Лицарські турніри з екзотичних витребеньок перетворилися на національну традицію.
Деякі лицарі відбрунькувалися від Напівкруглого Столу й зажили самостійно. Від них походять незалежні мандрівні доспіхоносці. Забігаючи наперед, Автор скаже, що в епоху Жорика Дев'ятого незалежних лицарів у кілька разів більше, ніж лицарів Напівкруглого Столу. У скільки саме, Автор утрудняється сказати, оскільки зі статистикою в королівстві слабенько. Автор вважає, що в десятки разів. А лицарів при дворі Жорика Дев'ятого в описуваний час було 38 чоловік.
Після смерті в 1616 році короля Мирополка число 75 не вважалося обов'язковим для кількості напівкруглостольців. Їхня кількість постійно коливалася. Найменше лицарів Напівкруглого Столу було в 1683 році (усього вісімнадцять людей), найбільше – в 1823 (аж дев'яносто два).
Сам напівкруглий стіл (не колектив, а мебля) припинив існувати в 1661 році, під час терентопської Стогодинної війни, яка також йменується тамтешніми істориками Другою громадянською та Паркановою. Під час бійок біля великодрібкінського Королівського замку він був якимись мародерами розібраний на дрова. З тих пір поняття Напівкруглий Стіл залишилося символічним, означаючи лише колектив. Відновлювати цю розгонисту меблю не стали, адже не в столі ж, зрештою, полягає суть лицарського колективізму!
Щодо першого в Терентопії лицарського замку, то він красується у Великих Дрібках дотепер, як пам'ятник історії й архітектури. Із часів Мирополка він трохи змінився, тому що наступні королі обростили його своїми прибудовами. Зараз у цьому замку містяться: два музеї, готель, три ресторани і міська ратуша.
У середині вісімнадцятого сторіччя король Жорик Четвертий побудував нове місто біля пагорбів Каменіани, назвав його Жорикбургом, оголосив столицею й перевів свою резиденцію в жорикбурзький Королівський замок. З тих пір Напівкруглий Стіл і «тусується» у Жорикбурзі.
Саме туди й направлявся тепер дракон Інокентій Карлович із упакованим у капронову сітку й навантаженим на гіппомобіль лицарем Аркадієм.
☼ ☼ ☼
Отже, повернемося до нашого барана.
Лицар Аркадій у першій частині змушеного переміщення почував себе психологічно незатишно, а відвертіше говорячи – остерігався. Що означала ця загадкова драконяча фраза: «Відвезу-от я вас кудись, і покінчимо із цією історією»? Шубовсне зараз мене у Струмище, і – капут... Хтозна що в них у голові, в цих драконів...
Втім, якщо б зараз хтось дійсно жбурнув Аркадія в річку, то він (не хтось, а Аркадій) міг би залишитися живим. Зрозуміло, каменем пішов би на дно, тому що доспіх був масивним; ніхто не зміг би плавати в такому на поверхні. Але ж механік Нетребенько в цей експериментальний панцир, крім іншого, втулив на такий випадок і акваланги. Струмище – річка не дуже глибока й не дуже широка, так що, дихаючи за допомогою аквалангів, затонулий лицар міг дотупати дном до берега. Але це теоретично. Практично ж, по-перше, цей доспіх ще не пройшов повних випробувань, тому не було гарантії, що й акваланги не утнуть неприємності, як паровий котел попереднього експериментального доспіху, а по-друге, – сітка... Так що погодимося, безцінний читачу, що підстави для побоювань у витязя в капронових тенетах були.
Однак, спостерігаючи рух знайомих пейзажів навколо себе, Аркадій уторопав, який напрямок обрав його суперник і – що це за «кудись»; він підбадьорився...
На вулицях Жорикбурга перехожі зупинялися й, роззявивши роти, проводжали очима дракона-очкарика, що веде під вуздечку металевий каркас, усередині якого рухається хтось у сірих яблуках, а зверху якесь сітчасте впакування висить поперек сідла й начебто теж ворушиться. Дивна картина. Ні, дивував перехожих не дракон. Уже кого-кого, а драконів, що живуть у сусідній Каменіані, жорикбуржці бачили часто. Та й король праг мати у своєму зоопарку дракона не тому, що його важко побачити в інших місцях, а просто для повноти колекції. Отже, повторює Автор, роззявлення ротів і округлення очей було викликано не драконом, нехай навіть і в окулярах, а небаченою конструкцією (напрошується каламбур: КІНЬструкція). Втім, дехто з жителів столиці її вже бачив під час останнього переміщення лицаря Аркадія від майстерні Нетребенька до Каменіани. Однак, у кожного були свої справи, і, знову примкнувши відважену мандибулу (то пак нижню щелепу) й потиснувши плечима, зустрічні відволікалися від видовища й продовжували буденну суєту. А дракон, трохи збентежений цією, нехай і скороминущою, увагою, продовжував наближатися крізь жорикбурзьку околицю до центру, де підносився у всій своїй пишноті замок короля – гніздо лицарів Напівкруглого Столу.
Уже коли попереду вимальовувалися ворота Королівського замку, Інокентій Карлович зробив зупинку – почитати нові афіші на афішній тумбі. Щоб не пропустити цікавий концерт, спектакль або виставку.
Трохи лівіше старої афіші, що запрошувала на вже минулий лицарський турнір; дещо правіше старої афіші, що зазивала на виставку виробів ювеліра Бориса Фаберштейна (яку дракон уже відвідав і де розглянув чимало шедеврів цього майстра, зокрема й знамениту «Бурштинову какашку, всіяну золотими мухами»); трішки вище афіші, що скликала на концерт рок-гурту «Чавунні шнурки», і злегка нижче афіші, що просила відвідати Королівський зоопарк, виявилося щось свіже:
«УПЕРШЕ В ЖОРИКБУРЗІ!
ТІЛЬКИ ОДИН КОНЦЕРТ!
ЛАУРЕАТ УСІЛЯКИХ ПРЕМІЙ,
МАЕСТРО-ВІРТУОЗ РІККАРДО-ДЖУЗЕППЕ ТРАЛЯЛЯЛІНІ
18 ВЕРЕСНЯ 1995 РОКУ
В СТАЙНІ ОПЕРИ ТА БАЛЕТУ
ПРЕДСТАВИТЬ ПРОГРАМУ "ХВИЛЮЮЧІ ЗВУКИ",
У ЯКІЙ ПРОЗВУЧАТЬ:
ЛИСТ, БРАМС, БАХ І ІНШІ.
ПОЧАТОК КОНЦЕРТУ О 19.00.
КВИТКИ ПРОДАВАТИМУТЬСЯ В ДЕНЬ КОНЦЕРТУ З 7.00 НА ПЕРЕХРЕСТІ ВУЛИЦЬ ГОГОЛЯ Й ШЕКСПІРА, БІЛЯ ПАМ'ЯТНИКА ІВАНУ НИКИФОРОВИЧУ ФАЛЬСТАФУ».
Дракон Інокентій Карлович, як читачеві відомо, був шанувальником класичної музики, тому афіша його порадувала. Тим більше, що трупа Жорикбурзької опери вже четвертий місяць гастролює іншими містами королівства, у зв'язку із чим Стайня Опери та Балету закрита, а вуха місцевих меломанів знудьгувалися за серйозною музикою.
Зрозуміло, дракон завтра купить квитка і разом із Гавриїлом Святославовичем насолодиться звуками музики Ференца Ліста, Йоганнеса Брамса, Йоганна Себастъяна Баха й інших великих композиторів.
(Так, вісімнадцяте вересня буде завтра, виходячи із чого, будь-який учений-математик за допомогою калькулятора може обчислити, якого числа лицар Аркадій впакувався в капронову сітку і був доправлений драконом до Королівського замку).
Радіючи майбутньому концерту, Інокентій Карлович, однак, відзначив, що афіша складена не зовсім правильно. По-перше, той, хто складав текст афіші, забув вказати, на якому музичному інструменті заїжджий маестро виконуватиме музику. По-друге, замість «у програмі прозвучать: Лист, Брамс, Бах і інші», грамотніше було б написати: «У програмі концерту твори Ф. Ліста, Й. Брамса, Й.С. Баха, і інших композиторів». Але це деталі; головне, що нагодиться цікавий концерт...
– А навіщо ти стільки уваги приділив цій афіші, громадянине Авторе? – запитує раптом Ліва півкуля авторського мозку. – Хіба вона відіграє таку вже важливу роль в розповіді про битву лицаря Аркадія із драконом?
– В розповіді про битву ця афіша не має жодного значення, – відповідає Автор. – Але вона зіграє якусь роль у наступних подіях, пов'язаних із таємничим викраденням, тому раджу читачеві цю афішу запам'ятати.
Відчаливши від афішної тумби, дракон узяв курс на замкові ворота, як завжди навстіж роззявлені, що позначалися крізь каштанову алею.
Колись Королівський замок був оточений ровом з водою, і потрапити в нього (у замок, а не в рів) можна було тільки підвісним мостом, який у випадку потреби за допомогою ланцюгів і нехитрого механізму піднімався, і замок ставав неприступним. Однак застояна вода рову була прекрасною колискою для міріадів комарів, котрі мучили й мешканців замку й решту жорикбуржців. Тому в 1877 році вода була вичерпана, а рів засипаний землею. Зараз замість рову замок оточують каштанові алеї. Однак підвісний міст зберігся, як пам'ятник історії й архітектури. І щоб наблизитися до воріт замку, треба пройти або проїхати цим мостом, вже не висячим, а лежачим на землі. Рів був знищений не тільки через комарів (хоча через них у першу чергу), але також тому, що на замок ніхто не збирався нападати, отже неприступність була зайвою.
