Мвен Мас займався водопостачанням рудника в Західному Тібеті, відродив араукарійовий ліс на плоскогір’ї Нахебта в Південній Америці і знищував акул, які знову з’явилися біля берегів Австралії. Життєвий гарт і неабиякі здібності дали можливість африканцеві витримати багатолітнє наполегливе навчання і підготувати себе до важкої і відповідальної діяльності. Сьогодні, у першу ж годину його нової роботи, відбулася зустріч з рідним для Землі світом, і в душі юнака з’явилося щось нове. З тривогою Мввн Мас відчував, що в ньому відкрилась якась безодня, над нею він ходив усі роки свого життя, не маючи й гадки про це. В ньому жило нестерпно сильне бажання нової зустрічі з планетою зірки Епсилон Тукана — цим світом, який ніби виник з образів найкращих казок земного людства. Не забути йому червоношкірої дівчини, її простягнутих рук, ніжних напіврозтулених уст!..
І те, що неймовірна відстань у двісті дев’яносто світлових років, недосяжна ніяким можливостям земної техніки, відділяла його від чудового світу, не послаблювало, а тільки посилювало жагучу мрію.
У душі Мвена Маса народилося щось нове, що жило тепер само по собі, не скоряючись контролю волі і спокійного розуму. Африканець, весь час заглиблений у заняття, ще ніколи не кохав і не переживав нічого схожого на тривогу й незнану радість, яка зародилася в його душі після сьогоднішньої зустрічі через неозорі поля простору й часу.
Розділ III
У ПОЛОНІ ТЕМРЯВИ
На оранжевих стовпцях покажчиків анамезонного пального чорні товсті стрілки стояли на нулях. Курс зорельота поки що не відхилявся від залізної зірки, бо швидкість була ще велика і корабель невблаганно підлітав до жахливого, невидимого для людських очей світила.
Ерг Ноор за допомогою астронавігатора, тремтячи від напруження й слабості, сів до лічильної машини. Планетарні двигуни, відключені від робота-рульового, затихли.
— Інгрід, що таке залізна зірка? — тихо спитав Кей Бер, який весь час нерухомо стояв за спиною астронома.
— Невидима зірка спектрального класу Т, яка згасла, але не охолола остаточно або не розігрілася знову. Вона світить довгохвильовими коливаннями теплової частини спектра — чорним для нас інфрачервоним світлом і стає видимою тільки через електронний інвертор.[5] Сова, яка бачить теплові інфрачервоні промені, могла б її помітити.
— Чому ж вона залізна?
— На всіх до цього часу вивчених зірках у спектрі багато заліза. Певно його багато і в складі світила. Тому, якщо зірка велика, її маса й поле тяжіння величезні. Боюсь, що ми зустрілися саме з такою…
— Що ж тепер?
— Не знаю. Бачиш сам — у нас немає пального. Але ми летимо прямо на зірку. Треба загальмувати “Тантру” до швидкості в одну тисячу абсолютної, при якій можливе достатнє кутове відхилення. Якщо не вистачить і планетарного пального, то зореліт поступово наближатиметься до зірки, поки не впаде. — Інгрід нервово тріпнула головою, і Бер ласкаво погладив її по голій руці.
Начальник експедиції перейшов до пульта управління і зосередився на приладах. Мовчали всі, не насмілюючись дихати, мовчала і Ніза Кріт, інстинктивно зрозумівши всю небезпеку становища. Пального могло вистачити лише на сповільнення руху корабля, але з великою втратою швидкості зорельота ставало все важче вирватися без моторів з чіпкого тяжіння залізної зірки. Коли б “Тантра” не підійшла так близько і Лін зрозумів би вчасно… А втім, яка втіха від цих марних “коли б”?
Минуло близько трьох годин, і Ерг Ноор, нарешті, зважився. “Тантра” здригнулася від потужних поштовхів тригерних моторів. Хід корабля уповільнювався годину, другу, третю, четверту. Невловимий рух начальника — і жахливе запаморочення у всіх людей. Страшне коричневе світило зникло з переднього екрана, перемістилося на другий. Незримі ланцюги тяжіння і далі простягалися до корабля, відбиваючись у приладах. Ерг Ноор рвонув рукоятки до себе — двигуни зупинились.
— Вирвалися! — з полегкістю шепнув Пел Лін. Начальник повільно перевів на нього погляд:
— Ні! Лишився тільки недоторканний запас пального для орбітального повернення й посадки.
— Що ж робити?
— Чекати! Я відхилив трохи зореліт. Але ми проходимо надто близько. Йде боротьба між тяжінням зірки й зменшу-ванною швидкістю “Тантри”. Вона летить тепер, як місячна ракета, і коли встигне віддалитися, то ми підемо до Сонця. Правда, час подорожі набагато збільшиться. Років через тридцять ми надішлемо сигнал виклику, а ще через вісім років надійде допомога…
— Тридцять вісім років! — ледве чутно шепнув Бер на вухо Інгрід.
Та різко сіпнула його за рукав і відвернулась.
Ерг Ноор відкинувся у кріслі й поклав руки на коліна. Мовчали люди, тихо співали прилади. Інша, безладна і тому начебто погрозлива мелодія впліталася в пісню настроювання навігаційних приладів. Майже фізично відчутний поклик залізної зірки, реальна сила її чорної маси, що гналася за кораблем, який втратив свою могутність.
Щоки Нізи Кріт пашіли, серце калатало. Для дівчини ставало нестерпним це бездіяльне чекання.
…Поволі минали години. Один за одним у центральному посту з’являлися члени експедиції, які прокинулися. Число мовчальників зростало, поки не зібрались усі чотирнадцять чоловік.
Сповільнення корабля зробило його швидкість меншою за швидкість утечі.[6] “Тантра” не могла відійти від залізної зірки. Люди, забувши про сон і їжу, не залишали поста управління багато томливих годин, протягом яких курс “Тантри” викривлявся все більше, поки корабель не полетів по згубному орбітальному еліпсу. Доля “Тантри” стала зрозумілою кожному.
Несподіваний зойк примусив усіх здригнутись. Астроном Пур Хісс зірвався з місця і змахнув руками. Його перекошене обличчя стало невпізнанним. Страх, жалість до самого себе і жадоба помсти стерли всякі сліди думки з обличчя вченого.
— Він, це він, — зарепетував Пур Хісс, показуючи на Пела Ліна, — бовдур, пеньок, нікчемний черв’як!.. — Астроном захлинувся, намагаючись пригадати давно зниклі з ужитку лайки пращурів.
Ніза, яка стояла поруч, гидливо відступила. Ерг Ноор підвівся.
— Осуд товариша не допоможе. Минули часи, коли помилки могли бути навмисними. А в даному випадку, — Ноор недбало покрутив рукоятками лічильної машини, — як бачите, ймовірність помилки тут тридцять процентів. Якщо додати до цього неминучу депресію в кінці чергування і ще запаморочення від розгойдування зорельота, то я не сумніваюся, що й ви, Пур Хісс, допустилися б тієї самої помилки.
— А ви? — уже з меншою люттю вигукнув астроном.
— Я — ні. Мені довелося бачити таке саме страховище в тридцять шостій зоряній… Я винен — маючи намір сам вести зореліт у недослідженому районі, я не передбачив усього, обмежившись простою інструкцією.
— Як ви могли знати, що вони без вас заберуться в цей район?! — вигукнула Ніза.
— Я повинен був це знати, — твердо відповів Ерг Ноор, відхиляючи дружню допомогу Нізи, — про це є рація говорити тільки на Землі…
— На Землі! — заволав Пур Хісс, і навіть Пел Лін спантеличено насупився. — Говорити про це, коли все втрачено і попереду неминуча загибель.
— Попереду не загибель, а велика боротьба, — твердо відказав Ерг Ноор, сідаючи в крісло перед столом. — Сідайте! Поспішати нікуди, поки “Тантра” не зробить півтора оберта…
Присутні безмовно підкорились, а Ніза обмінялася посмішкою з біологом — торжествуючою, незважаючи на всю безнадійність моменту.
— Зірка, без сумніву, має планету, я гадаю, навіть дві, якщо взяти до уваги кривизну ізограв.[7] Планети, як бачите, — начальник експедиції швидко накреслив акуратну схему, — повинні бути великими і, отже, мати атмосферу. У нас немає поки що потреби сідати — ми маємо ще багато атомарного твердого кисню. — Ерг Ноор замовк, збираючись з думками. — Ми станемо супутником планети, описуючи навколо неї орбіту. Якщо атмосфера планети виявиться придатною і ми витратимо своє повітря, планетарного пального вистачить, щоб сісти і покликати на допомогу, — вів далі він. — За півроку ми обчислимо напрямок, передамо про Зірду, викличемо рятувальний зореліт і врятуємо наш корабель.