Ви все це перераховуєте, покусуючи від злості нігті і кепку, а вам у трубку кажуть:

— Не так голосно...

— Що не так «голосно»?

— Плямкайте не так голосно. Коли їсте, намагайтесь це робити тихо і непомітно.

— Ви збожеволіли, квартира ж горить?!

— Не у вас одного.

— Звичайно. Вже й у сусіда зайнялась, — полегшено кажете ви.

— От бачите, а ви тільки про себе думаєте. Егоїст!

— Ви нахаба! — не стримуєтесь ви.

— Не кричіть, — заспокоює вас голос. — Уже виїхали. Навіть воду цього разу прихопили, ха-ха-ха, і шланги. Тільки вони раніше заїдуть у Боярку, а тоді вже до вас. Як там горить, непогано? Слідкуйте! Ха-ха-ха...

У відповідь не кричіть:

— Та ви що?! Ви при своєму розумі?! У мене ж квартира горить, а вам жарти...

Не сердитесь: люди інколи теж люблять розваги, як і коти, хоч ті і ті вогню страшенно бояться.

Інша справа, коли у вас у квартирі не пожежа, а холодно, як на північному чи навіть південному полюсі. У кімнаті ні кіт, ні собака всидіти не можуть. Ви, закутавшись у старий мамин кожух (тепер доньчин — модний), сидите і лаєтесь:

— Скажи, совість у них є? Чому вони не подають тепла?

У цей момент лунає у вашій квартирі телефонний дзвінок.

— Алло! Котельня? — чуєте ви голос в трубці.

Не кажіть, будь ласка: «Йди ти до біса!» Не вживайте й інших слів на зразок:

— Ні, ви помилилися номером.

Ліпше за все сказати:

— Так, котельня, — і у вас на душі раптом стає тепло і весело.

— Слухайте, що ви там робите?

— Сидимо, старик. Розклали маленький вогник, гріємось.

— А совість у вас є? У мене в квартирі вода у відрі замерзла.

— Це погано. Такою запивати лікарі не рекомендують. Можна підхопити ангіну або катар...

— Ви мені киньте ці жарти. У мене в квартирі холодно...

— У мене в кочегарці, уяви — те ж саме. Але я гріюсь. Горілкою. Мав півлітру «Екстри». Тепер грамів сто, не більше, залишилося. Запросив би тебе, та собі мало. Так що переходь на самообслуговування. Смикани гранчак і до ранку не турбуй людей...

— Ну і нахаба ж ви!

Не ображайтесь. Не кидайте трубку, не відповідайте йому взаємністю — це не в магазині, де продавець і покупець, якщо вірити табличкам, мають бути завжди взаємно ввічливими. Кажіть:

— Нахаба?! Це ти, старик, точно визначив. Але скажи, тобі від цього тепліше стало?

— Слухайте, я буду скаржитися.

— Скаржся, старик, скаржся. Тепер всі скаржаться. Тільки їм нічого не допомагає, бо нікому ні холодно, ні жарко. Один ти замерз.

— Ви свиня! — раптом вилітає з трубки аж на саму середину кімнати разом з паром.

— Е-е! Це вже не культурно. А ще, мабуть, інтелігент, і так ображать простого кочегара.

— Але ви п’яний, як свиня, — кричить товариш у трубку, радий, що хоч, нарешті, додзвонився до кочегарки.

Раді й ви. Розігруйте ж і далі.

— Свині, старик, ніколи не п’ють. Свині — не люди. І не їдять квасолі і взагалі бобів. Людині з елементарною освітою це варто знати.

— П’яний хам!

— П’яний, — повторюєте, — і хам. Признаюсь чесно: люблю на роботі випити. Запиши. Випивав би дома — жінка не дозволяє.

— У мене дитина хвора, ви розумієте, — переходить товариш на інший тон, в якому вчуваються любов і батьківські почуття.

Не піддавайтесь. На вас ніякі сентименти не повинні впливати, як заклики до совісті і порядності. Вас не видно, ви на телефоні. Червоніти нема перед ким.

— Слухай, — нарешті кажете ви, бо відчуваєте, що товариш ось-ось кине трубку і побіжить до сусіда за електроплиткою чи електрокаміном. — Чого ти лаєшся? Ти б краще півлітру приніс. Через хвилин десять, від сили двадцять, у тебе в квартирі було б, як на екваторі. Міняю градуси на пару?! Ну?

— Де ж я тобі в цю пору півлітру візьму?! — переходить і він на «ти», бо й не підозрює, що має справу з таким солідним чоловіком, як ви. — Магазин же до семи відпускає.

— Переплати карбованця. Не затискуй. Не в грошах щастя, — пояснюєте ви. — Щастя в теплі і в затишку!

— Ну, чорт з тобою. Побіжу до сусідів. Самогон п’єш?

— Якщо не смердить гумою і цукровим буряком.

— Не смердить!

— Ну, тоді алюр! А то я через тебе і твої розмови ледь не задубів. Да-а-а. Алло! Не забудь там щось і на закуску прихопити. Можеш не підігрівати, У кочегарці підігріємо. Топити ж все одно доведеться. Так що не витрачай часу...

— Ви там знахабніли остаточно, — каже він вам.

Зробіть вигляд, що на цей раз ви вже образилися.

— Ти знову за своє. Знову лаєшся. Зараз кину трубку! —загрожуйте. — У мене рідкісна професія. Кожна установа запрошує...

— Але у вас зовсім немає совісті...

— Таке селяві, як французи кажуть.

— Ти грамотний!..

— Суцільна грамотність та інтелігентність. Так що часнику і цибулі на закуску не принось. Від часнику мене нудить, від цибулі голова болить. Щось інше в холодильнику пошукай. Може, є шпроти, сайра. Мені подобається горбуша, сервелат. Полюбив печінку тріскову і краби, але після того, як їх почали вивозити за кордон...

— Ну, і сволота ж ти, — каже він вам.

І в цьому випадку не ображайтесь. Продовжуйте тим же голосом. Адже всі ці слова адресуються не вам. Уявному кочегарові.

— Куди нести, знаєш?

— Знаю, — каже вам простуджений голос. — Ось жінка «Перцівки» дістала. «Перцівку» п’єш? Смолу б ти пив з дьогтем!

— Це не харчі. Тут я не перебираю, — смієтесь ви. — П’ю і «Перцівку», і самогон, і навіть, як батюшка казав, пиво.

Ви, задоволені і щасливі (для щастя, як бачите, треба небагато), кладете трубку на важіль і, потираючи руки, міряєте кубатуру кімнати, думаючи: «Купив дивака. Оце десь лається, зустрівшись з кочегаром. Турне ж його кочегар за ту пляшку. Ще й, може, наб'є. Так йому, наївному, і треба!»

Минає якийсь певний час — щасливі за годинами не слідкують, і ви раптом чуєте, що батареї нагріваються, як метал у кузні.

— Ти ба! ... — ви скидаєте зі своїх плечей гуцульський ліжник, а по-шотландському — плед, берете в руки газету і починаєте переглядати «У світі цікавого і смішного». Якщо ж несподівано пролунає знову настирливий дзвінок не кидайтесь, будь ласка, до телефону. Ліпше відчиніть двері. 1 коли помітите на порозі незнайомого, то не цікавтесь, чи він випадково не кочегар. Він сам все про себе скаже:

— Це ви з себе кочегара розігрували? Ви пляшку горілки просили?

Не ніяковійте, а тільки запитайте його:

— А ви принесли?

Якщо він прийшов тільки для того, щоб поцікавитися, чи є у вас совість, то скажіть йому:

— Скільки можна повторюватися — я ж вам по телефону казав: нема.

— Я так і думав, — відповість він, грюкнувши вашими дверима, ніби вони не житлово-комунальні.

— Але в мене є почуття гумору, — гукніть йому вслід. А якщо через день-два вам раптом відріжуть телефон чи принесуть штраф за дрібне хуліганство, то перш, ніж вигукнути: «Що за дурні жарти», краще задумайтесь, а чи не втратили ви часом того почуття.

Досі я знав декілька способів, як стати довгожителем. Перший з них: залишити постійну прописку у центрі міста і поселитися у центрі Кавказьких гір. Другий: вранці (бажано до схід сонця), увечері (як сонце упаде за обрій) і вдень (під час обідньої перерви) бігати навколо міста чи села, але так, щоб не викликати підозри у перехожих і міліції.

Ні перше, ні друге мені не підходило. Ставати йогом чи «моржем» я не хотів. По-перше, не переношу у ліжку гострих цвяхів, по-друге, віддаю перевагу теплій ванні перед крижаною ополонкою.

— Наш сусіда, — якось сказали мені друзі, — був і «моржем», і йогом, і культтуристом, але недавно, на п’ятдесят другому році життя... Одне слово, ти зрозумів?! Серце не витримало перевантаження...