– Так, без часнику. Після повні стану парубком і у вигляді Сіро-буро-малинового Лицаря поїду шукати яйце дракона, як і ви, – кивнула рудою голівкою Женя.
– Виходить, у ті періоди, коли Олександр Зозулька є чоловіком, Євгенія Манюня є жінкою, а в ті періоди, коли Олександра Зозулька є жінкою, Євгеній Манюня є чоловіком, – констатував Андрій Цинік.
– Стоп, але ж на турнірі – так? – в День Шляхетного Мордобою ви ж обоє були чоловіками! – згадав Ярослав.
– Це тому, що я перед турніром спеціально наїлася часнику, – пояснила руда секс-перевертуня. – Аж дві великі голівки зжувала, так що вистачило майже на дванадцять годин. Звичайно, запах був... але тут уже...
(О, здається, Автор мимохідь винайшов нове слово «перевертуня», що означає перевертня жіночої статі. Якщо гарні люди різної статі звуться красень і красуня, то різностатеві люди, здатні до перевертань, відповідно мають зватися перевертень і перевертуня. Логічно?)
☼ ☼ ☼
Розмови про те, про се в Люзримямськім замку тривали, а сонце тим часом, перетворившись із білявчика на рудика, томно засовувалося в західне хутро осіннього лісу, майже такого ж рудого, як Євгенія.
Прийшли сутінки й час вечері.
Готуванням трапези забажали зайнятися обоє статеві перевертні – Шурик і Женя, – для чого й перемістилися в кухню; а лицар Ярослав із бароном Андрієм Циніком оглядали доспіхи й зброю Сіро-буро-малинового Лицаря в невеликій комірці, яка слугувала арсеналом.
Потім Ярослав теж навідався в кухню, щоб запитати в Лицаря Поштової Скриньки, чи не пам'ятає той, куди Ярослав запхнув свій запасний гумовий наконечник для списа. (Під час останнього привалу на лоні природи Ярослав малював олівцем пейзаж з натури, а вищезгаданий запасний наконечник використовував замість гумки для стирання з паперу невірних штрихів, потім, перебуваючи в замисленості, кудись цю штуку впакував, а тепер не може знайти). І побачив, що русявий бородань і руда красуня без відриву від куховарства щодуху цілуються, із чого випливало, що Шурик і Женя закохалися одне в одного. Автора підмиває назвати це любов'ю з першого погляду, але формально це не так, адже ці двоє вже бачили раніше один одного на лицарських турнірах, і не тільки бачили, але навіть билися один з одним...
Уночі, коли лицар Ярослав із бароном Андрієм Циніком, посапуючи й похропуючи на ліжках, віддавалися пасивному відпочинку у вигляді сну, Шурик із Женею на лавочці зовні замку милувалися зірками в нічному небі (що той купол був схожим на чорний оксамит, над яким розчесала волосся людина, чия голова виробляє багато лупи), супроводжуючи це астрономічне заняття любовним бурмотанням, обійманнями й поцілунками...
Коли наступним ранком після сніданку лицарі Напівкруглого Столу збиралися в подальшу дорогу, Лицар Поштової Скриньки раптом заявив:
– Знаєте, друзі, ви, напевно, продовжуйте без мене... Я, мабуть, отут затримаюсь.
– Ясно: улопався, – констатував Андрій Цинік.
– Ну й слава Богу. Ви з Женею дійсно дуже – так? – підходите одне одному, – сказав Ярослав.
– Так, я, нарешті, зустрів рідну душу, близьку людину, з якою в мене так багато спільного! Я був упевнений, що приречений на самотність, і раптом доля подарувала мені таке щастя! – вигукнув Шурик, сяючи. – Нам так добре вдвох! Ми так розуміємо один одного! Ми такі схожі внутрішнім світом...
– Ніхто так добре не знає внутрішній світ людини, як її глисти, – машинально пожартував Андрій Цинік, – бо той внутрішній світ, тобто людські нутрощі, то їхня житлоплоща.
За подібні вульгарні дотепи він і отримав прізвисько Цинік.
– Бажаємо вам щастя – так? – й любові на довгі роки! – сказав Ярослав.
– Якщо вам приспічить одружитися, не забудьте й нас запросити на весілля, – напросився Андрій.
– Обов'язково! – пообіцяв русобородий статевий перевертень...
Коли Ярослав Матвійович Кочерижкін і Андрій Федорович Килиницький (такі повні імена лицаря Ярослава й барона Андрія Циніка), виїхавши із брами Люзримямського замку на Тутмосі й Велосипеді, переміщалися схилом пагорба й віддалялися вбік Великих Таратут, молоді, сяючі від щастя Олександр Євстигнійович Зозулька і Євгенія Хомівна Манюня, ніжно обійнявшись, довго дивилися їм услід...
(– А загублений Ярославом запасний гумовий наконечник знайшовся, чи... – раптом проявляє допитливу цікавість педантична Ліва півкуля авторського мозку.
– Знайшовся, – відповідає Автор. – Виявилося, що з неуважності Ярослав сунув його замість свого рюкзака в Андрійчин.)
☼ ☼ ☼
За півроку, у березні 1996-го ці закохані дійсно одружаться. На шлюбну церемонію як свідки будуть запрошені Ярослав з Андрієм Циніком. Будуть на тім весіллі також батьки Олександри Зозульки – Євстигній Зозулька і Юлія Зозулька-Чупик, ще й дядько – лицар Автандил Чупик; також батьки Євгенія Манюні – маг Хома Лукич Манюня та Марія Колотун-Манюня-Ткачук (тато – зі своєю новою дружиною – феєю Маланкою Чаклуненко-Манюнею, а мама – зі своїм новим чоловіком – лицарем Проспером Ткачуком); і дядько Христофор Колотун, та й багато інших. Лицар Євстигній Зозулька й маг Хома Лукич Манюня після довгих років розлуки відновлять дружбу...
Це весілля відбудеться в день перед повнею, тому перша шлюбна ніч молодят стане часом статевого перетворення. Через те на початку шлюбної ночі Євгеній Манюня виконуватиме подружні обов'язки як чоловік, а Олександра Зозулька – як дружина, а ближче до світанку вже Олександр Зозулька задовольнятиме дружину по-чоловічому, а Євгенія Манюня його – по-жіночому.
Так вони й житимуть перший час, щомісяця міняючи стать і доводячись один одному то чоловіком, то дружиною. Лицар Поштової Скриньки, перемагаючи зустрічних доспіхоносців, примушуватиме їх визнати найгарнішою у світі свою дружину Євгенію, а Сіро-буро-малиновий Лицар відповідно – свою дружину Олександру...
Восени того ж 1996-го перевтілення раптом припиняться: незважаючи на чергову повню, Євгеній Манюня залишиться чоловіком, яким був до того, а Олександра Зозулька – жінкою...
Незабаром з'ясується, що Олександра при надії...
Протягом вагітності вона залишатиметься жінкою, а Євгеній – чоловіком.
У липні 1997-го Олександра народить близнюків – хлопчика й дівчинку. Сина назвуть Андрієм, а дочку – Ярославою, звичайно, на честь двох лицарів, що стали свідками зародження любові їхніх батьків.
Хресним батьком маленького Андрійка Манюні-Зозульки стане саме барон Андрій Цинік, а хрещеним Ярослави – лицар Ярослав.
Євгеній з Олександрою після народження дітей залишаться чоловіком і жінкою без усяких подальших перевтілень, як і пророкував Хома Лукич Манюня. Мабуть, батьківство й материнство якимсь чином анулюють чари, що зробили їх статевими перевертнями, і закріплять за ними ту статеву іпостась, яку вони мали при народженні.
Якось, в 2002 році, п'ятирічні Андрійко і Ярося, граючись гарним кубком, котрий вони експлуатуватимуть як житлоплощу гумового пупсика, прочитають на кубку (у п'ятирічному віці діти Сіро-буро-малинового Лицаря і його дружини – дизайнерки Олександри Манюні-Зозульки – навчаться читати) вигравіруваний текст:
«Чемпіонові лицарського турніру
в День Шляхетного Мордобою 1995 року,
за доблесть, мужність і майстерність,
від короля Жорика Дев'ятого
й королеви Зіньки Одинадцятої».
Манюні-Зозульки-молодші запитають у батьків, як до них потрапила ця ексклюзивна цяцька. І з подивом довідаються, що їхня ніжна, мила, ласкава ненька колись була наймогутнішим лицарем королівства, і на тім турнірі перемогла інших лицарів, за що й одержала цей кубок із рук королеви. Причому у вирішальному фінальному бої тоді ненька здолала не аби кого, а самого татуся!..
