Не так для людей — неважний наїдок із тюльки. Тисяча дев’ятсот тридцятого року плян на тюльку перевиконано на дев’яносто чотири й шість десятих відсотка, а плян на іншу рибу недовиконано на дві третини, бо Рибакспілка і Рибтрест погналися за кількістю, забувши про якість.

Але оселедця то мало цікавить. На цифрах він слабо розуміється. Його більше цікавить те, що раптом він наткнувся носом на якийсь неприродно густий очерет. Очерет як мур, і оселедець марно силкується проскочити між очеретинами.

Повертає вся срібна лава і починає йти вподовж стіни. Ще раз, і ще раз він пробує пробитись просто на північ, і кожного разу його перепиняє очерет.

Уздовж очеретяної стіни йде лава. Аж от стіна повертає на північ, туди суне маса, а ззаду з’являється нова очеретяна ж стіна. Між двома спіральними стінками заходять оселедці в коту. Над котою — о,жах! о, дантові муки! — сидить жовтий дзьоб і далі кінчається блакитною чаплею...

Рибалка випростався. Його почуття до чаплі такі самі, як і в оселедця — тільки це не страх, а ненависть. З коша він виймає й показує ще живу срібну рибу — це перший оселедець. Він такий самий на колір, як ті оселедці, що їх у Харкові загортають у друкований папір. Тільки смак його покищо куди кращий. Це ніжне, жирне м’ясо нагадує, як його зварити, чи то камбалу, чи навіть навагу, найсмачнішу спосеред риб.

Ми заходимо на базу. У величезних кадовбах, перемежена сіллю, лежить і випускає росіл — тузлук усяка лиманська й дніпровська риба. Щуки роззявили пащі, флегматично уклались на бокову лящі й рибці, сом завинувся койлом[12], величезний осетер випинає круглого рота і втягує знову назад — мільйони кальорій для робочих тіл, інгредієнти борщів і компоненти обідів.

Але серед них ще немає оселедців. Була пізня весна. Було холодно, й оселедець запізнився проти пляну.

На дворі вже розіп’ято неводи. Артільці осмолюють сіті. Це свято рибальської роботи. Першого травня працюватимуть рибалки, щоб надолужити прорив через пізній початок путини. Сіті нові, с любов’ю осмолюють їх колгоспники. Тисячу дев’ятсот тридцятого року на Україну завезено багато сітевих матеріялів. Угору прив’язується корок. Унизу протягнута подвійна кодола[13]: вона набрякне й вестиме невід дном, переймаючи срібного зайду.

Починається перша оселедцева путина. Оселедець іде проти води, а невід ітиме за водою.

Коли в червні оселедець, викинувши ікру, йтиме назад, куди важче буде його вловити. Тоді невід ітиме проти води, а оселедець за водою і багато його повтікає. Зараз найважніший момент. Тим-то першого травня працюють рибалки, заготовлюючи мільйони кальорій для робочих тіл. На весні 1931 року Україна повинна виловити 15,7 тисяч центнерів оселедця.

Для того, щоб ловити рибу в річці Лопані, сидячи при березі коло електростанції, потрібний стілець, солоний оселедець і горілка. Для того, щоб ловити рибу в каламутній воді, потрібне уміння заховати той факт, що рідного дядю розкуркулено цієї осени і викинуто з колгоспу як ворожий елемент.

Та для того, щоб ловити рибу на поїдок трудящому населенню Союзу, потрібний інакший посуд. Цей посуд є рибальська фльота.

Покищо на півтораста парусних човнів у нас припадає три мотори. На далекій півночі Росії (де більше ловиться риби, ніж у нас в Україні) є більше моторів, теплоходів і є навіть спеціяльні катери, що тягнуть за собою сітку — тралери. Але дніпровський лиман — це район малого рибальства, і мати, скажемо, тралери не було б рентабельно. Моторів у нас покищо теж малувато, не вистачає навіть возити рибу під час улову, а тим паче ловити. Отже, дніпровський рибалка є шкіпер парусного судна.

Хто не ходив під парусом, мабуть уявляє собі цю справу приблизно так: на човні є дрюк, а на дрюкові почеплено чотирикутний шмат білої матерії. Ззаду дме вітер і підганяє вітрило, а веселий рибалка сидить склавши ручки і чекає, поки його прижене вітром куди треба.

Що ж, приблизно так і користувалися парусом староденні римляни на своїх naves longae[14], воюючи за кращі прибутки і за експлуатацію більшого числа колоніяльних народів. Коли ж вітер ущухав або дув у зуби, то невільники гнали корабель на веслах.

На подібних засадах була посувалася й староросійська фльота аж до часів Петра Першого, коли голландець Цімерман побудував першого човна, що міг ходити «за вітром і проти вітру». Бо добрий парусний човен може ходити просто «вітрові в зуби», аби не була «бунація» (штиль) і аби було місце робити повороти (галси).

На Дніпровому лимані є два основні типи парусного човна: це дуб (дубівка) або очаківська шаланда.

Дуб невеликий або дубівка — це є прямий нащадок запорізької чайки. Це подовгий, з круглим дном, глибокий човен, з гострим носом і гострою кормою. Ближче до прови (носа) улаштовано щоглу для паруса, а безпосередньо за щоглою щілина для ребра — кіля (шкафут). Кіль цей може всуватися й висуватися — на мілководдю його доводиться підіймати. Він зовсім невеликий — на пересічній дубівці, це є дошка в метр уширшки і метр з чвертю удовжки; в тій дошці пороблено дірочки. Встромивши в дірочки по кілкові, можна дати потрібну глибину кілеві. На більших дубівках спереду робиться трюм, спереду перед щоглою (камбуз), а подекуди й на кормі.

Дуб буває ще великий — дво- і трищогловий. Це вже є, власне, справжні шкуни з каютою, з кількома кліверами і по мілкому плавати не можуть. На них часто бувають і нафтові мотори невеликої сили, щоб не простоювати цілі дні в «бунацію». Але то вже не риболовний, а рибовізний корабель.

Мені довелося ходити за років юнацтва мого з екскурсією туристів прекрасною новою дубівкою з Голої Пристані до Очакова. Вона мала камбуз попереду, в якому було дві койки; висувний кіль, каюту теж на дві койки (стояти випроставшись у тій каюті, звичайна річ, не можна було), невелику щоглу з парусом, клівером і топселем (малий трикутний парус нагорі, корисний у тиху погоду), двоє величезних весел.

Дві добі дубівка стояла на якорі в затоці, бо дув низовий просто нам у зуби, а місця для маневрування на Конці Дніпровій замало. Нарешті, на третій день низівка згасла і стала бунація (штиль) — імовірно було, що надвечір вітер перекинеться на горішній.

Ми поскладали на палубу свої міхури, взяли в буксир невеликого каючка і вийшли на веслах.

Ті весла чимало зігнали з нас поту, поки ми просунулися на які два з половиною кілометри. Піднявши весло вгору, кожен з нас задкував і тяг його, що мав сили, обома руками.

Надвечір побіг горішнячок і пустив по дзеркальній воді легенькі, зовсім несерйозні брижжі. Та все ж боцман Ципудрей ізняв нас із весел, підтягнув зверхнюю рейку паруса, поставив топсель і клівер, і ми пішли за слабеньким вітром униз. Турист Інокентій Довгаленівський, довгий і тонкий як косовище, забивав молотком пістони в мідні гільзи. Турист Карл Куце, короткий і присадкуватий як сокирилно[15], висловлювався з приводу мартинів і очеретянок. Доктор Вернидуб і директор Непопадивворота спали глибоким сном у каюті, потомлені з споглядання наших трудів коло весел.

Ми пробігли з півдесятка кілометрів і увійшли в бічний рукав, де вітер був нам у праве вухо. Довелося маневрувати з клівером. Боцман Ципудрей пішов навкоси в лівий берег за вітром. Коло самого берега він скомандував: готуйсь! — і черговий одв’язав кліверний фал від правого борту. «Віддай!» — скомандував Ципудрей, і черговий одпустив клівера, даючи йому наповнитись вітром. У цю мить Ципудрей повернув дубівку праворуч. «Переноси!» — знову скомандував Ципурдей; черговий перебіг з кліверним шнуром (фалом) на лівий борт і закріпив там фал; у цю ж мить Ципудрей перевів на лівий борт спідню рейку; парус охляв, затріпотів і набрав вітру. Тепер боцман Ципурдей біг на правий берег, майже не виграючи дистанції, але з правого берега він знову піде за вітром навкоси до лівого і виграє на цьому галсові сотню — другу метрів.