— Може, смерть цього зорельота дасть нам життя, — відгукнувся Пур Хісс, повертаючи оглядову короткофокусну трубу в напрямі корабля, що, як і раніше, лишався неосвітлений.
Вісім мандрівників вибралися в перехідну камеру і зупинилися чекаючи.
— Увімкніть повітря! — скомандував Ерг Ноор тим, хто лишився на кораблі.
Вони вже були відділені од них непроникною стіною.
Тільки після того як тиск у камері досяг п’яти атмосфер і став більше зовнішнього, гідравлічні домкрати видавили щільно припаяні двері. Тиск повітря майже викинув людей з камери, не даючи нічому шкідливому з чужого світу проникнути всередину клаптика Землі. Двері враз зачинилися. Промінь прожектора проклав яскраву дорогу, якою дослідники пошкандибали на пружинних ногах, ледве тягнучи свої важкі тіла. В кінці освітленого шляху височів величезний корабель. Півтора кілометра здалися незвичайно довгими і від нетерпіння і від страшенної тряски незграбних стрибків по нерівному, вкритому дрібним камінням ґрунті, дуже нагрітому чорним сонцем.
Крізь товсту, надміру насичену вологою атмосферу зірки просвічували блідими, розпливчастими плямами. Замість пишної краси космосу, небо планети передавало тільки натяки на сузір’я. Їхні червонуваті тьмяні ліхтарики не могли боротися з темрявою на поверхні планети.
В навколишньому непроглядному мороці корабель вирізнявся особливо рельєфно. Товстий шар боразоно-цирконієвого лаку місцями стерся на обшивці. Мабуть, зореліт довго мандрував у космосі.
Еон Тал раптом вигукнув, і цей вигук пролунав у всіх телефонах. Еон показав рукою на відчинені двері, що зяяли чорною плямою, і спущений униз малий підйомник. На ґрунті біля підйомника і під кораблем стирчали, безперечно, рослини. Товсті стебла майже на метр піднімали чорні, параболічно заглиблені чаші, зазублені на вінцях наче шестерні, — чи то листя, чи квіти. Скупчення чорних нерухомих шестерень виглядало зловісно. Ще більше насторожувало німе зяяння дверей. Незаймані рослини і відчинені двері — виходить, люди давно вже не користувалися цим шляхом, не охороняли свій маленький земний світ від чужого.
Ерг Ноор, Еон і Ніза увійшли в підйомник. Начальник повернув пусковий важіль. Механізм заскреготів і запрацював, слухняно підпявши трьох дослідників у розчинену навстіж перехідну камеру. За ними піднялися й інші. Ерг Ноор передав на “Тантру” розпорядження погасити прожектор. Вмить маленька кунка людей загубилася в безодні темряви. Світ залізного сонця насунувся на них, немов бажаючи розчинити в собі слабкий осередок земного життя, що припав до ґрунту величезної темної планети.
Засвітили ліхтарики, які оберталися зверху на шоломах. Двері з прохідної камери всередину корабля, як виявилося, були незамкнені і легко відчинилися. Дослідники ввійшли в середній коридор, вільно орієнтуючись у темряві проходів. Конструкція зорельота відрізнялася від “Тантри” тільки в незначних деталях.
— Корабель збудовано кілька десятків років тому, — сказав Ерг Ноор, підходячи до Нізи.
Дівчина озирнулася. Крізь силікол[10] шолома напівосвітлене обличчя начальника здавалося загадковим.
— Неможлива думка, — вів далі Ерг Ноор, — а що коли це…
— “Парус”! — вигукнула Ніза, забувши про мікрофон, і побачила, що всі обернулися до неї.
Група розвідників пробралась у головне приміщення корабля — бібліотеку-лабораторію — і потім ближче до носа, в центральний пост управління. Шкандибаючи в своєму ске-летоподібному каркасі, хитаючись і б’ючись об стіни, начальник експедиції дістався до головного розподільного щита. Освітлення зорельота виявилось увімкненим, але струму не було. В темряві приміщень світилися тільки фосфоресціюючі покажчики й позначки. Ерг Ноор знайшов аварійну клему, і тут, на подив усім, загорілося тьмяне світло, що здавалося сліпучим. Мабуть, воно спалахнуло і біля підйомника, бо в телефонах шоломів залунав голос Пур Хісса, який поцікавився ходом огляду. Йому відповіла геолог. Начальник завмер на порозі центрального поста. Простеживши очима за його поглядом, Ніза побачила вгорі, між передніми екранами, подвійний напис — земною мовою й кодом Великого Кільця — “Парус”. Нижче під рискою йшли галактичні позивні Землі та координати Сонячної системи.
Зореліт, що зник вісімдесят років тому, знайшовся в невідомій раніше системі чорного сонця, яку довго вважали темною хмарою.
Огляд приміщень зорельота не допоміг зрозуміти, куди поділися люди. Кисневі резервуари не були вичерпані, запасів води й продуктів могло вистачити ще на кілька років, але ніде не було ні слідів, ні останків екіпажу “Паруса”.
Дивні темні патьоки виднілися де-не-де в коридорах, у центральному посту й бібліотеці. На підлозі в бібліотеці теж була пляма — вона жолобилася багатошаровою плівкою, наче тут висохло щось розлите. У кормовому машинному посту перед навстіж розчиненими дверима задньої перебірки звисали обірвані дроти, а масивні стояки охолоджувачів з фосфористої бронзи дуже погнулися. Оскільки все інше в кораблі було зовсім ціле, то ці пошкодження, що могли статися від великої сили удару, лишились незрозумілими. Дослідники вибились із сил, але не знайшли нічого, що могло б пояснити зникнення і безсумнівну загибель екіпажу “Паруса”.
Одночасно було зроблено інше, надзвичайно важливе відкриття — запасів анамезону і планетарних іонних зарядів, які збереглися на кораблі, тепер вистачить на зліт “Тантри” з важкої планети і шлях до Землі.
Повідомлення, передане негайно на “Тантру”, зняло усвідомлення приреченості, що охопило людей після того, як їхній корабель попав у полон до залізної зірки. Зникла необхідність довгий час передавати повідомлення на Землю. Зате попереду чекала величезна робота — перевантаження контейнерів з анамезоном. Нелегке саме по собі завдання тут, на планеті майже з потрійним земним тяжінням, перетворювалось у справу, яка вимагала високої інженерної винахідливості. Але люди епохи Кільця не боялися важких розумових задач, а навіть раділи з них.
Біолог витяг з магнітофона в центральному посту неза-кінчену котушку подорожнього щоденника. Ерг Ноор з геологом відчинили герметично замкнений головний сейф, де зберігалися наслідки роботи експедиції “Парус”. Люди потягли на собі чималий вантаж — безліч рулонів фотонно-магнітних фільмів, щоденники, астрономічні спостереження і обчислення. Самі тея; дослідники, члени експедиції не могли навіть на короткий час залишити таку дорогоцінну знахідку.
Ледве живі від утоми, розвідники зустрілися в бібліотеці “Тантри” з товаришами. Тут, у звичайній обстановці, за зручним столом під яскравим світлом, могильна темрява навколишнього мороку і мертвий, покинутий зореліт стали видінням нічного кошмару. Тільки кожного гнітило тяжіння страшної планети. При кожному русі то один, то інший з дослідників морщився від болю. Без практики було дуже важко координувати рухи власного тіла з рухами важелів сталевого “скелета”. Від цього хода супроводилася поштовхами і страшенними струсами. Навіть з короткого походу люди повернулися добре-таки побитими. У геолога Біни Лед, очевидно, стався легкий струс мозку, але й вона відмовилась піти, поки не прослухає останньої котушки корабельного щоденника. Ніза чекала від цього запису, який вісімдесят років зберігався в мертвому кораблі на жахливій планеті, чогось надзвичайного. Їй уявлялися хрипкі заклики про допомогу, зойки страждання, трагічні прощальні слова. Дівчина здригнулась, коли з апарата пролунав гучний і холодний голос. Навіть Ерг Ноор, великий знавець усього, що стосувалося міжзоряних польотів, не знав нікого з екіпажу “Паруса”. Укомплектований виключно молоддю, цей зореліт вирушив у свій безмежно відважний рейс на Вегу, не передавши в Раду Зореплавання звичайного фільму про людей екіпажу.
Невідомий голос розповідав про події, які сталися через сім місяців після передачі останнього повідомлення на Землю. Ще чверть віку до цього, під час пересікання пояса космічного льоду на краю системи Веги, “Парус” був пошкоджений. Пробоїну в кормовій частині пощастило полагодити і продовжувати політ, але вона порушила найточніше регулювання захисного поля моторів. Після боротьби, що тривала двадцять років, двигуни довелося зупинити. Ще п’ять років “Парус” летів за інерцією, поки не відхилився вбік через природну неточність курсу. Тоді було надіслано перше повідомлення. Зореліт збирався послати друге повідомлення, коли попав у систему залізної зірки. Далі сталося, як і з “Тантрою”, з тією лише різницею, що корабель без ходових моторів, загальмувавши один раз, уже не міг злетіти. Він не зміг стати супутником планети, бо прискорювальні планетарні мотори, розміщені в кормі, стали такими ж непридатними, як і анамезонні. “Парус” благополучно сів на низьке плато поблизу моря. Екіпаж збирався виконати три завдання, що стояли перед ним: відремонтувати двигуни, надіслати заклики на Землю і вивчити невідому планету. Не встигли ще зібрати маленьку ракетну вежу, як люди почали незрозумілим чином зникати. Послані на розшуки теж не поверталися. Дослідження планети припинили, люди стали виходити з корабля на будівництво вежі тільки всі разом і довго відсиджувались у наглухо зачиненому кораблі в перервах між неймовірно виснажливою від сили тяжіння роботою. Поспішаючи відправити ракету, вони навіть не бралися за вивчення чужого зорельота поблизу “Паруса”, який, очевидно, стояв тут уже давно.
