Понад три з половиною години Тессі Торн просиділа, не поворухнувшись, з завмиранням серця прислухалась до кожного слова.

Незабаром прийшов Лайн-Еу. Він не запитав нічого, тільки глянув на дівчину пильно, стурбовано.

— Цей запис треба розмножити в мільйонах екземплярів! — сказала вона. — В мене є кілька тисяч дайлерів… Дещо можу взяти в батька. Гадаю, цього вистачить на перший раз.

— Ні, Тессі, це зайве. Справа не в грошах. Кожна така котушка коштуватиме життя тому, хто її одержить. А чи багато ти знайдеш таких, що захотіли б рискувати життям?

Тессі мимоволі пригадалося кафе «Розбите серце», безпорадно простягнуті тонкі руки худорлявої жінки…

— Є одна організація — могутня, таємна… — сказав після великої паузи Лайн-Еу. — Вона має свої друкарні й студії звукозапису, може в першу-ліпшу мить захопити якийсь із телецентрів. І коли ця організація візьметься за справу, то доведе її до кінця.

— А коли не візьметься? — тихо запитала Тессі. — Це Братство?

— А коли не візьметься… — професор замислився, потарабанив пальцями по столу і докінчив розсудливо, спокійно. — Тоді професор Лайн-Еу навряд чи матиме змогу продовжувати свої експерименти, і його місце з часом посяде талановита асистентка Тессі Торн.

Тессі зрозуміла, на що натякав професор. Братство зажило собі печальної слави. Той, хто повставав проти нього, прирікався на знищення і не міг сподіватися порятунку, навіть коли тікав з країни геть. До складу цього таємного товариства входили найвидатніші діячі армії, поліції, церкви, які мали в своїх руках найважливіші державні таємниці, зброю, гроші.

— Дідусю Лайн-Еу, не варто… Боюсь я їх, отих балахонників.

— Дівчинко моя, шістнадцять років тому талановитий вчений Ріттер Лайн вкоротив собі віку, бо схитнувся, злякався боротьби. Він переклав її на похилі плечі свого батька. А мені вже перекладати нема на кого. Я добре знаю, що таке Братство Синів Двох Сонць. По секрету скажу тобі, що Монія вступила в другу всепірейську війну, аж коли було одержано на це згоду тих, кого ти назвала балахонниками. Але якщо тоді йшлося про бариші, то тепер йтиметься про життя не тільки Монії, а й усієї планети. Тому вони… Словом, це питання вже вирішене. Сьогодні ввечері повертайся додому і не приїжджай до мене, доки я тебе сам не викличу. На жаль, усі знають про мою прихильність до тебе, а це зараз небажано.

— Нікуди я не поїду, дідусю Лайн-Еу… — Тессі пильно вивчала застібку на грудях свого комбінезона.

— Тессі, це — наказ!

— Ні, дідусю Лайн-Еу, я зараз слухатимусь веління свого серця. Я, дочка тих, що створили атомну бомбу, не можу допустити, щоб їхні ймення були навіки прокляті людством. Досить того, що накоїли в Джапайї.

В її голосі чулась упертість підлітка, однак в ньому проступали вже й інші, несподівані для старого професора інтонації зосередженої рішучості, непохитного переконання у власній правоті.

— Я прошу тебе тільки тому, що хочу забезпечити спокій самому собі. Зрозумій: твоя присутність у Дайлерстоуні мене дуже нервуватиме.

— Ні, дідусю Лайн-Еу, це ваш маневр.

— Гаразд! Я не хотів говорити, але доведеться. Ти повинна, розумієш, повинна вціліти, якщо я загину… — Лайн-Еу неквапно розстебнув комірець домашнього комбінезона і витяг з кишені під пахвою плескувату пластмасову коробочку. Розкрив її. — Це єдине, що зв'язує інженера Айта з білим світом, єдине, що підтримує його в боротьбі. А тепер уяви, що замовкне оцей передавач…

Кілька хвилин Тессі мовчала. Тон розмови свідчив, що професор майже не вірить в успіх затіяної справи. Але зрадити його, залишити напризволяще Тессі не могла, як не могла вона цього вчинити і щодо інженера Айта.

— Гаразд, я поїду.

Зустріч з батьком була не такою, як завжди. Може, тому виною був поганий настрій Тессі, а може, трапилися неприємності в нього самого, тільки обідали мовчки.

Увечері прийшов Кольрідж. Він був, як завжди, зосереджений, коректний, уважний. Почастував Тессі цукерками, пожартував з приводу майбутнього весілля і вмостився в куточку. Мовчки палив і поглядав на батька з дочкою пильними, розумними очима. Він ніби очікував початку розмови, заздалегідь догадуючись про її зміст і напрямок.

Дуже добре знаючи свого батька, Тессі бачила, що й він готується до суперечки: нервово гмукає, без потреби протирає окуляри і з підкресленою уважністю вивчає папери, принесені у великій шкіряній теці.

— Ну от, прошу! — роздратовано сказав Торн. — Полюбуйся і визнай, що я був правий. — Він підійшов до Кольріджа і подав йому розпечатаний конверт. — Читай!

Кольрідж пробіг очима рядки, знизав плечима.

— Не розумію, що тут несподіваного? Ти гадав, що будеш монополістом у науці? Так той час уже давно минув. Мене дивує тільки те, що вони не створили антиречовину ще два роки тому. Адже їхній космотрон у півтора раза потужніший за наш!

— Зрозумій мене правильно… — розгнівано блиснув скельцями окулярів академік Торн. — Я зовсім не женусь за пріоритетом. Але коли вони йдуть отакими темпами, то створять антиречовинну бомбу раніше за нас!

— А тобі що до того?

Тессі підвелася, підійшла ближче. Відділ технічної інформації канцелярії містера Кейз-Ола, посилаючись на «вірогідні джерела», повідомляв академіка Торна, що наприкінці 15 року Атомної ери в Ядерному інституті Союзу Комуністичних Держав були одержані неіснуючі на планеті елементи — від антиводню до антиберилію включно — і розроблена методика тривалого зберігання антиречовини.

У Тессі тривожно закалатало серце. Отже, «чиста» бомба вже з'явилася на світ. Як монійку, як дочку академіка Торна її ображало, що комуністи створили антиречовину першими. Але, пригадавши Нараду наймудріших, дівчина спалахнула від сорому. Що там ота «чиста» бомба у комуністів, коли на них уже націлено три тисячі триста атомних та водневих бомб?! Історія показує, що комуністи ніколи нікого не чіпали першими. Але захищатися вони ж мають право?!

Містер Кейз-Ол заявив, що почне війну без попередження. Він не поінформує навіть учених, які своє зробили і вже не потрібні. А вони, замість того щоб шукати порятунку, сперечаються про неварте уваги.

Тессі похитала головою і палко сказала:

— Батьку! Татусю Кольрідж! Чого ви сваритесь? І навіщо все торочите: бомба, бомба?.. Краще візьміться вдвох та й створіть такий апарат, щоб не вибухнула жодна бомба в світі! Я часто уявляю: ось уже летять на Монію ракети. Їх сто, тисяча, десять тисяч. Вони наближаються з космічною швидкістю, щоб убити мене, знищити всю Монію. То яка мені втіха з того, що одночасно з цим у протилежному напрямку на СКД, наприклад, летять бомби ще страшніші? Яка мені втіха, що загину не тільки я, а мільйони людей, а може, й уся Пірейя?

Замовкли. Сиділи в різних кутках, не дивлячись одне на одного. Важко було заперечувати очевидне, загальновідоме, те, що з абстрактного, теоретичного раптом стало майже реальним: в першу-ліпшу мить бомба може впасти тут.

І раптом в тишу врізалися скрипучі, огидні, як блювання, звуки: ве… ве… ве…

Тессі здригнулася, пополотніла. Ні, вона не забула, що то з нового ракетодрому знялась і взяла курс на Зорю Кейз-Ола звичайна космічна ракета. Але після такої розмови ці звуки стали ніби ствердженням жахливого припущення, лихим пророцтвом на майбутнє.

— Професор Ейр Літтл запевняє, що вибух тисячі бомб може знищити життя на планеті. Це правда?

Кольрідж мовчки хитнув головою. А Торн пхекнув:

— Літтл? Він здатний тільки на те, щоб складати брехливі прогнози погоди!

Ніхто в той вечір не сказав більш ні слова.