Я сказав полковникові, яка він добра людина, однак той лише засміявся.

— Та то пусте, — відказав Кеннеді. — Насолоджуйтеся своїм медовим місяцем. Я радий, що ви знайшли собі дівчину; це саме те, чого ви так бажали.

Ми ще трохи обмінялися люб'язностями, а тоді я поклав слухавку і поглянув на Марді. Їй не треба було нічого переповідати, вона й так усе добре зрозуміла.

— Ну, хіба ж я тобі не казав?

Марді безпорадно розвела руками.

— Ох, якби ж то це здійснилося, — промовила дівчина, — як би я хотіла, щоби це здійснилося.

— Залишся тут, я поки вдягнуся, а тоді піду й зроблю все, аби це таки здійснилося, — сказав я їй. — Ми влаштуємо весілля, а потім поїдемо до нашого будиночка.

Марді сіла на ліжку.

— Я не хочу, аби ти мене залишав, — швидко проказала вона, і в її очах застиг переляк. — Тільки не зараз. Не залишай мене саму, Ніку.

Я поплескав її по руці.

— Гаразд. Зробімо так — я залагоджу все з допомогою Еккі. Тоді ми з тобою зможемо залишатися тут, а він зробить для нас усю роботу.

— Авжеж, отак і зроби, — зраділа дівчина, і переляк зник у її очах.

Я підійшов до телефону та зв'язався з Еккі. Мені подумалося, що ця новина його приголомшить. Так воно й сталося.

— Залишайся на місці й нічого не роби. Спершу я мушу побачити цю дівчину. Чуєш, заради бога, не роби нічого, поки я не приїду.

Повісивши слухавку, я всміхнувся до Марді й сказав:

— Мій друг вельми схвильований. Невдовзі він уже буде тут.

Марді вибралася з ліжка.

— Тікай-но звідси, Ніку, — сказала вона. — Я хочу вдягнутися.

Я поцілував Марді, тоді вийшов зі спальні та вдягнувся сам. Почувався просто пречудово. Мене сповнювала така радість, що здавалося, ніби зможу перескочити через Емпайр стейт білдінґ[47].

Щойно я встиг одягнутися, як до кімнати увірвався Еккі. Він застиг у проймі дверей, його мавпяче обличчя було вкрай схвильоване.

— Де вона? — запитав колега.

Я кивнув у бік дверей спальні.

— Невдовзі вийде. Вона саме вдягається.

— Послухай, Ніку, — мовив Еккі, підходячи до мене. — Що усе це значить? Ти ж не хочеш сказати, ніби з доброго дива й справді збираєшся одружитися?

Я штурхнув його в груди й відповів:

— Ще б пак, збираюся. І ти залагодиш для нас усе необхідне.

Еккі притишив голос.

— Вона тобі погрожує чи що?

— Що ти маєш на увазі... погрожує мені?

Еккі мав злодійкуватий вигляд.

— Ну, знаєш... ти, часом, не довів дівчину до біди?

— Послухай-но, паскудна ти мавпо, ми з Марді кохаємо одне одного отак, — я схрестив пальці. — І я одружуюся з нею тому, що це єдине, чого насправді прагну. Затямив?

Еккі повільно відійшов од мене.

— То ти хочеш сказати, що збираєшся взяти цю дівчину за дружину? — його голос звучав недовірливо.

— Авжеж.

— І ти хочеш, аби я тобі в цьому допоміг?

— Саме так.

— А нехай йому грець! Певно, ти геть здурів.

І тієї миті зі спальні вийшла Марді. Вона стала на порозі, й Еккі витріщився на неї, неначе на якесь видовище. А поглянути було на що. Зі своїми туманними очима та чарівливою усмішкою Марді мала щонаймиліший вигляд. В Еккі просто щелепа відвисла. Тоді він поглянув на мене, гмикнувши:

— Ну що ж...

— То як, тепер утямив, про що тобі казав? — запитав я.

Еккі скорботно похитав головою, а тоді підійшов до Марді.

— Маленька бідося, — сказав він, потискаючи їй руку. — Як мені тебе шкода. Ти не знаєш, що коїш. Тобі не можна одружуватися з оцим типом... таж він не годиться для того, щоби з ним взагалі хтось одружувався.

Марді лише засміялася з його слів.

— То ти нам допоможеш? — запитала дівчина.

— Ти справді хочеш зв'язати себе з оцим негідником?

— Насправді він милий. Просто ти не знаєш його так добре, як я.

Еккі поглянув на мене через плече і сказав:

— А ти нівроку постарався, загарбавши собі таку чарівливу дівчину. Авжеж, я вам допоможу, можете на мене розраховувати.

Я приніс пляшку скотчу, і ми з Еккі трохи випили.

— Мила, чи не могла би ти зібрати мої речі, поки ми з колегою все обговоримо?

Я показав їй, де мої валізи, та залишив Марді складати до них одяг. А тоді поспішно повернувся до Еккі та розповів йому всю історію. Він просто сидів собі та слухав, всотуючи у себе мою оповідку разом зі скотчем. Коли я закінчив, з його грудей вирвалося зітхання.

— Оце, я розумію, шикарна історія, — промовив колега. — Либонь, я навіть зможу її опублікувати колись, як тебе вколошкають.

Ото вже милий хлопець. Завжди вміє утішити та розрадити.

— Ніхто мене не вколошкає, — різко відказав йому. — Я збираюся засісти на дно і залишатися там якийсь час. Кеннеді дозволив пожити у його будиночку. Ми з Марді плануємо просто зараз одружитися та негайно вирушити туди.

Еккі почухав макітру.

— Мені в голові не вкладається, як тобі це вдається. Запопав собі таку чарівну дівчину, і то навіть пальцем не поворухнувши. Не можу такого збагнути — та й квит. Ото вже вмієш собі зарадити.

Я дав йому грошей.

— Ну, до роботи. Постарайся залагодити справи якомога швидше. Ми з Марді приїдемо до готелю «Бельмонт» і зачекаємо там, поки ти все владнаєш. Мені не надто хочеться надовго залишатися у цьому місті. Ну ж бо, рушай, а як усе зробиш — приїзди до готелю.

Я дав Еккі ще трохи випити, а тоді він пішов попрощатися з Марді. Еккі був славний хлопець, і я бачив: він щиро тішиться, що я знайшов таку дівчину. Еккі на свій триб був радий за нас, просто не показував цього.

Марді була з ним дуже люб'язна, і коли він йшов, то був схожий на кота, який допався до сметани.

Я стояв і дивився, як Марді спаковує речі. У неї це чудово виходило.

— І як воно — бути дружиною? — запитав дівчину, присідаючи навпочіпки поруч із нею.

— Ти маєш на увазі — робити усе це? — Вона зупинилася та поглянула на мене через плече.

— Саме так.

Марді зачинила валізу та сіла на неї, аби замки могли заклацнутись. Я їй допоміг.

— Я хочу бути доброю дружиною, — серйозно промовила вона. — Я хочу робити для тебе все.

Я засміявся.

— Будь обережною. Ти ще можеш передумати.

Зрештою ми спакували усі речі до валіз, і я послав по носія, щоби той спустив їх на перший поверх. Потім я розрахувавсь за квартиру, і так завершилось моє перебування у цьому домі.

— Гадаю, можемо рушати, — сказав я, роззираючись кімнатою. — Усі валізи вже внизу. Одягайся, мила, та поїдемо на вокзал по твої речі.

— Буду готова за хвилину, — відповіла дівчина.

Коли Марді пішла до іншої кімнати, хтось постукав у вхідні двері. Я подумав, що то носій, тож просто гукнув, аби він заходив. Двері відчинились, і на порозі постала Блонді.

Свого часу я пережив чимало потрясінь, але це перевершило їх усіх. Я не міг здобутися бодай на слово.

Блонді стояла на порозі та дивилася на мене. Її очі були підозріливі.

— Виїжджаєш, га?

— Якого біса тобі треба?

Протиснувшись повз мене, Блонді пройшла до кімнати, а тоді промовила.

— Схоже, ти не надто радий мене бачити, любчику. Хіба ж ти не казав, аби я приходила, коли захочу щось тобі розповісти?

Притишивши голос і сподіваючись, що Марді не почує, я проказав:

— Мене це більше не цікавить. Геть звідси, швидко. Я мав вже задосить твого товариства, на все життя вистачить.

І тієї миті зі спальні вийшла Марді. Блонді поглянула не неї достоту, як та змія, що поглядає на свою різдвяну вечерю.

— Отакої, — тільки й промовила вона.

Як же ж я люблю жінок, які так говорять.

Марді зблідла. Її обличчя стало білим, але не як аркуш паперу, а радше блакитно-білим, неначе порцеляна. Вона притисла долоню до губ і відсахнулася подалі від Блонді.

— Залиш мене на мить, — різко мовив я. — Вам двом нема потреби знайомитися.

Марді відвернулася та пішла до спальні.

— Зачекай... — сказала Блонді.

Однак Марді, не зупиняючись, увійшла до спальні та причинила за собою двері.