— До Нулена. Мерщій!

Баґсі крутнувся на сидінні.

— До Нулена? — уточнив. — Але чому до нього? Послухай-но, тобі не варто їхати до цього хлопця! Він — уже бита карта!

Феннер нахилився вперед.

— Я сказав: до Нулена, — повторив, суворо дивлячись на Баґсі. — Якщо не хочеш, то вимітайся звідси — сяду за кермо сам!

Баґсі ошелешено переводив погляд з Феннера на Глорію.

Нарешті та сказала:

— Рушай-но, сміливцю: цей чолов'яга змушує усіх робити те, що треба йому!

— Добре! — Баґсі кивнув і завів двигун.

Глорія сиділа в кутку машини, мов лагідна овечка. Феннер вдивлявся поверх широких плечей Баґсі в дорогу попереду.

Увесь шлях до Нулена вони подолали мовчки. Уже на під'їздній алеї Глорія заявила:

— Я туди не поїду.

Висловилася так радше зі впертості, ніж сподіваючись, що Феннер на це погодиться. Той широко відчинив дверцята і вийшов сам.

— Тепер виходьте й ви, і то чимшвидше! — нетерпляче звелів.

Було пів на дванадцяту, коли вони зайшли в безлюдний вестибюль казино. У головній залі побачили кубинця в сорочці зі засуканими рукавами, котрий ліниво пилососив підлогу. Коли проходили мимо нього, той звів на них очі, й щелепа йому відвисла. Погляд його зупинився на Глорії, котра сердито зиркнула у відповідь.

— Нулен у себе? — запитав Феннер.

Кубинець вимкнув пилосос і майже ніжно поклав шланг на підлогу.

— Піду погляну.

Феннер заперечно хитнув головою і коротко наказав:

— Ні, залишайся тут.

Перетнувши усю залу, попрямував до Нуленового кабінету. Кубинець протестуюче, але якось мляво заперечив: «Але ж...» і залишився стояти на місці.

Глорія з Баґсі пленталися позаду. Феннер рвучко відчинив двері контори й став на порозі, роздивляючись довкруж. Нулен сидів за столом. І рахував пухку пачку доларових банкнот. Коли уздрів Феннера, обличчя пішло плямами, і він поквапом сховав «зелень» у шухляду.

Детектив спокійно підійшов ближче.

— Це не наліт, — іронічно пояснив. — Лише військова нарада.

Повернувши голову, Феннер звернувся до своїх супутників, які стояли віддалік:

— Підходьте ближче — й зачиніть за собою двері.

Нулен продовжував нерухомо сидіти в кріслі. Побачивши Глорію, він розщепнув комір сорочки, неначе йому забракло повітря. Глорія на нього навіть не глянула. Вона попрямувала до крісла в кінці кабінету та спокійно всілася там. Баґсі зачинив двері й став, опершись об одвірок. Також уникав дивитися на Нулена. У кімнаті зависла напружена тиша.

Нарешті Нулен спромігся запитати:

— То що це все, до біса, означає?

Феннер узяв зі стола одну з Нулленових зеленкуватих сигар, затиснув її зубами та витягнув з коробки сірника. Не менше хвилини пішло на те, щоб неквапно розпалити сигару; тоді відкинув сірник та всівся на край столу.

Нулен зауважив:

— А ти зухвалець, Россе! Я ж казав тобі, що мене не цікавить жодна з твоїх пропозицій. І це залишається в силі.

Глорія рівним голосом пояснила:

— Ніякий він не Росс. Його звати Феннер, і він приватний детектив — з ліцензією.

Феннер поглянув на неї, але вона з невинним виглядом поправила сукню.

Баґсі так і завмер на місці. Його зеленкуваті очі позеленіли ще більше. Лапа Нулена, що потяглася за сигарою, при цих словах Глорії застигла в повітрі. Потому його жирна біла рука, пролетівши, мов шуліка, над коробкою зі сигарами, приземлилася на стосикові промокального паперу.

— Якби ти був не такий тугодум, то до тебе б швидше все доходило, — кинув Феннер.

Нулен почав неспокійно м'яти руки.

— Забирайся звідси, — прохрипів. — У мене алергія на приватних детективів.

— У нас із тобою буде спільна робота, — Феннер суворо подивився на товстуна. — Поліцію до цього не залучатиму.

Нулен злісно повторив:

— Забирайся!

Особливо не напружуючись, Феннер поцілив йому в щелепу. Нулен смикнувся, й лише жирні сідниці втримали його від падіння. Феннер зіскочив зі столу і став так, щоб одночасно бачити усіх трьох.

Рука Баґсі полізла у внутрішню кишеню. На його обличчі читалася нерішучість.

Феннер застеріг:

— Не смикайся! Тілько-но порухаєшся, і я прострелю тобі довбешку.

Баґсі висмикнув руку й натомість розгублено почухав нею потилицю.

— Гадаю, мені краще ушитися звідси...

— Якщо ти не повний бовдур, то залишишся, — рівним тоном мовив Фернер. — Карлоса може дуже зацікавити, чим ти так довго займався з детективом.

Баґсі позеленів.

— Я ж не знав, що ти сищик, — в'яло протягнув він.

Феннер хмикнув.

— Розкажи про це Карлосові — мені не треба.

Баґсі повагався і залишився стояти, опершись на одвірок.

Феннер перевів погляд на Нулена, котрий сидів, масуючи щелепу. Його враз полишила уся войовничість.

— Гаразд, — мовив Феннер. — Тож до діла. Тепер ми з тобою спробуємо вибити Карлоса та його банду з міста. Баґсі може перейти на наш бік або повернутися до Карлоса. Мені начхати, що він робитиме. Якщо повернеться, то йому доведеться багато чого пояснювати Карлосу. А якщо залишиться, то отримуватиме щотижня п'ятсот баксів, аж поки ми не завершимо нашу роботу.

Очі Баґсі поспішно проясніли:

— Мене ця сума влаштовує.

Феннер поліз у гаманець, витягнув звідти пачку грошей, зібгав їх у грудку і кинув Баґсі.

— Це тобі для початку.

Нулен мовчки спостерігав за всіма цими маніпуляціями. Феннер знову підійшов до нього і примостився на кінчику стола.

— То як дивишся на те, щоби стати королем цього міста? — запитав він. — А саме ним ти і станеш, якщо трохи попрацюєш зі мною.

— Що від мене необхідно? — запитав Нулен хрипко.

— Збери усіх своїх людей, а ми з Баґсі трохи розворушимо це осине гніздо. Захопимо усі Карлосові човни й наведемо шерех у всіх його закладах. А потім почнемо полювання на нього самого.

Нулен заперечно хитнув головою.

— Я на це не піду.

— Ах ти, горе-стрілець! Наклав у штани з переляку?

— Ніколи не працював з лягавими й не буду.

— Ти мене не зрозумів. Чотири дні тому Карлос відвіз мене у порт і жорстко попрацював зі мною. Мені вдалося втекти. Тож тепер це моя особиста справа, і я не маю наміру залучати до цього поліцію.

Нулен знову хитнув головою.

— У такі ігри не граю.

Феннер розсміявся.

— Що ж, доведеться змусити тебе до цього.

Він зістрибнув зі столу.

— Ти зі мною? — запитав у Баґсі.

Той кивнув.

— Буду тут поблизу, — відповів.

Феннер повернувся до Глорії.

— Підійди-но сюди, лялечко! Спробуймо втрьох умовити цього недоумка.

Глорія підвелася.

— Я також не хочу брати участь у такому.

Феннер осяйно усміхнуся до неї.

— Яка ганьба! — люб'язно мовив, підходячи до неї та беручи її попід руку. — Але ти — не Нулен, і робитимеш те, що я тобі наказуватиму.

Нулен прохрипів:

— Облиш її.

Феннер не звернув на його слова жодної уваги.

— Ходімо, — звелів, і обоє з Глорією вийшли з кімнати, причому вона зробила це неохоче.

На вулиці Феннер сповільнив ходу і сказав Глорії:

— Їдьмо до тебе.

Глорія хитнула головою:

— Я вже казала тобі, що в мене нема свого помешкання.

Феннер посміхнувся.

— То поїдемо туди, де ти тримаєш свій одяг. Твоя вечірня сукня виглядає дивнувато серед білого дня.

Глорія трохи повагалася, потім резюмувала:

— Послухай, я справді не хочу бути замішаною в усю цю історію з Карлосом. Вибач мені, будь ласка!

Феннер грубо заштовхнув її в машину.

— Надто пізно, красуне! — констатував він уже без приязні. — Я не можу дозволити, щоб тебе пристрелили, як куріпку — хто б то не був. Тепер ти просто змушена якийсь час триматися мене.

Вона зітхнула.

— Гаразд. У мене є квартирка недалеко від пірса Губок.

Феннер кивнув Баґсі:

— До пірса Губок, швидко!

Баґсі заліз у машину, і Феннер ступив за ним слідом. Сів поруч із Глорією, поставивши сумки між ногами.

— Незабаром у цьому містечку завариться така каша! — проголосив він. — Можливо, я досягну свого, можливо — ні, але що б зі мною не сталося, Карлос піде першим.