— Проти чого?

— Проти думки адміністрації і місцевкому. Тим більше, що ця думка так співпадає з моєю, — посміхнувся я і щиро, з вдячністю потис усім руки.

«В Одесі розвелось багато дармоїдів... Мавпа стала людиною завдяки праці. Чи може людина стати мавпою, якщо не працюватиме?»

(З листа одесита до редакції).

Наш кореспондент нещодавно побував в Одесі. Бачив окремих унікумів, брав у декого з них інтерв’ю і дійшов висновку: в Одесі такого трапитися не може. Нижче друкуємо його науково обґрунтовану розвідку. В ній автор розкриває сім основних причин, які, на його думку, заважають одеському (та й не тільки одеському! ) дармоїдові перетворитися на свого пра-пра-пра-пращура.

Громадськість в Одесі занепокоєна. Міліція теж їх турбує питання: що собі думають ті, що не працюють. Одразу й відповімо: нічого не думають. Деякі уже зовсім перестали думати. Скажімо, Саша Животіков запевняє, що в усьому винні зарубіжні туристи. Вони йому заважають працювати. Бо дражнять його широку натуру імпортними запальничками, жуйкою, сигаретами, парасольками. А він не може втриматися, щоб того всього не перекупити. З цього й живе, як і його «колеги по роботі», Анатолій Пашковський, за кличкою «вільний художник», і природжений «лорд» — Жени Гарбуз із профтехучилища.

Друге питання, яке цікавить одеситів: якщо людина пішла від мавпи, то чи може відбутися еволюція навпаки? Може, коли є відповідні умови. В Одесі таких умов нема. Цьому заважають:

ПЕРШЕ: одеська міліція. Вона поставила перед собою мету — з кожного дармоїда зробити людину. Отже, про нормальний розвиток дармоїда у протилежний бік говорити ще рано.

ДРУГЕ: трудяща, портова-індустріальна Одеса, робітники заводів і фабрик.

— Жора, кинь корчити із себе живописця, — кажуть одесити-трудівники. — Не ганьби рідну Одесу, приходь до нас працювати. Станеш людиною.

«Аристократи» у відповідь посміхаються:

— Моя мамаша не переносить бензино-етилового запаху і мозолястих рук. Вона любить нєжность і ласку.

ТРЕТЄ: спекуляція — деякі групи дармоїдів займаються нею. Продають біля «Дитячого світу» надувні імпортні бюстгальтери, синтетичні комбінації, безрозмірні трико і рейтузи. Те ж саме робиться на Дерибасівській, на міській барахолці і в Пасажі. Що не кажіть, а це вже праця. Значить, і тут не створено сприятливих умов для регресу дармоїда. Це може підтвердити «великий комбінатор» — Рома Сафроневнч із Молдаванки.

ЧЕТВЕРТЕ: знаменитий одеський Привіз і вокзал. Тут дармоїди за копійки частенько підносять (як припече) кошики з свіжомороженим хеком, тріскою, капітаном (вид риби), клумаки, валізи. Це теж робота. Та ще й, як сказав Жора Калішенков — інженер-металург за дипломом і волоцюга за професією, — робота для «аристократів». З цим погоджується і його приятель по бродяжництву — «граф» Петро Ілліч Еденбурзький і «чорнороб» — Вітя Шостаков із Лонжерону.

П’ЯТЕ: рейди та облави, які час від часу влаштовують на дармоїдів. Одне слово, немає людям спокою. А спокій для дармоїда — це ж перше діло. Окрім того, їм читають лекції, нотації, проводять з ними бесіди, знайомлять з постановами, указами. Якщо це не допомагає, погрожують прокурором, кодексом і судом. Затримують у спецприйомниках і навіть влаштовують їм трудотерапію: рекомендують підмітати тротуари, вулиці, сквери, розчищати від сміття території заводів та фабрик. Так, чого доброго, можна привчити дармоїда до праці й не дочекатися перетворення у його далекого предка. В цьому глибоко переконані й «народжена вільною» — Марина Фетяскіна, «чорноморська красуня» — Надюша Протопопова та «герцог» — Жора Бєлоголов (він же — Юра) із Чорноморки.

ШОСТЕ: різні бюрократичні довідки, якими часто переривається процес дармоїдства. Скажімо: дармоїд чотири місяці сидить без роботи, тобто розвивається. Тоді його попереджають, що почнуть притягати до криміналу, якщо негайно не влаштується на роботу. (І тут роботою загрожують! Збожеволіти можна!). Дармоїд з переляку (ще, значить, усвідомлює) влаштовується на роботу. Тиждень-другий працює, бере довідку, показує де слід і звільняється з роботи за власним бажанням. І знову гуляє дозволених законом чотири місяці, і так — до безконечності. За найсвятіші приклади цього можуть правити Жора Борщ і Аркаша Гоп із Великого Фонтана.

СЬОМЕ: є ще одне — головне лихо для одеського дармоїда — одеські акації. Як тільки у них (дармоїдів) з’явиться справжній потяг до життя предків і вони почнуть лазити по деревах, боюсь, бісові діти поколяться. Бо що не кажіть: акація таки не дуже підходяще дерево навіть для справжньої мавпи, а тим паче для людини, яка на чотирьох поки що ходить тільки після доброї чарки.

Нарешті, і я придбав собі меблі. І не які-небудь. Імпортні! Заради таких можна ночі три під меблевим магазином з жінкою просидіти. Тепер вона (дружина), як підійде, як гляне на той «Пелікан» (назва гарнітура), то й мене позад себе бачить. Не меблі — свічада! Хоч і з тирси, кажуть, але ж з закордонної. Блищить «Пелікан». За кілометр світло від рефлекторів відбиває.

Та я не про блиск. Хай їй грець, естетиці. Я про інше. Про те, як ті меблі перевозив. Не доставка — одіссея. Ніби я віз їх не з магазину, а з-за кордону. Три дні після купівлі.

Але її це ще не початок. Почалося все з представника трансагентства П. Фартушняка. Підійшов я до нього та її питаю:

— Як оформити перевезення меблів додому?

— Дуже просто, — відповідає трансагент. — Куди везти і що?

— На вулицю Литвиненко-Вольгемут. Меблевий гарнітур.

— Який поверх?

— Четвертий.

— Скільки ліжок?

— Одне, але широке.

— Ясно. На Борщагівку, значить, — глянув в інструкцію, — вісімнадцять кілометрів.

— Яких вісімнадцять? — перепитую. — В інструкції он тринадцять написано.

— А ви на інструкцію не дивіться. Ви дивіться на мене і слухайте.

— Слухаю вас.

— По-перше, всі наші інструкції застарілі. Чекаємо нових. По-друге, це коли літаком чи гелікоптером, тобто по прямій, то на вашу Вольгемут, може, буде й вісім, а як зиґзаґами, то вже вісімнадцять. Борщагівка ж будується. Росте на очах. Сто тисяч населення. Вважайте, нове місто над Славутою. Зрозуміли?

— Та зрозумів, — промовив я, мовчки викладаючи гроші на стіл. — Коли ж чекати «Пелікана»?

— Завтра, голубе. Сьогодні тільки ті вам можуть привезти, хто дере з покупця три шкури. Якщо працюєте, то відпрошуйтесь з роботи. Так би мовити, сидіть дома. Цілісінький день, поки не привезуть.

Відпросився я з роботи. Сиджу, чекаю. Періодику перегортаю, телевізор з однієї програми на іншу перемикаю. Не везуть «Пелікана». Увечері — до телефону. Дзвоню. Як у довідковому бюро Київ- Пасажирський: або зайнято, або ніхто не бере трубки. Нарешті, дотелефонувався.

— Слухайте, товаришу, чому меблів не везете?

— Ваша адреса?

Називаю.

— А-а? Це ви?! Добре, що подзвонили. Слухайте, голубе, що ж це ви нас підводите?