співав:

Він не був упевнений у правильності свого виконання, але, через брак під рукою першоджерела, співав як міг.)

Зненацька з нижньої «вати» вертикально вгору, начебто ракета, вилетів непізнаний літаючий об'єкт (скорочено – НЛО). Він був завбільшки з двоповерховий будинок, світло-сірого, майже білого кольору, що формою нагадував чи то гриб-дощовик, чи то мушлю якогось молюска, чи то картоплину. Злітав він з уповільненням. На висоті декількох сотень метрів над землею його швидкість досягла нуля кілометрів за годину, він на мить нерухомо завис на місці, а потім став падати вертикально ж униз, цього разу, зрозуміло, із прискоренням. Але падіння відразу припинилося, оскільки його світло-сіра оболонка з боків трохи розсунулася, так що утворилися дві горизонтальні щілини; і із цих щілин висунулися дві площини, на зразок крил. І, спираючись цими крильми на повітря, об'єкт перейшов з вертикального падіння в майже горизонтальний рух. Ніяких двигунів у нього Акмус не помітив, тому зрозумів, що ця штука просто ширяє в потоках атмосфери, як дельтаплан, планер або, скажімо, парашутист.

Заінтригований пілот став кружляти навколо таємничого об'єкта, намагаючись розглянути ближче. У передній його частині він побачив коричнювату пластину, схожу на двері майже овальної форми, а над нею – дві круглі темні плями, на кшталт віконець завбільшки з кулак. НЛО, що його несло повітря, рухалося в південно-західному напрямку, втім, поступово знижуючись. На відстані приблизно дванадцяти кілометрів від місця, де він вилетів з туману, об'єкт знову опустився в туман (який розпростерся в той день досить широко). Якби над землею була хороша видимість, то Акмус, вибравши, мовляв, придатний для посадки майданчик, опустився б на ґрунт, щоб розглянути приземлений об'єкт ближче Але в тумані приземлення наосліп означало майже напевно катастрофу. Тому в чарівника не залишалося, мовляв, іншого виходу, як продовжувати політ, втративши цей загадковий предмет.

Акмус припустив, що це може бути апарат, придуманий і виготовлений якимось місцевим винахідником. Закінчується цей лист закликом до тих, хто про це що-небудь знає, повідомити, бо, мовляв, його, Акмуса, гризе цікавість.

Хоча таке припущення Акмуса не пов'язане з магією, все-таки редакція журналу «РВЧГ Магія», що те видання спеціалізується винятково на чарівництві, вирішила його лист опублікувати, оскільки, по-перше, сам Акмус із магією тісно пов'язаний, а по-друге, згаданий політ однокрилого літака здійснювався саме завдяки чарівному заклинанню.

А біологиня Ірина Микитівна Віник у своїй статті для журналу «Бестії», яку вона озаглавила «Думки щодо таємничого мутанта», аналізує опубліковані показання очевидців (у тому числі лицарів Леоніда Очкарика й Леоніда Заканавного, коня Гуго й чарівника Акмуса) і висловлює свої, засновані на цих показаннях, здогади, припущення й гіпотези.

На її думку, ця істота, мовляв, дійсно є мутантом з Окраїнних Земель. Якимось величезним хижим молюском. Цей молюск, либонь, має здатність пересуватися за допомогою реактивного руху, що властиво й деяким звичайним молюскам – і головоногим (восьминогам, каракатицям, кальмарам, наутилусам та іншим) і деяким двостулковим. Але якщо звичайні рухаються, випускаючи із себе струмінь води, то цей уміє підкидати себе високо в повітря, «вистрілюючи» зсередини струмінь газу під великим тиском і з великою швидкістю. Той факт, що в такий момент при зіткненні з вогнем газ спалахнув (що на той спалах звернули увагу лицарі Леоніди з конем Гуго), указує, що це був струмінь не просто повітря, а саме біологічного газу, який утворюється в шлунках і кишечниках живих істот, тому що такий газ горючий і запалюється від вогню. Тобто, можна сказати, що мутант час від часу злітає через те, що дуже могутньо пукає. Деякі вульгарні жартівники при пуканню підносять до свого заду запалений сірник або запальничку, внаслідок чого виривається струмінь полум'я, шокуючи такого що не бачив раніше цього глядача, на радість такого вульгарного приколиста.

Однак, продовжує жінка-біолог, здається неймовірним, щоб така велика, а отже, і важка істота могла злітати за допомогою пукання, нехай і потужного. Між тим, чарівник Акмус бачив зліт власними очима, і немає ані найменших підстав йому не довіряти. Та й лицарі Леоніди з конем Гуго побачили б його зліт, якби не туман, який увів їх в оману, що, буцім, мутант вибухнув, розлетівшись на осколки. Почутий ними шум був не звуком вибуху, а звуком пукання. Така неймовірна здатність істоти наводить на припущення, що вона у дійсності набагато легше, чим видається. Можливо, усередині неї є якась порожнина, на зразок плавального міхура в риб або камери у мушлі наутилусів, і організм заповнює цю порожнину воднем, відфільтровуючи його з повітря. Повітря, як багато хто знає, це, так би мовити, коктейль із декількох газів, одним з яких є водень. Водень легше, чим у цілому повітря, тому наповнений ним балон злітає нагору. І хоча цей внутрішній легкий, так би мовити, аеростат, і не може сам по собі підняти істоту в повітря, але зате робить її досить легкою для підкидання за допомогою реактивного пукання, так би мовити.

Що ж стосується його польоту, або точніше сказати, ширяння за допомогою крил, то, мовляв, такий спосіб пересування теж не є абсолютно унікальним для молюсків, продовжує Ірина Микитівна. Наприклад, кілька видів так званих летючих кальмарів здатні, вистрибуючи з води, ширяти над нею за рахунок виростів на кшталт крилець. Звичайно, таке ширяння триває всього секунди й не може вважатися повноцінним польотом, але, проте, маючи це на увазі, можна сказати, що мутант «продовжив і вдосконалив» цю «традицію» співбратів за біологічним типом. Але крила, які він висуває в повітрі, на землі ховаються під панцир; і щілини, з яких вони висуваються, щільно закриваються (інакше лицарі Леоніди, кінь Гуго й кучерявий бездюкинець щілини б помітили).

Потім Ірина Віник пояснює, що й спосіб харчування мутанта, тобто коли їжа сама за власною волею переміщається в травну систему хижака, теж явище відносно звичайне для біології. От, наприклад, грифонова або, як її ще називають, алігаторова черепаха, що водиться в прісних водоймах Америки, не ганяється за смачними рибками, а нерухомо сидить на дні, роззявивши рота, схожа на корч або камінь, і рибки самі їй до рота запливають, приймаючи його за печерку, так що їй залишається їх лише перетравити.

Далі біологиня згадує гіпотезу сучасного терентопського філософа Парменіда Ссавця, згідно з якою Окраїнні Землі можуть бути якоюсь інтелектуальною творчою субстанцією на кшталт океану планети Соляріс у фантастичній повісті Станіслава Лема. За цією гіпотезою, дракони, грифони і єдинороги королівства були виведені саме Окраїнними Землями шляхом мутацій цілком усвідомлено: щоб створеній на підґрунті європейських лицарських романів державі відповідала й чарівна фауна, типова для таких романів. Якщо спиратися на цю гіпотезу, продовжує жінка-біолог, то можна пофантазувати, що й даний мутант з'явився не випадково. Хто він такий? – запитує Ірина Віник і сама ж відповідає: – молюск із мушлею й крильми. А хто зображений на гербі Терентопії? Так званий Крилатий Равлик. Тобто, теж молюск із мушлею й крильми. Напрошується думка, що мутант є спробою створити реального крилатого равлика, здатного літати. Спроба поки невдала, тому що мутант і зовнішністю не схожий на гербову істоту, і розміром занадто великий, та ще й хижак-людожер, чого король Мирополк Романтик, звичайно ж, не мав на увазі, придумуючи тваринку для герба своєї країни. Але, як знати, може, продовжуючи експерименти з мутаціями, Окраїнні Землі коли-небудь дійсно виведуть реальних літаючих равликів на зразок того, що на гербі, маленьких і безпечних; аби герб відповідав реальності.