І вона ступила до дверей.

— Чекатиму на тебе в авто.

Феннер хутко вдягнувся. Одяг його виглядав так, наче був добряче потріпаний у дорожній пригоді. Але детективові було байдуже. Одягнувшись, він вийшов у коридор, сподіваючись, що наздожене Керлі внизу. Бредучи до сходової клітки, з подивом виявив, що далеко не такий міцний, як йому здавалося. Кожен крок потребував певних зусиль, однак Феннер уперто йшов уперед. На сходовому марші зупинився. Бо на сходах внизу лежала Керлі.

Завмерши, дивився долі. Потім витягнув з кишені револьвер і почав обережно спускатися. Ніде нікого не було видно. Коли наблизився до Керлі, то побачив, що в її спині стирчить руків'я ножа. Нахилившись, повернув жінку обличчям до себе. Її голова безсило впала набік, однак вона ще дихала.

Із нелюдськими зусиллями йому вдалося винести Керлі нагору. Вона була важка, і ним аж трусило, коли він урешті підійшов до ліжка. Обережно поклав її і ступив до телефона: номер Найтінґейла був у довіднику. Набирав цифри, не зводячи очей з Керлі.

Найтінґейл озвався офіційно:

— Ритуальний салон.

— Негайно приїзди! Вони дісталися до Керлі.

Повісивши слухавку, підійшов до ліжка.

Керлі розплющила очі. Побачивши Феннера, простягнула до нього руку.

— Так мені й треба — щоб не допомагала сищику, — простогнала.

Феннер не наважувався витягнути ніж з її спини. Поклав Керлі так, щоб той не дуже на неї тиснув.

— Не переживай так, мала; невдовзі прибуде допомога.

Лице Керлі ледь помітно здригнулося.

— Боюся, це буде вже пізно, — мовила жінка; обличчя її зморщилось, і вона розплакалася.

Феннер запитав:

— То був Карлос?

Керлі не відповіла нічого. На її губах виступила кров.

— Дай же мені хоч якусь підказку. Не будь дурненькою — ти ж не дозволиш Карлосу вийти сухим із води. Інакше він вирішить, що ти наївна дурепа.

Керлі озвалася:

— То був один із його кубинців. Він стрибнув на мене ще до того, як я змогла крикнути.

Феннер бачив, що вона поступово блідне. Тож поквапно спитав:

— Чому Тейлер усюди носив із собою твоє фото? Хто він для тебе?

Керлі ледь чутно прошепотіла:

— Тейлер — мій чоловік.

Відтак кров цівочкою почала стікати з її рота. Феннер бачив, що жінка швидко згасає. Обережно підняв її і витягнув ножа зі спини. Повіки Керлі сіпнулися, й вона вдячно прошепотіла:

— Так набагато краще.

Він знову поклав її на ліжко.

— Я розквитаюся з Карлосом і за тебе. Він за все заплатить сповна.

Керлі презирливо всміхнулася.

— Гаразд, мій сміливцю, — прошепотіла. — Покінчи з Карлосом, як тобі заманеться, — однак мені до цього вже байдуже.

Феннер згадав, що бачив у барі пляшку віскі; швидко підійшовши, налив подвійну порцію і змусив Керлі ковтнути трохи напою.

Вона закашлялася.

— Добре. Підтримуй у мені життя, допоки не випитаєш усе, — зауважила гірко.

Феннер узяв її руки в свої.

— Ти можеш багато чого прояснити. Чи Тейлер працює разом із Карлосом?

Повагавшись, вона ледь помітно хитнула головою.

— Тейлер глибоко застряг у тому всьому, — пояснила кволим голосом. — Він не був мені добрим чоловіком, тому я нічим йому не зобов'язана.

— А чим займається Тейлер?

— Работоргівлею. Точніше, нелегальними мігрантами.

Вона заплющила очі, потім попросила:

— Не питай мене більше нічого, добре? Мені й так страшно...

Тепер Феннер почувався абсолютно безпорадним. Її обличчя стало мов воскове. Лише червоні бульбашки в кутиках рота свідчили, що Керлі ще жива. Вона знову розплющила очі й сказала тепер уже з очевидним зусиллям:

— То було найкраще, що сталося зі мною за багато років... ну, те, що в мене з тобою.

І заплющила очі востаннє.

Хтось незграбно підіймався сходами. Феннер підбіг до дверей. Обличчя Найтінґейла вилискувало від поту. Він протиснувся повз Феннера і побіг до ліжка. Але було вже пізно: Керлі померла якраз перед його приходом.

Феннер вийшов з кімнати й зачинив двері.

Коли спускався сходами, почув за спиною жалібне квиління. То плакав Найтінґейл.

Побачивши Феннера, хазяїн готелю «Хейворт» вискочив з-за бюрка йому назустріч.

— Що це все означає? — захлинаючись од збудження, заволав він. — Ви гадаєте, що у нас тут бордель?

— Не питайте ні про що, — кинув Феннер, проходячи мимо нього. — Якщо це кубло розпусти, то де ж дівчатка?

Хазяїн побіг за ним слідом.

— Містере Росс! Я наполягаю на відповіді! Не можу допустити такий безлад у своєму готелі!

Феннер на мить зупинився:

— До чого весь цей лемент?

— Мої люди на третій поверх і підійматися бояться. Там біля дверей сидить якийсь громило й нікому не дозволяє пройти повз нього. Я пригрозив викликати поліцію, але він каже, що таким було ваше розпорядження. То що це все означає?

Феннер підвищив голос:

— Негайно принесіть мені рахунок. Я з'їжджаю.

І швидко піднявся сходами, полишивши хазяїна досхочу обурюватися. Коли підійшов до свого номера, Баґсі ніде не було видно, тож Феннер ногою відчинив двері та увійшов.

Глорія сиділа на ліжку, а Баґсі — близенько до неї. Вони грали в карти. Баґсі був у білих сімейних трусах до колін і капелюсі. Піт рясно стікав жирною спиною.

Феннер завмер на порозі.

— Що тут відбувається?

Глорія відразу ж облишила карти.

— Де ти був? — запитала. — І що з тобою сталося?

Феннер зайшов у номер і зачинив двері.

— Багато чого, — відмахнувся і, повернувшись до Баґсі, запитав: — Як гадаєш: чим ми займаємося — стриптизом?

Глорія відповіла за нього:

— Ми грали на мою нічнушку, але виграла я!

Багсі поквапно схопив свої штани.

— Ти однозначно прийшов у найбільш підходящий момент, — зітхнув полегшенно. — Ця дама шикарно ріжеться в карти!

Але Феннер не був налаштований на жарти.

Він наказав:

— Біжи й хутко знайди закрите авто. Припаркуй його за рогом готелю і чекай там за чверть години.

Баґсі поквапно натягав одяг.

— Скидається на те, що за тобою хтось женеться.

— Не надто переймайся мною, — холодно сказав Феннер. — Це — терміново.

Баґсі поспішно вийшов, на ходу вдягаючи піджак.

Феннер спитав у Глорії:

— Як гадаєш, ти зможеш встати?

Глорія відкинула зі себе простирадло й зісковзнула на підлогу.

— Я залишалась у ліжку лише тому, що це дуже засмучувало бідолаху Баґсі, — сказала. — А що сталося?

Феннер дістав із шафи інший костюм і перевдягнувся.

— Не стій тут і не витріщайся! — гаркнув. — Швидше одягайся! Ми негайно залишаємо цю діру.

Коли дійшло до вдягання трусиків та бюстгальтера, вона знову озвалася:

— То ти не можеш сказати мені, де був?

Феннер поквапом розпихав по дорожніх сумках свої речі.

— Мене прихопили зі собою на прогулянку кілька крутих хлопців. Щойно їх спекався.

— А куди ми поїдемо?

Феннер рівним тоном пояснив:

— До Нулена.

Глорія тріпонула головою:

— Я не поїду.

Феннер защіпнув замки сумок та підвівся. Швидко ступив кілька кроків і вхопив Глорію за руку.

— Ти робитимеш те, що я тобі сказав.

— До Нулена не поїду!

— Роби, що кажу! Не потерплю жодних твоїх заперечень. Або йди сама, або я тебе звідси винесу.

Він підійшов до внутрішнього телефона готелю і попросив принести рахунок. У нетерплячому очікуванні міряв кроками кімнату. Глорія сиділа на ліжку, стривожено спостерігаючи за ним. Потім запитала:

— Що ти затіваєш?

Феннер звів на неї очі.

— Багато чого. Ця банда почала першою, тож мені доведеться завершувати. Не зупинюся доти, доки не розплутаю усю справу до кінця і не змушу цього покидька Карлоса на колінах благати про смерть.

Посильний приніс рахунок, і Феннер сплатив за ним. Узяв сумки в одну руку, а іншою схопив Глорію за лікоть.

— Пішли, — сказав, і вони зійшли вниз.

Баґсі сидів за кермом великого авто. Він був трохи здивований, але не озвався ні словом. Феннер сів на заднє сидіння разом із Глорією.