Наприкінці Ірина Віник повідомляє, що в березні 1996 року група туристів виявила цей псевдодім, але від нього так смерділо падлом, що було ясно: мутант здох і його плоть розкладається. Можливо, він помер від голоду, оскільки подорожани, надибуючись на нього, читали попередження лицарів Леонідів, і не совалися до його шлунка, а утікали. Деякі тварини можуть довго обходитися без їжі: тижні, місяці й навіть роки; але немає такого, хто б міг взагалі ніколи не харчуватися. А може, монстр народився й жив у такому місці Окраїнних Земель, де був теплий клімат, а до суворих морозів півночі Терентопії не був пристосований, і не зміг пережити зиму, замерзнув на смерть. А може, його вбили хвороботворні мікроби, до яких у нього не було імунітету (як це трапилося з марсіанами у фантастичному романі Герберта Уеллса «Війна світів»).

Закінчує Ірина Микитівна Віник свою статтю «Думки щодо таємничого мутанта» зауваженням, що, як ученому, їй прикра смерть недослідженої тварини, але як просто людина, вона рада, що хижа тварюка більше не становить небезпеки для співгромадян.

Отут Автор Терентопських хронік нарешті завершує це досить велике за обсягом щось. Але, щоб поставити всі крапки на «ю», додає, що...

– Які-такі крапки над «ю»? – чіпляється схильна до точності й порядку Ліва півкуля авторського мозку. – Над буквою «ю» не ставлять ніяких крапок! Крапки є тільки над літерами «і» та «ї»!

– Не ставлять? – замислюється Автор. – А й дійсно – не ставлять. Ну що ж, не ставлять, той не треба. Тож, нічого додавати не буду.