Можна знехтувати встановленими колись правилами безпеки і рискнути розділити зорельоти. “Аеллу” послати на Омікрон Ерідана, а “Тинтажель” — на зірку Т. Обидва зорельоти першого класу, як “Тантра”, що впоралася сама з величезними труднощами.

— Романтика! — голосно і презирливо сказав Пур Хісс і зразу ж зіщулився, помітивши незадоволення глядачів.

— Так, справжня романтика! — радісно вигукнув Дар Вітер. — Романтика — розкіш природи, але необхідна в добре влаштованому суспільстві! Від зайвини тілесних і душевних сил у кожної людини швидше народжується прагнення до нового, до частих перемін. З’являється особливе ставлення до життєвих явищ — спроба побачити більше, ніж рівний поступ повсякденності, чекати від життя вищу норму випробувань і вражень.

— Я бачу в залі Евду Наль, — вів далі Дар Вітер. — Вона підтвердить вам, що романтика — це не тільки психологія, а й фізіологія! Так от: новий зореліт “Лебідь” вирядити на Ахернар, до зеленої зірки, бо тільки через сто сімдесят років наша планета узнає результат. Гром Орм має цілковиту рацію, що дослідження схожих планет і створення бази для просування в космос — наш обов’язок по відношенню до нащадків.

— Запас анамезону готовий тільки для двох кораблів, — заперечив секретар Мір Ом. — Треба десять років, щоб, не порушуючи економіки, приготувати корабель ще для одного польоту. Нагадаю, що тепер багато виробничих сил забере відбудова супутника.

— Я передбачив це, — відповів Дар Вітер, — і пропоную, якщо Рада Економіки вважатиме за можливе, звернутися до населення планети. Хай кожен на рік відкладе розважальні подорожі та мандрівки, хай вимкнуть телевізори наших акваріумів у глибинах океану, перестануть привозити коштовне каміння та рідкісні рослини з Венери й Марса, спинять заводи одягу і прикрас. Рада Економіки визначить краще від мене, що треба спинити, щоб кинути зекономлену енергію на виробництво анамезону. Хто з нас відмовиться скоротити потреби на один тільки рік, щоб принести нашим дітям великий дар — дві нові планети в життєдайному промінні зеленого, приємного для наших земних очей сонця!

Дар Вітер простягнув руки перед собою, звертаючись до всієї Землі, бо знав, що мільярди очей стежать за ним в екранах телевізорів, кивнув головою і зник, лишивши порожнє синювате мерехтіння. Там, в Арізонській пустині, гучний гуркіт періодично струшував землю, вказуючи на те, що чергова ракета полинула з вантажем за межі голубого небокраю. Тут усі присутні в залі Ради підвелися, піднімаючи ліві руки, що означало відкриту і повну згоду з Дар Вітром.

Голова Ради звернувся до Евди Наль.

— Наш гість з Академії Горя і Радості, чи не висловите ви свою думку в аспекті людського щастя?

Евда ще раз піднялася на трибуну.

— Людська психіка, завдяки своїй будові, не пристосована до тривалого збудження і багаторазового повторення збудження — це захист від швидкого старіння нервової системи. Наші далекі предки мало не занапастили людство, коли не звертали уваги на те, що людина у своїй фізіологічній основі потребує частого відпочинку. Але ми, налякані цим, спочатку надто берегли психіку, не розуміючи, що головним засобом відключення і відпочинку від вражень в праця. Людина потребує не тільки зміни роду занять, але й регулярного чергування праці та відпочинку. Чим важча праця, тим триваліший відпочинок, і тоді чим трудніше, тим радісніша, тим більше захоплена людина.

Можна говорити про щастя, як про повсякденну зміну праці й відпочинку, труднощів і насолод. Довголіття людини розширило межі її світу, і вона полинула в космос. Боротьба за нове — це справжнє щастя! Отже, вирядження зорельота на Ахернар дасть людству більше безпосередньої радості, ніж дві інші експедиції, бо планети зеленого сонця подарують повий світ нашим почуттям, а дослідження фізичних явищ космосу, незважаючи на все їх значення, сприймаються поки що тільки в царині розуму. Борючись за збільшення людського щастя, Академія Горя і Радості, мабуть, вважала б за найвигіднішу експедицію на Ахернар, та коли можна здійснити всі три, то чого ж кращого бажати!

Схвильований зал нагородив Евду Наль цілою лавиною зелених вогників.

Підвівся Гром Орм.

— Питання і рішення Ради вже з’ясували, і мій виступ, очевидно, останній. Будемо просити людство скоротити свої потреби на чотириста дев’ятий рік ери Кільця. Дар Вітер не сказав про те, що історики знайшли золотого коня ери Роз’єднаного Світу. Ці сотні тонн чистого золота можна використати на виробництво анамезону і добитися швидкого виготовлення запасу для польоту. Вперше за всю історію Землі вирядимо експедиції одночасно на три зоряні системи і вперше спробуємо досягти світів, віддалених на сімдесят світлових років!

Голова закрив засідання і попросив лишитися тільки членів Ради. Треба було негайно скласти запити в Раду Економіки, а також в Академію Схоластики та Передбачення Майбутнього, щоб з’ясувати можливі випадковості в далекій дорозі на Ахернар.

Стомлена Чара попленталася слідом за Евдою. Дівчині хотілося швидше лишитися самій, щоб на самоті пережити виправдання Мвена Маса. Сьогодні чудовий день! Правда, Мвена Маса не увінчали як героя, на що в потаємних мріях сподівалася Чара. Його надовго, якщо не назавжди, усунули від великої і важливої роботи… Та хіба його не лишили в суспільстві! Хіба для них обох не відкрита спільна широка й нелегка дорога дослідження, праці, кохання!

Евда Наль примусила дівчину піти в найближчий Будинок харчування. Чара так довго дивилася на таблицю вибору, що Евда вирішила діяти сама, назвавши в приймальний рупор автомата шифри вибраних страв та індекс столу. Тільки-но вони посідали за невеличкий — на два місця — овальний стіл, як у центрі його відкрився люк і звідти з’явився маленький контейнер з їжею. Евда Наль подала Чарі келих підбадьорливого напою “Ліо”, а сама з задоволенням випила склянку прохолодої води і обмежилася запіканкою з каштанів, горіхів та бананів із збитими вершками. Чара з’їла якусь страву з тертого м’яса раптів — птахів, що заміняли колишніх курей і дичину, і, за згодою Евди, пішла. Евда Наль дивилася вслід Чарі, коли дівчина з своєю чудовою навіть для епохи Кільця грацією збігала по сходах між статуями з чорного металу і химерно вигнутими підставками ліхтарів.

Затамувавши подих, стежив Ерг Ноор за маніпуляціями вправних лаборантів. Величезна кількість приладів нагадувала пост управління зорельота, але просторий зал з широкими голубуватими вікнами зразу ж відкидав будь-які думки про космічний корабель.

У центрі кімнати на металевому столі стояла камера з товстих плит руфолюциту — матеріалу, прозорого і для інфрачервоних, і для видимих променів. Павутиння трубок і проводів обплутувало коричневу емаль зорелітного водяного бака, в якому були ув’язнені дві чорні медузи з планети залізної зірки.

Еон Тал, випроставшись, мов на фіззарядці, з безпорадно ввислою, як і раніше, на перев’язі, рукою, здалеку заглядав на барабан самописця, який поволі обертався. На чолі біолога над широкими чорними бровами виступили крапельки поту.

Ерг Ноор облизнув пересохлі губи.

— Нічого. За п’ять років подорожі там лишився самісінький порох, — хрипко зауважив астрольотчик.

— Коли так, то це дуже погано… для Нізи і для мене, — озвався біолог. — Доведеться шукати навпомацки — можливо, багато років, щоб визначити характер ураження.

— Ви все ще гадаєте, що органи, які вбивають здобич, однакові у медуз і в хреста?

— Не тільки я — Грім Шар і всі інші прийшли до такого ж висновку. Але спочатку були найнесподіваніші припущення. Я вважав, що чорний хрест взагалі не має відношення до планети.

— Я теж, пригадуєте, казав вам про це. Мені здавалося, що ця істота — з дискового зорельота і охороняла його. Та коли подумати серйозно, то навіщо охороняти нездоланну фортецю зовні? Спроба відкрити спіралодиск показала безглуздість таких думок.

— Я уявляв собі, що хрест взагалі не живий!