«Ряд подій, описаних у цій невеликій книзі, являє собою або найвитонченішу й наймайстернішу містифікацію, якої від початку часів зазнала публіка, або ж історичну подію, яка рано або пізно буде визнана епохальною».

У перших абзацах цього щося Автор зауважив, що міг би почати, наприклад, з епізоду крадіжки в краєзнавчому музеї, і навіть пред'явив читачеві начерк такого початку. Але, трохи помізкувавши, вирішив почати з іншого. Зі стандартного для чарівно-лицарських епосів явища: битви лицаря із драконом. Бо як же обійтися в чарівно-лицарському епосі без протиборства витязя і «страховиська».

Отже, Автор починає...

19 вересня 1995 року.

От ми з тобою, безцінний читачу, і добралися, нарешті, до дев'ятнадцятого вересня тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ятого року, тобто до того тривожного дня, коли виявилася надзвичайна подія, котра, у найгіршому разі, могла навіть поставити під загрозу саме існування Терентопського королівства!

А початок дня не передвіщав неприємностей. Погода була такою ж теплою й світлою, як напередодні. Його Високість повітря було свіжим, Його Сіятельство сонце було лагіднопроменевим, Їх Вельможності горобці цвірінчали бадьоро. Горобці ПЕРЕВЕРШУЮТЬ багатьох інших істот за чисельністю, можуть ЗВЕРХНЬО дивитися на людей, мають ВАГОМИХ предків (динозаврів), тому Автор обізвав їх вельможностями; а чому повітря високість і сонце сіятельство – не треба пояснень.

Такого славного ранку хотілося бути діяльним, активним, творити щось корисне.

Дракон Інокентій Карлович прокинувся в доброму гуморі, бо, ще не встигши розплющити очей, згадав про свій учорашній успіх, тобто про несподіваний свій концерт фортепіанної музики в Стайні Опери та Балету, про бурхливі оплески публіки й вимогу нею драконячих автографів. А вчорашня неприємність, тобто шахрайство так званого маестро Ріккардо-Джузеппе Траляляліні, будучи підім'ятою приємними спогадами про фортепіанний концерт, зіщулилася до непомітності.

– Ні, я просто таки вимагаю, наполягаю й домагаюся, щоб ти, громадянине Авторе, розтлумачив, що являють собою терентопські дракони, повідомив про їхню зовнішність і звички! – перебиває Ліва півкуля авторського мозку. – Ти вже в декількох частинах говорив про дракона Інокентія Карловича, а докладного опису не надав, згадав тільки про наявність крил, пазурів і дзьоба. Цього замало. У четвертій частині, тобто четвертому щосі ти на півслові перервав сцену битви лицаря Аркадія із драконом Інокентієм Карловичем, щоб дати докладний опис зовнішності Аркадія; а від Інокентія Карловича відмахнувся: мовляв, дракон як дракон, тільки в окулярах. Мене, та й, напевно, безцінного читача це не влаштовує. Хочу подробиць. Адже дракони бувають різні. Ну, тобто на одних зображеннях вони виглядають так, на інших інакше. Є багато різних варіантів. А які терентопські?

– Підтримую, – пискнула півкуля Права.

Ну що ж, вимога справедлива, вирішує Автор. Отже, трохи докладніше про терентопських драконів. І нехай безцінний читач пам'ятає, що Автор, говорячи далі «дракони», має на увазі саме терентопських і тільки, бо, може, десь живуть інші, що виглядають зовсім не так.

Описувати терентопських драконів легко, бо вони зовні схожі на гіпсилофодонів. Тобто навіть описувати не треба, а просто можна сказати читачеві: візьми, безцінний читачу, у довіднику з палеонтології або в Інтернеті зображення гіпсилофодона, динозавра перших мільйоноріч крейдового періоду мезозойської ери, подумки пришпандор йому на спину два крила, як у птеродактилів або кажанів, і ти матимеш приблизне уявлення, як виглядають терентопські дракони.

Як і гіпсилофодони, терентопські дракони ходять і бігають на двох ногах. (Взагалі, якщо вірити палеонтологам, усі динозаври ходили споконвічно на двох ногах, як люди й птахи, але деякі види в процесі еволюції так збільшилися в розмірі й вазі, що дві кінцівки вже не могли витримувати такий тягар, і гігантам довелося стати рачки. Ет, незручно бути занадто вагомим, додає Автор, і, зітхнувши, кидає оком на власне пузо.) І бігають дракони так само швидко, як і названі динозаври. На рівній місцевості можуть розігнатися до 60 кілометрів за годину. Якщо гіпсилофодонам швидкість потрібна була для порятунку від жвавих хижаків, то драконам розгін допомагає злетіти з рівної площини. (Швидкому бігу й можливості літати сприяє та обставина, що дракони значно легше, ніж здається; це пов'язано з будовою їхнього тіла, у першу чергу, з порожнистістю кісток). Без розгону вони можуть злітати, тільки стрибнувши з піднесеності, наприклад з пагорба (тому напевно вони й живуть на Каменіані, а не на рівнині). І в гіпсилофодонів і в драконів прекрасний зір (якщо тільки дракон не зіпсує його, наприклад, за допомогою книгочитання, як це трапилося з Інокентієм Карловичем). І в тих і в інших на передніх кінцівках по п'ять пальців.

Але є ряд відмінностей драконів від гіпсилофодонів і крім кількості кінцівок, тобто наявності крил. По-перше, дракони приблизно у два рази більше. Якщо гіпсилофодони були заввишки з невисоку людину (до 170 сантиметрів), то дракони ростом із велетня – від двох з половиною до трьох метрів (про що Автор уже, до речі, повідомляв у дев'ятому розділі). По-друге, дракони всеїдні, тобто вживають як тваринну, так і рослинну їжу; а гіпсилофодони були чисто травоїдними. По-третє, гіпсилофодони жили на відкритій місцевості – у степу або савані, а дракони воліють улаштовувати житла в печерах. По-четверте, передні кінцівки дракона більшою мірою, ніж у гіпсилофодона, схожі на людські руки. Можна сказати, що основною відмінністю драконячих лап від людських рук є наявність пазурів замість нігтів; навіть не пазурів, а кігтиків, невеличких таких (тому не треба дивуватися, що Інокентій Карлович добре грає на клавесині та роялі). Ну й по-п'яте, динозаври були просто тваринами, безсловесними тварюками, а сучасні дракони – істоти розумні й, якщо так можна висловитись, по-людськи-мовці. Зауважу ще, що дракони – істоти не холоднокровні, як земноводні й рептилії, а теплокровні, як птахи, звірі й люди. Якими в цьому аспекті були гіпсилофодони – не знаю.

На тілі драконів немає ані луски, ані пір'я, ані панцира, ані волосся. Гола шкіра, щільна і шорстка, як наждачний папір.

– От це інша справа, – хвалить Автора Ліва півкуля. – Тепер ясно – які вони, дракони.

А півкуля Права додає:

– Уточни тільки одну деталь: колір.

– Коричнювато-сірі, з темнуватими смугами на спині, як у тигра або в зебри, – відповідає Автор. – До речі, залежно від настрою, дракони можуть злегка змінювати відтінок: при гарнім настрої шкіра світлішає, при поганому темнішає. Одягу не носять, як і решта розмовляючих тварин (а вже тим більш не розмовляючих).

☼ ☼ ☼

Отже, дракон Інокентій Карлович прокинувся, повторює Автор, у гарному настрої. Його ложем був шар сіна в закапелку однієї з Гірчичних печер; тобто невеликий сінник; ліжко м'яке й ароматне. Сплять, до речі, дракони лежачи тільки на животі або на боці; крила роблять незручним сон на спині.

Як зазвичай уранці, дракон-очкарик першим ділом вийшов із печери й зробив ранкову гімнастику на свіжому повітрі (від звичайної людської гімнастики її відрізняли тільки рухи крильми та хвостом, чого люди з поважної причини не роблять), і, повернувшись у печеру, гігієнічні процедури – умивання в підземному струмку й чищення зубів.

Після цього Інокентій Карлович, приготувавши поживу, поснідав вівсяною кашею, звареною на молоці єдинорожиці, і хвойним киселем з гречаним коржиком. Хоча дракони є тваринами, а не людьми, сучасні особини їдять не по-звірячому, а по-людськи, користуючись столовими приладами: ложками, виделками, ножами; деякі навіть пов'язують на шию серветку.