— Ти помиляєшся, — різко урвала його Керлі. — У мене нема жодних прикрощів.
Феннер знову блиснув зубами і вийшов на вулицю. От у чому річ!
Керлі «запала» на Карлоса, однак безуспішно. Справді лихо — втюритись у такого негідника, як Карлос.
Феннер довго блукав вузькими вуличками, час од часу сповільнюючи ходу, щоб зазирнути в той чи інший бар та хильнути чарочку — постійно пильнуючи, чи нема за ним «хвоста». Коли остаточно в цьому переконався, то звернув знову до центру міста.
Дійшовши до будівлі ФБР, трохи потинявся поблизу, не випускаючи з поля зору навколишні вулички; відтак пірнув у будівлю та піднявся ліфтом у місцевий відділок ФБР.
Агента звали Хосскісс. Він підвівся з-за столу і простягнув Феннерові спітнілу долоню.
Потиснувши її, Феннер важко осів у крісло навпроти. Витягнув із внутрішньої кишені піджака документи і передав їх Хосскіссу.
— Мене звати Феннер. Ось моя ліцензія на дозвіл вести приватне розслідування. Я тут у справах свого клієнта і хочу поділитися з вами деякою інформацією.
Хосскісс уважно вивчив папери, нахмурився, а потім перепитав:
— Феннер? Це той, хто розкрив справу з викраденням міс Блендіш?
Феннер кивнув.
— То було справді круто, — всміхнувся Хосскісс. — Я знав Бреннана, задіяного у тій операції, і він детально оповів мені всю цю історію. Звісно ж, радо допоможу вам, якщо зможу!
— Не можу відкрити усього, але скажу, що шукаю дівчину. До цієї справи якимось чином причетний Карлос. Я вийшов на нього за фальшивими рекомендаціями, але хочу, щоб ви про це знали, бо не бажаю проблем з вашими хлопцями. Сьогодні я вирушаю разом із Рейджером за новою партією чинків. Відпливаємо о восьмій вечора. І я подумав, що, можливо, вам варто про це знати.
Хосскісс спохмурнів.
— Чорт, здається, ви самі не розумієте, у що вплуталися. Послухайте, якщо Карлос про це дізнається, то вважайте, що ви — уже мертвяк. Цей хлопець — найнебезпечніший тип на всьому узбережжі.
Феннер стенув плечима.
— Я знаю. Ідучи до вас, був дуже обережним. Не думаю, що мене хтось вистежив. А чому ви досі не зайнялися цією бандою?
— У нас нема доказів. Нам відомо, чим займається Карлос, але ніколи не вдавалося спіймати його на гарячому. Ми маємо і гвинтокрили, і сторожові катери, що патрулюють берег, однак Карлос завжди виходить сухим з води. Одного разу нам таки пощастило його підловити, але на борту не було нікого. Це — жорстока банда, й даю голову на відсіч, що вони потопили своїх пасажирів, тільки-но помітивши наше наближення.
Феннер почухав потилицю.
— Якщо ви зловите нас сьогодні, то мусите якось відмазати мене. За Рейджером давно в'язниця плаче, але мені треба залишитися чистим, щоби продовжити своє розслідування.
— То не проблема, — запевнив Хосскісс. — Та чи не хочете ви розповісти мені, що все це означає?
Феннер заперечно крутнув головою.
— Не зараз, — сказав обережно. — Гадаю, ваша допомога знадобиться мені на завершальному етапі операції. Все, що потрібно від вас тепер — це прикрити мене, якщо виникнуть якісь проблеми.
І підвівся з крісла.
Хосскісс потиснув йому руку на прощання та спитав:
— Чи не знаєте ви, яким курсом підете?
— Ні. Ви маєте з'ясувати це самі.
— Ми це встановимо, будьте певні. Вся протока аж кишить нашими човнами.
Вийшовши на вулицю, Феннер повернувся у порт і розшукав там Баґсі. Разом вони пройшлися до готелю «Флеґлер».
Коли зайшли в номер 47, Карлос був там сам. Він кивнув їм і звелів Баґсі:
— Вийди й зачекай за дверима.
Баґсі здивовано звів очі, але підкорився.
Карлос поглянув на Феннера.
— Що ти робив учора в Нулена?
Феннер сказав:
— Якщо я працюю на тебе, то вже не маю права пограти з ними в рулетку, так?
Карлос відповів:
— Але ж ти не грав — ти просто пройшов у кабінет Нулена. Навіщо?
Феннер гарячково міркував. Карлос стояв непорушно, і рука його застигла коло внутрішньої кишені піджака.
— Я справді пішов туди, щоби розважитись, але Нулен прислав за мною своїх хлопців і звелів мені вимітатися з його закладу. Сказав, що не хоче бачити у себе жодного з твоїх людей, — пояснив Феннер.
Карлос провадив далі:
— Ти спробував поговорити з тією дівицею Лідлер — навіщо?
— А чом би й ні? — Феннер відчув, що справа стає небезпечною. — Будь-хто спробував би підчепити таку дівку. Вона нудьгувала, тож я вирішив — чому б нам не потоваришувати? А що, з нею щось не так?
Карлосові повіки сіпнулися.
— Облишмо це. Мені не подобається, як ти дієш, Феннере. Обидві твої відмазки не дуже переконливі, тож наглядатиму за тобою.
Феннер стенув плечима.
— Ти занадто нервуєшся, — кинув презирливо. — Невже боїшся Нулена?
Карлос роздратовано буркнув:
— Можеш іти, — і відійшов до вікна.
Феннер вийшов, глибоко замислившись. Цей хлопець не такий простий, як він думав. Надалі треба ретельніше розігрувати свої карти. Він сказав Баґсі:
— Я повернуся за хвилину. Треба звикнути в готель і повідомити, що сьогодні не ночуватиму.
Зачинившись у телефонній будці, набрав Нулена. Баґсі вештався поблизу, тож Феннер сказав, притишивши голос:
— Нулене? Це Росс. Послухай, Карлос має у твоєму закладі свою людину. Він знає про нашу розмову і про багато чого іншого. Отой кубинець-адміністратор — він у тебе давно?
— Два місяці, — голос у Нулена був стурбований. — Перевірю його.
— Добре, — сказав Феннер. — На твоєму місці я би його позбувся, — і повісив слухавку.
Вийшовши з будки, узяв Баґсі за руку й запропонував:
— Ходімо десь трохи розслабимося. — Здається, сьогодні в мене буде веселенька нічка.
Баґсі пішов поруч з ним. Довірливо зізнався.
— У мене теж сьогодні побачення, — і посміхнувся, мрійливо заплющивши очі.
* * *
Феннер прибув до Найтінґейла за дві хвилини до восьмої. Рейджер та Міллер були вже там. Міллер змащував автомат з коротким стволом. Обидва провели Феннера поглядами, коли той пройшов у майстерню Найтінґейла.
Феннер зауважив:
— Здається, буде дощ.
Рейджер щось буркнув, а Міллер удавано дружнім тоном мовив:
— Це саме те, що нам треба, — дощ.
Найтінґейл запитав у Феннера:
— Маєш пістолет?
Феннер заперечно хитнув головою.
Найтінґейл підійшов до шухляди і витягнув звідти автоматичний пістолет.
Рейджер кинув:
— Він йому зовсім не потрібний.
Найтінґейл не звернув уваги на його слова і передав зброю Феннерові.
Рейджер розізлився:
— Я ж кажу тобі, що зброя йому не потрібна! — повторив він, підводячись.
Феннер зирнув на нього:
— Мені це не завадить.
Вони пильно поглянули один одному в очі, потім Рейджер, пересмикнувши плечима, знову сів.
Найтінґейл загадково посміхнувся.
— Ти ж іще не забув, як з ним поводитися? — спитав у Феннера. — Подейкують, що ти — справжній ас стрільби.
Феннер задумливо зважив пістолет у руці.
— Якось упораюся, — скромно відповів.
Міллер поглянув на свій маленький наручний годинник, що видавався геть недоречним на його масивному зап'ясті.
— Пора вирушати, — загорнув автомат у плащ і натягнув капелюха.
Рейджер пішов до дверей.
Найтінґейл м'яко порадив Феннерові:
— Остерігайся тих двох...
Біля ритуального салона стояв «седан». Рейджер сів за кермо, а Феннер та Міллер влаштувалися позаду.
Коли авто рушило, Феннер помахав рукою Найтінґейлу. За його спиною помітив личко Керлі, та не роздивився його.
Запитав у Міллера:
— Карлос сам ніколи не вирушає у такі подорожі, еге ж?
— А навіщо це йому? — відповів Міллер.
Рейджер розвернув авто в південному напрямку.
— Ти завжди ставиш такі дурнуваті запитання? — глузливо зауважив він.
Решту шляху проїхали мовчки. У порту залишили авто на парковці й швидко пройшли до причалу. Високий негр і Баґсі чекали на них коло п'ятнадцятиметрового судна. Щойно побачивши їх, негр піднявся на борт і зник у машинному відділенні. Баґсі очікував, щоби відшвартуватися.