Потім рушив назад. Аж гульк — назустріч фермерський віз із капустою. Якщо чогось бракувало, щоб довести до досконалості моє мистецтво керувати велосипедом, то саме цього. Фермер з возом займав усю середину вулички, й обабіч воза лишалося якихось чотирнадцять-п’ятнадцять ярдів для проїзду. Я не міг йому крикнути — початківцеві не можна кричати: тільки-но він розтулить рота — він пропав — уся його увага має бути зосереджена на велосипеді. Але в цю жахливу хвилину хлопчак прийшов мені на виручку, і цього разу я був йому дуже вдячний. Він пильно стежив за поривчастими й натхненними рухами мого велосипеда й відповідно сповіщав фермера:
— Ліворуч! Звертай ліворуч, а то цей віслюк тебе переїде!
Фермер почав звертати.
— Ні, ні, праворуч, праворуч, кажу! Стій! Не туди! Ліворуч! Праворуч! Ліворуч, праворуч, ліворуч, пра… Стій, де стоїш, а то тут тобі й гаплик!
В цей час я саме врізався в коня з правого борту й звалився разом з велосипедом.
— Чортова душа! — загорлав я. — Чи тобі повилазило? Не бачив, що я їду?
— Бачити я бачив, але звідки мені було знати, куди ви їдете. Хто ж міг це знати, га? Самі ви хіба тямили, куди їдете? Що ж я міг зробити?
Його слова не були позбавлені глузду, і я великодушно з ним погодився. Я сказав, що, звичайно, винен не тільки він один, винен і я теж.
Через п’ять днів я досяг таких блискучих успіхів, що хлопчак не міг за мною угнатися. Довелось йому знову злазити на паркан і здаля дивитись, як я падаю.
В одному кінці вулички було кілька невисоких кам’яних сходинок, на відстані ярда одна від одної. Навіть уже пристойно кермуючи, я так боявся цих сходинок, що завжди наїжджав на них. Падіння, спричинені ними, були найдошкульніші з усіх, що будь-коли спіткали мене на цій вуличці, якщо не рахувати падінь, спричинених собаками. Я чув, що, мовляв, і найвправнішому велосипедистові не вдасться переїхати собаку: той неодмінно вислизне з-під коліс. Може, воно й правда; але, по-моєму, він саме тому не може переїхати собаку, що ставить собі таку мету. Я ніколи й гадки не мав переїжджати якогось собаку. А проте жоден із собак, що траплялися мені назустріч, не уникав цього лиха. Різниця тут, погодьтеся, неабияка. Якщо ви намагаєтесь переїхати собаку, він зуміє ухилитися, та якщо ви хочете його об’їхати, він уже не зуміє правильно розрахувати і відскочить не туди, куди треба. Отак завжди й було зі мною. Наїду як не на воза, то на собаку, що приблукає подивитися на мої вправляння з велосипедом. Собаки залюбки спостерігали за мною: в тутешніх околицях для них було так мало розваг. Що вже я поповчився обминати собак, але нарешті здолав і цю премудрість!
Тепер я їду куди хочу, й коли-небудь підстережу цього клятого хлопчиська й переїду його, як він не виправиться.
Купіть собі велосипед. Не пошкодуєте, якщо залишитесь живі.
ЗМІСТ
ЯНКІ З КОННЕКТІКУТУ ПРИ ДВОРІ КОРОЛЯ АРТУРА. Роман
ТАЄМНИЧИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ. Повість
ОПОВІДАННЯ ТА ПАМФЛЕТИ
Людина, що спокусила Гедліберг
Подорож капітана Стормфілда до раю (Фрагмент)
Щоденник Єви (Переклад з оригіналу)
Про перукарів
Сполучені Штати Лінчування
Щодо патріотизму
Російська республіка
Приборкання велосипеда
