Її погляд збентежив. У Феннера склалося враження, ніби вона бачить його наскрізь. Ніхто раніше не викликав у нього подібного відчуття, і це неабияк стривожило.

— Мене звати Росс. Я зупинився в готелі «Хейворт». Я би хотів... — але урвав фразу, бо до них швидко наближався Тейлер. Сердитий погляд спотворив його обличчя, коли він розгонистою ходою підійшов до барної стійки.

Тейлер злобно випалив Глорії:

— О Боже, невже ти не можеш просто випити?

Глорія розсміялася йому в обличчя. І відчеканила:

— Гадаю, цей чоловік — просто красень! Без сумніву, він — на всі сто!

Тейлер із тривогою поглянув на Феннера.

— Припини, Глоріє! — сказав крізь зуби.

Але вона продовжила, не звертаючи на нього уваги:

— Це — найпривабливіший чоловік, якого я будь-коли бачила. Поглянь-но на його руки! На їх форму та величину! Подивися на гордовиту поставу його голови!

Феннер витягнув носовичка, витер спітнілі руки й допив коктейль. Адміністратор-кубинець спостерігав за ним з виразом холодного презирства.

Тейлер люто проказав:

— Тобі нема потреби захоплюватися його шиєю чи руками. Я знаю, від чого ти шаленієш.

— Запроси його випити — він дуже тямущий. Знаєш, що він мені повідав? Мовив: «Пити на самоті — гріх».

І Глорія повернула голівку та всміхнулася до Феннера.

Тейлер гаркнув:

— Ану вимітайся звідси, кретине!

Глорія дурнувато захихотіла:

— Ну ж бо, будь товариським, Тейлере! Ти бентежиш його. Так не говорять із таким красенем!

Феннер сказав:

— Краще подбай про себе, плейбою! Ти надто м'якотілий, щоби говорити з тобою серйозно.

Тейлер зробив якийсь рух, але між ними негайно став кубинець. І сказав щось упівголоса Тейлерові. Той поглянув на Феннера поверх голови кубинця; обличчя його аж пашіло від ледь стримуваного гніву; потім повернувся, схопивши Глорію за тонке зап'ястя, і вийшов з казино.

— Гарна дівчина! — мовив Феннер до кубинця.

— Думаю, вам також краще піти! — сказав той та відвернувся. Феннер трохи постояв, розмірковуючи, потім клацнув пальцями і квапливо вийшов у темряву ночі.

Перед ним зупинилося таксі, водій відчинив двері.

Феннер сказав:

— У порт — мерщій! — і сів у машину.

Хоча таксі мчало, мов на пожежу, коли Феннер приїхав на причал. Тейлер був уже на яхті «Ненсі В.». Поки розраховувався з таксистом, помітив, як в одній з кают спалахнуло світло. Швидко роззирнувшись, помчав на пірс та піднявся на яхту. Пересуваючись майже безшумно, дістався каюти, ліг на палубу і через відчинений люк заглянув усередину.

Глорія стояла посеред каюти, розтираючи зап'ястя і дивлячись на Тейлера, який сперся об одвірок.

— Настав час урешті розставити усі крапки над «і», — сказав він, і голос його чітко долинув до Феннера. — Я задовго терпів твої вибрики.

Глорія повернулася до нього спиною.

— Коли я врешті покину тебе, — сказала роздратовано, — то більше ніколи не захочу бачити.

Тейлер підійшов до бару і хлюпнув собі віскі. Руки його тремтіли так, що він пролив алкоголь на поліровану поверхню стола.

— Я стільки для тебе зробив, — сказав він, — а ти завжди одне й те саме. Знаю, що ти такою є, але хіба не могла хоча б спробувати змінитись? Однак ти навіть не намагаєшся...

Глорія роздратовано пройшлася каютою. Феннерові здалося, що вона метається у клітці.

— Мені шкода тебе, — сказав Тейлер.

Вона різко обернулася.

— Ти ненормальний. Невже думаєш, що твоя жалість щось для мене значить?

— Жодні почуття ніколи для тебе нічого не важили. Ти їх просто не маєш.

— Ні, вони в мене є!

— То не ті почуття!

Тейлер стиснув склянку в руці так міцно, що аж кісточки пальців побіліли.

— Із мене досить, я пориваю з тобою. Просто не витримаю ще одного такого вечора.

Глорія зненацька розсміялася.

— Це я тебе кидаю, а не ти мене! Пояснити, чому?

— Я втомився це слухати. Знаю наперед, що скажеш.

Глорія презирливо відчеканила:

— Ні, не знаєш! Це тому, що ти — нікчема. Ти ніколи нічого путнього не міг, а я все чекала і чекала, сподіваючись, що ти колись призвичаїшся до мене, бо виглядаєш так гарно. Але ти — невдаха. Ти нічого про це не знаєш.

І лише думаєш, що розумієшся на цьому.

Тейлер поставив склянку на стіл. Підійшов до Глорії і поклав руки їй на плечі. Обличчя його було дуже блідим.

— Ти ж прекрасно знаєш, що це неправда, чи не так? — запитав.

Вона скинула зі себе його руки.

— То ти все ще сподіваєшся, що це неправда? Хочеш зберегти рештки своєї дурнуватої гідності?

Він швидко підійшов до неї і розірвав її сукню аж до талії. Глорія відштовхнула його.

— Що ти збираєшся робити? — запитала хрипко. — Невже знову бити? Це все, на що ти здатен, еге ж? Ти не можеш узяти жінку так, як інші чоловіки, тому вдаєшся до своїх дурнуватих засобів.

Феннер підняв капелюха вище та підповз ще трохи.

Тепер Тейлер стояв нерухомо, дивлячись на Глорію. Феннер бачив, як той тремтить. Нарешті Тейлер тихо мовив тремтливим голосом:

— Я вб'ю тебе за це.

Вона хитнула головою.

— Спробуй краще мене полюбити, — сказала. Тейлер, стиснувши кулаки, підступив до неї ближче.

— Забирайся звідси! — закричав. — Забирайся звідси негайно!

Вона розщіпнула застібку на талії, і сукня впала до ніг. Повільно пройшлася каютою, прямуючи до великого дивана в кутку. Сіла, поклавши ногу на ногу, і почала розщіпати підв'язки та знімати панчохи. Потім звела погляд на Тейлера.

— Доведи мені, що я помиляюсь, — і знову захихотіла.

Феннер відповз од каюти й, похитуючись, звівся на ноги.

— Чорт забирай! — сказав придушеним голосом і побрів у напрямку готелю.

Феннер саме був у майстерні Найтінґейла, спостерігаючи за тим, як маленький трунар фарбує домовину, коли зайшов Рейджер і повідомив:

— У нас є для тебе робота. Заїду за тобою сюди о восьмій.

Феннер запалив сигарету.

— Яка робота?

— Побачиш.

— Послухай, Рейджере! Так не піде. Або ти працюєш зі мною по-людськи, або йди під три чорти. То яка це робота?

Рейджер пошкрябав пальцем кутик рота.

— Треба буде доставити сюди чинків. Переправлятимемо їх сьогодні вночі.

Феннер сказав:

— Добре, я чекатиму тут.

Рейджер вийшов.

— Привітний хлопчина, — мовив Феннер. — Але мені чомусь здається, що ми з ним не спрацюємося.

Найтінґейл захвилювався:

— Ти підійшов до нього не з того боку, — похитав головою. — Він дуже небезпечний. Будь із ним пильним.

Феннер побарабанив пальцями по кришці труни.

— Я за ним добре пильнуватиму, повір мені, — відповів він, кивнув Найтінґейлові та спустився сходами. Керлі сиділа за столом, записуючи щось у гросбух. Коли Феннер проходив мимо, дівчина з надією підвела голову.

Він зупинився коло неї.

— Привіт, маленька! — сказав. — Ти сьогодні прекрасно виглядаєш!

Керлі широко розплющила великі очі.

— Таки так! — відповіла. — Але поки що мені мало користі від твоїх солодких слів.

— Не переживай. Коли нарешті буде користь, це стане для тебе сюрпризом.

Керлі гризла кінчик ручки, замислено дивлячись на нього.

— То ти вже у ділі? — запитала.

Феннер кивнув.

— Бачив Пайо?

— Так.

Керлі тяжко зітхнула:

— Правда ж, він красень?

— Я би так не сказав... Ти не забагато думаєш про нього?

Керлі зауважила з гіркотою:

— А яка різниця, що я думаю?

Зненацька Феннера осяяло. Він присів на краєчок її стола.

— Послухай-но, маленька. Невже Карлос так багато для тебе значить?

Керлі відповіла:

— Жоден чоловік не важить для мене багато. Не пхай свого носа в мої справи, гаразд? — і очі її при цьому були вельми промовистими.

Він зісковзнув зі столу.

— Добре-добре, крихітко, — сказав заспокійливо. — Не зрозумій мене неправильно. Я ж лише думав, що ти захочеш покласти кучеряву голівоньку мені на плече і повідати про всі прикрощі.