— Чудово! — зрадів хтось.

— А ми тут сперечалися, сер, — шанобливо звернувся до Кеттерінга лейтенант Нойес. — Чекаємо вашого авторитетного висновку.

— Про що сперечалися?

— Які моряки найкращі в світі.

— І що ж вирішили?

— Думки розійшлися, — втрутився офіцер, що сперечався з Нойесом. — Я кажу: ми, англійці, Нойес — норвежці, Уотсон — японці, а Кольвер присягається, що кращих за турків не було й немає моряків.

— Суперечка цікава, — всміхнувся Кеттерінг, — але я боюсь поспішати з висновком. Можу розповісти одну невеличку історію, яка відбулася понад століття тому. А потім ми обміркуємо всі доводи на користь тієї чи іншої нації. Згода?

Офіцери погодились. Кеттерінг сів зручніше в крісло, розставив довгі ноги і закурив люльку. Помовчавши, він почав:

— Ви знаєте, що я працював до війни в архіві Адміралтейства за дорученням Парусного клубу. Серед інших документів знайшов цікавий рапорт полковника індійських колоніальних військ Чеверленжа і сублейтенанта флоту його величності Губерта про причини загибелі трищоглового корабля Ост-Індської компанії “Фейрі-Дрегн” у тисяча вісімсот сімнадцятому році. Цей корабель попав у великий циклон в Індійському океані. Шквал налетів так раптово, що рангоут корабля був дуже пошкоджений, вантаж перемістився в трюмах внаслідок крену. Тільки вправність досвідченого капітана та героїчна робота матросів вивели “Фейрі-Дрегн” з надзвичайно небезпечного становища. На нещастя, шквал був передвісником страшного циклону, опиратися якому пошкоджений корабель зрештою вже не міг… Чорт! — урвав свою розповідь Кеттерінг.

Крейсер повалився на борт, різко вирівнявся і шугонув у протилежний бік.

— Слава богу, повернули… Коли розбитий корабель уже занурювався в океан, — почав знову Кеттерінг, — з нього помітили бриг невідомої національності, що також ішов на фордевінд і наздоганяв “Фейрі-Дрегн”. Незграбний широкий корпус судна час від часу весь зникав у велетенських хвилях, було видно тільки верхівки двох його щогл. Судно йшло під єдиним парусом, який не відповідав силі циклону, — нижнім марселем. Вражені тим, що судно було в цілком задовільному стані, моряки з тонучого корабля дали сигнал небезпеки. Невідомий бриг почав обережно підходити до “Фейрі-Дрегн”, але тут “Фейрі Дрегн” потонув…

До кают-компанії швидко зайшов старший офіцер у штормовому одязі, з якого ще стікала вода, і кинув мимохідь стюардові:

— Віскі!

— Що трапилося, сер? — тривожно запитали офіцери, підводячись з крісел.

— Нічого. В морі парусник невідомої національності, під єдиним марселем, іде на фордевінд, як і ми.

— Що таке, сер? — підхопився Кеттерінг. — Часом не чорне двощоглове судно?

Старший офіцер в свою чергу здивувався:

— Ви вгадали, Кеттерінг! Щоб я пропав, коли знаю, яким чином. Справи його погані. Я сигналізував — не відповіли, тільки запалили, здається, фальшфейер, на мить щось спалахнуло. Допомогти зараз неможливо, проте ми йдемо одним курсом, і шторм починає стихати. Сигналізували, щоб трималися біля нас, але близько не підходили, бо потопимо. Може, це німецька пастка.

Старший офіцер випив своє віскі і вийшов. За ним рушив до виходу Кеттерінг.

— Стоп! Розповідь — на найцікавішому місці! — загукали до нього.

— Неодмінно закінчу, тільки погляну на судно, — відповів Кеттерінг уже з-за дверей.

Слідом за ним почали підводитися й інші офіцери.

* * *

Шторм затих. Червоні промені призахідного сонця де-не-де пробивалися крізь хмари. Багряні відблиски мерехтіли на мокрій палубі.

Щойно закінчився важкий маневр — піднімання рятувальної шлюпки. Люди, що скупчилися на палубі, з повагою розступилися перед шістьма російськими моряками, яких старший офіцер повів переодягтися.

Згодом офіцери обступили Кеттеріпга, що повернувся від командира.

— Ну, як росіяни?

— Сплять, — усміхнувся Кеттерінг і коротко розповів дивну історію шістьох моряків з “Котласа”.

— Оце історія! — вигукнув лейтенант Нойєс. — Шість “парових” моряків упоралися з таким парусником! А ми вважали росіян сухопутною нацією.

Довгу мовчанку, якою був відзначений подвиг росіян, порушив високий офіцер.

— Кеттерінг, а кінець вашої розповіді? Він так дивно збігся з появою судна, що я ладен думати…

— Ви не помилилися, — швидко відповів Кеттерінг. — Доля вже закінчила розповідь замість мене. Той бриг, що звався “Шор”, був французьким судном, але команда була російська і вів бриг після смерті капітана-француза російський помічник. Російські моряки виявили тоді гідне подиву мистецтво. Їм удалося врятувати частину екіпажу “Фейрі-Дрегн”, в тому числі й авторів рапорту, і щасливо справитися з циклоном, незважаючи на грубу оснастку та незграбний вигляд судна. Починаючи розповідь, я хотів показати вам, що є нація, морські здібності якої часто недооцінюються,

— Годі, Кеттерінг! — перебив високий офіцер. — Невже ви наважуєтесь ставити росіян поруч з англійцями? Ми створили всю культуру мореплавства, науку про море, всі флотські традиції… Як же може бути, щоб континентальний народ виявився таким здібним до морського мистецтва?

— Мені здається, тут справа в особливих властивостях російського народу. З усіх європейських націй російська сформувалася на найобширнішій території, до того ж з суворим кліматом. Цей витривалий народ дістав од долі нагороду — здібності, сила яких, здається мені, в тому, що росіяни завжди прагнуть знайти корінь речей, дістатися до основних причин будь-якого явища. Можна сказати, що вони бачать природу глибше за нас. Так і з морським мистецтвом: росіянин дуже швидко розуміє мову моря та вітру і справляється навіть там, де пасує віковий досвід.

— Але… — почав високий офіцер.

— Але, — перебив Кеттерінг, — поміркуйте над нашою зустріччю! У нас ще багато часу, щоб закінчити суперечку до повернення в Англію.

На світанку “Фірлес” зупинив пароплав, що йшов з Англії в СРСР, і шестеро радянських моряків продовжували відпочивати вже по дорозі на Батьківщину.

…Осіннє сонце хилилося до заходу, коли Ільїн вийшов із штурманської рубки. Він знав: до місця зустрічі з конвоєм лишилося тільки дві години ходу. Старпом ввійшов у коридор і зупинився. Юрба скупчилась біля напіввідчинених дверей, звідки линув чудовий тенор Метелицина. Він співав ту саму пісню, яка так захопила Ільїна в темній каюті тонучого “Котласа”. Тільки в голосі Метелицина тепер не бринів смуток:

Вітчизно, не мало страждала

— Ти, люблячи вірних синів…

Ти довго на мене чекала,

І ось я до тебе приплив!

Ільїн тихо вийшов на палубу. Далеко попереду в ясному небі проступала світла смуга — відблиск недалеких полярних льодів. Там — поворот на схід.

Невеликий світлий зал був переповнений. Серед різноманітних цивільних костюмів виділялися сині кітелі моряків. Повільно оглянувши зал, капітан-лейтенант Ганешин помітив чиїсь енергійні жести в далекому ряду — знайомі запрошували на вільне місце. Ганешин почав пробиратися до них поміж рядами стільців.

— Навіть ви прибули! — промовив капітан другого рангу Ісаченко, потискуючи йому руку. — Весь флот, чи що, збирається?

— А що? — здивувався Ганешин.

— Ткачов доповідь робитиме.

— Який це Ткачов? Той, що по непотопленню?

— Навпаки, по потопленню, — відповів дотепом Ісаченко. — Командир сторожового корабля Північного флоту.

— Он як, — байдуже озвався Ганешин. — А що за доповідь?

— Та він нічогісінько не знає! — вигукнув Ісаченко. Моряки, що оточували співрозмовників, засміялися.

— Ну ж бо, просвітіть, — добродушно посміхнувся Ганешин.

— Сьогодні ж заключне засідання сесії Академії наук, присвяченої морським справам. Ну, а Ткачов виловив незвичайного гада; командуючий наказав йому обов’язково довести це до відома вчених. Ткачов — сміливий командир, але щодо доповідей не любитель… А втім, починається, — урвав розмову Ісаченко, — самі про все дізнаєтеся.