– Зямалагович, – прочитала Естер. – Мгобокбекбе Зямалагович Гальба.

– Чому б і ні, – погодився хлопець.

– Чи не задовге? – засумнівався Акмус.

– Нічого. Піде, – сказав Мгобокбекбе й вписав в анкету своє свіже по батькові. – Тепер – місце й дата народження. Місце – Жорикбург, а дата... Фактично, як людина я народився тільки три дні тому. Але на вигляд мені близько двадцяти.

– Так, якщо в паспорті вказати дату народження – двадцять перше вересня тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ятого року, буде плутанина. За видом й інтелектом ти доросла людина, а за паспортом будеш – грудне немовля, – задумався вголос чарівник-авіатор.

– Але його душа зародилася в келиху ще десять років тому, – підказала красуня.

– Але й на десятилітнього він теж не схожий, – відповів Акмус. – Тоді чаклун Замбзиганда вклав у келих голос свого сина, якому було, як говорив Брюходухов, одинадцять років. Душа, яка проросла з голосу одинадцятилітнього, теж була за інтелектом одинадцятилітньою. Зараз тому чорношкірому синові Замбзиганди двадцять один рік. Покійному Бандюзі було двадцять три. Візьмемо середнє арифметичне й вважатимемо, що нашому Мгобокбекбе Зямалаговичу – двадцять два. Отже, пиши в графі «рік народження» – тисяча дев'ятсот сімдесят третій. А датою нехай буде день, коли африканський чаклун у корчмі начудив з пивним келихом. Це було дев'ятого травня.

І Мгобокбекбе вписав в анкету: «9 травня 1973 р.»

Повертаючи заповнену анкету чиновникові, хлопець сказав:

– Мабуть, я написав кострубато. Раніше писати не доводилося. Перший раз. Ще немає навички.

– Нічого, і не такі карлючки розбирали. Фотографії є?

Світлини були, оскільки дорогою до паспортного столу парочка навідалася в ательє «Термінове фото»...

За двадцять хвилин чиновник вручив Мгобокбекбе новенький паспорт громадянина Терентопського королівства із темно-коричневим Крилатим Равликом на світло-коричневій обкладинці.

До речі, світло-коричневий – це колір терентопського державного прапора. Король Мирополк Романтик, що придумав саме такий прапор, уважав світло-коричневий колір найромантичнішим, оскільки саме такий відтінок мають прадавні рукописи, що стемніли від часу. Якомусь жителеві Великого Світу такий прапор може нагадати кольором ганчірку для миття підлоги. А особливо цинічний може сказати ущипливо, що це колір какашки. Але Автор рекомендує в жодному разі не висловлюватися так у присутності терентопця. Мешканці королівства люди переважно добродушні й гостинні, але при цьому великі патріоти своєї батьківщини, і таке висловлення може, затьмаривши їхню добродушність і гостинність, спровокувати їх на нанесення вам образи або навіть ляпасу.

– Ти забув повідомити, яку національність указав у його паспорті чиновник, – підказує Авторові Ліва півкуля мозку.

– Терентопець, – миттєво відповідає Автор.

– А от цікаво, розмовляючі тварини теж мали паспорти? – цікавиться Права.

– Звичайно. Усі громадяни, що досягли повноліття, тобто там – шістнадцяти років, – одержували паспорти, незалежно від видової приналежності. Перш ніж Жорик Дев'ятий видав указ про рівноправність мовлячих тварин, останні не мали паспортів і посвідчень, але з 1987 року стали одержувати їх нарівні з людьми. І дракон Інокентій Карлович одержав паспорт в 1991 році, а дощовий хробак Гавриїл Святославович – і того раніше.

З паспортом Гавриїла Святославовича, до речі, вийшов невеликий курйоз. Коли хробак у фотоательє позував на документ, він зняв пенсне, щоб його пичка була видна у всій красі. Але без пенсне його передня частина тіла стала так схожа на задню, що фотограф, не розібравшись, сфотографував зад хробака замість його голови, а клієнт без пенсне цього не помітив і не вказав на помилку. Побачивши ж знімок, Гавриїл Святославович спочатку вирішив перезнятися правильно, але потім заради економії грошей відмовився, розсудивши, що його й так упізнають, бо інших мовлячих хробаків у Жорикбурзі не було. Так і вийшло, що в паспорті на фото зображена не голова громадянина, а його зад.

Паспорти говорячих тварин відрізнялися від паспортів людей тільки тим, що в графі «національність» указувалася видова приналежність, оскільки тварини національностей не мають. Так у паспорті Гавриїла Святославовича графа «національність» прикрашена написом «люмбрикус», а в паспорті Інокентія Карловича – «драконус».

Напевно, у Терентопському королівстві були дрібні, загублені в глухомані, населені пункти, де не тільки розмовляючі тварини, але й люди не мали паспортів і посвідчень, анітрошки від цього не страждаючи, але в більш-менш великих селах і всіх містах населення зазнало паспортизації. Звичайно ж, ця манера – ідентифікувати громадян за допомогою припечатаних книжечок з фото – була занесена в королівство з Великого Світу.

Заплативши чиновникові за оформлення паспорта, Мгобокбекбе, залишаючи його кабінет, між іншим, зауважив:

– А вам до лиця цей штамп на правому вусі.

Чиновник відразу став терти вухо, думаючи, що зі своєю звичкою задумливо почухувати вухо печаткою, він як-небудь помилково почухав не тією стороною, за яку тримають, а тією, якою штампують, і на вусі відтиснулася фарба. Наступний клієнт, що зайшов у кабінет, відзначив, що в чиновника одне вухо набрякле, відстовбурчене і яскраво-червоне, наче заборонний сигнал світлофора. Насправді штампа на його вусі не було, а був черговий Мгобокбекбе Зямалаговича розіграш...

До слова мовити, читачу, додає Автор, взявши собі прізвище Гальба, оскільки гальбами в Україні та Терентопії називали півлітрові пивні кухлі, Мгобокбекбе не навмисно зробився однофамільцем восьми помітних діячів давньоримської історії, які носили одне і те ж ім'я Сервій Сульпіцій Гальба. Один із цих Сервієв Сульпіцієв Гальб був курульним едилом, інший – легатом, третій – монетарієм, двоє – преторами, ще двоє – консулами, і нарешті, ще один – імператором. Мгобокбекбе, будучи особистістю дуже начитаною, про це знав, але все ж його вибір прізвища не був пов'язаний з давньоримською історією, йому і на думку не спадало примазуватися до античних аристократів.

☼ ☼ ☼

Увесь наступний тиждень нова людина була зайнята підготовкою двох дипломних робіт – з історії й філології. Він вирішив послухатися поради Якима Брюходухова: скласти екстерном іспити в університеті, захистити дипломи й офіційно стати дипломованим фахівцем. Здача іспитів не становила труда, адже у феноменальній пам'яті цього унікального індивіда зберігалися тисячі бібліотечних томів. І із захистом диплома заковики не повинно було виникнути, адже ще будучи пивним келихом Мгобокбекбе багато думав, і його думок вистачило б на десятки дипломних робіт, а також кандидатських і докторських дисертацій. Але треба було оформити дипломні роботи матеріально, у вигляді написаних або надрукованих текстів у палітурці.

Плином тижня він виконав цю роботу за допомогою друкарської машинки, котру йому позичив академік Брюходухов. Й першого та другого жовтня складав іспити й захищав дипломні роботи. Вісімнадцять професорів «ганяли» його по різних темах, задавали найскладніші питання й переконалися, що знання їхньої «жертви» не уступають, а в чомусь і перевершують знання самих професорів. І обидві дипломні роботи, за темами: «Роль характерників в історії Запорізької Січі» і «Романтичний аспект чарівництва в слов'янських літературах XIX сторіччя» були захищені блискуче.

Разом із дипломами про вищу освіту Мгобокбекбе Зямалагович одержав і запрошення працювати в університеті, але йому так хотілося для початку помандрувати королівством, що він спокусився іншою пропозицією – Річарда Левове Копито.

Другого жовтня просто з університету, зі свіжими дипломами про вищу освіту в кишені, Мгобокбекбе попрямував до Королівського замку, де попросив аудієнції в глави держави. Жорик Дев'ятий відразу ж його прийняв, оскільки був вільний.