«Па приймальний пункт № 49, що в Дарниці, я здав свої штани. Одержав річ із хімчистки й очам не повіряв: на штанях з’явилися якісь руді плями, яких ДО ЦЬОГО не було...»

(З листа до редакції).

Вона:— Боже! Що це ти приніс?

Він:— Штани.

— Які штани?

Свої.

— Оце твої штани?!

— Уяви собі!

— А що це?

— Плями!

— Які плями? Це ж діри. Справжнісінькі діри.

— Тепер діри, а годину тому були плями.

— У тебе що, стріляли?

— Ні.

— Ти ті плями вирізав ножицями?

— Ні...

— Що ж ти робив?

— Я їх виводив. Розумієш, виводив після того, як їх хімчистка вивести не змогла.

— Але плям до хімчистки у тебе не було.

— У мене й зараз нема, а під час процесу з’явилися. На штанях.

— Під час якою процесу?

— Хімічного, і я відмовився.,.

— Від чого відмовився?

— Від плям.

— А вони що?

— А вони порадили не відмовлятися..,

— Від чого не відмовлятися?

— Від чого, від чого?! Від грошей.

— Від яких грошей? Ти їм давав гроші?

— Вони мені давали.

— За що?

— За оті руді плями.

— Як так?

— А отак. Сказали, ви знаєте, наш майстер на ваших штанях наробив плям. Візьміть гроші. Я відмовився. Я сказав: мені потрібні не ваші гроші, а мої штани...

— А що ж потім?

— А потім були довгі літні дні і ще довші ОСІННІ НОЧІ.

— Де були?

— У мене були. Я чекав, коли ж вони, нарешті, виведуть плями. А сьогодні оце не витримав. Пішов...

— До кого пішов?

— До членів комісії по моїх штанях. Вони досліджували, чи на штанях мої плями, чи плями хімчистки.

— І що ж дослідили?

— Усе стало навпаки: тепер вони відмовилися,

— Від чого?

— Від грошей і від плям. Сказали, що плями... мої. Грошей мені платити не будуть. Комісія довела.

— А плями виводити будуть?

— Кажу ж, відмовилися. А мене запевнили, що їх уже ніщо не візьме. От я і вирішив їм довести.

— Ну, і довів?

— Як бачиш.

— Я бачу. Але признайся, ти їх виводив чи вирізав?

— Виводив... Сірчаною кислотою. Як бачиш, тепер плям нема, і штанів, між іншим, теж.