Немало хвилин витратив на те, щоб як слід прив'язати ремінь. Зробив це так, щоби шия була лише за кілька дюймів од дверної ручки, а тоді повільно почав розпрямляти ноги, руками підтримуючи тіло.

Він не замислювався над тим, як усе це станеться. Міг думати лише про те, що таки надурить Карлоса. Кілька хвилин залишався нерухомим, тоді помалу прибрав руки, всією своєю вагою затискаючи петлю. Пряжка туго впилася йому в шию, а шкіряний пасок міцно придушив її.

Феннер із переможно подумав: «Це таки працює!»

Кров прилила йому до голови. Агонія, якої зазнавали легені, мало не спонукала його підперти тіло руками, але він змусив себе стриматися. Розгойдувався на ремені, й темрява вже почала поглинати свідомість. Ураз ручка дверей зламалась, і він гепнувся на підлогу.

Зненацька з півмороку забуття матеріалізувалась якась примарна постать. Феннер іще встиг подумати, чи це, бува, не сам Господь. Однак цього разу то був не Він, а Керлі. Вона нахилилася над ним і тихо сказала щось, чого Феннер не зрозумів, але у відповідь ледь чутно шамкнув:

— Привіт, мала!

Кімната поступово набирала звичних обрисів, а густий туман ув очах повільно розсіювався. За спиною Керлі стояв чоловічок із цаповою борідкою. Неначе здалека він запевнив:

— Тепер з ним усе буде гаразд, просто нехай трохи відлежиться. Якщо я ще знадоблюся, то ви знаєте, де шукати.

Феннер пробурмотів:

— Води! — і провалився у сон.

Коли прокинувся, то почувався вже значно краще. Молот у голові перестав довбати череп, і кімната не розгойдувалася. Керлі сиділа на стільці поруч, а голова її схилялася на груди, неначе та куняла.

Феннер почав:

— Якого дідька...

Керлі зітхнула і вийшла з кімнати. Невдовзі повернулась у рожевому вовняному халаті.

Феннер зауважив:

— Цілком по-домашньому, чи не так?

Вона підійшла й сіла у Феннера в ногах.

— Здається, це зараз цілком безпечно, — скинула зі себе капці й халат. — Не повіриш — я страшенно мерзну в ліжку! — додала. На ній була світла трикотажна піжама.

Він спостерігав, як Керлі влягається поруч.

— Твій костюм для спання виглядає не надто романтично, еге ж? — зауважив Феннер.

Вона поклала біляву голівку на подушку.

— Ну то й що? Трикотаж не наштовхне тебе ні на що гріховне.

Керлі знову позіхнула і стулила повіки.

— Я дуже втомилася. Доглядати за таким хлопцем, як ти — справа нелегка.

Феннер лагідно сказав:

— Звісно ж. Спи! Чи, може, хочеш, аби я заспівав тобі колискову?

Керлі ще встигла пробурмотіти: «Дурниці!» й поринула в глибокий сон. Феннер лежав у темряві нерухомо, прислухаючись до рівного дихання Керлі, й намагався думати. Але залишався усе ще напівпритомним, і мозок відмовлявся служити йому. Незабаром також заснув.

Його розбудило сонячне світло. Розплющивши очі, роззирнувся довкола, усвідомлюючи, що голова його ясна, а тіло більше не ломить. Хоча руки й ноги, коли спробував ними порухати, й залишалися закляклими, почувався в цілому добре.

Керлі повільно сіла на ліжку та протерла очі. Мовила:

— Привіт! То як ми сьогодні почуваємося?

Феннер посміхнувся до неї. Це був радше оскал, а не посмішка, однак Керлі прекрасно його зрозуміла. Він торкнувся її руки.

— Ти виявилася моїм справжнім другом. Що спонукало тебе так поводитися?

Вона повернулася на бік.

— Не суши собі цим мозок. Ще першого разу я тобі сказала, що ти — милий хлопчина.

Феннер лагідно обійняв її. Вона заплющила очі й наблизила до нього обличчя. Феннер поцілував її. Потім засумнівався:

— Я, певно, не зовсім нормальний. Мені не слід було цього робити.

— Але чому? Я ж не втікаю від тебе!

Вона була дуже ніжною з ним.

Нарешті Феннер сонно сказав:

— Про що ти зараз думаєш?

Керлі лагідно торкнулася пальцями його щоки. І зізналась:

— Я саме думала про те, що несправедливо зустріти такого чоловіка, як ти, так пізно.

Феннер повільно відсунувся від неї:

— Ти надто все драматизуєш.

Зненацька вона розсміялася, хоч очі її були невеселі.

— Піду приготую сніданок. Бритву знайдеш у ванній.

Поки він зголив багатоденну щетину, сніданок уже стояв на столі. Вийшовши з ванної, Феннер сів за стіл.

— Розкішно! — сказав, дивлячись на їжу.

Халат, що знайшов у шафі, належав, певно, Найтінґейлові, бо заледве сягав колін і був затісний у плечах.

Побачивши його таким, Керлі гигикнула:

— Ти нагадуєш у ньому опудало!

Феннер покінчив з їжею так швидко, що Керлі довелося засмажити йому ще кілька яєць, при цьому зауваживши:

— Вважаю, що ти дуже швидко поправляєшся.

Феннер кивнув.

— Почуваюся справді нічогенько. Скажи-но мені, мала, чесно — чи Найтінґейл для тебе щось значить?

Вона долила йому ще кави.

— Я звикла до нього. Ми з ним уже кілька років. Він добрий до мене й, гадаю, по-своєму навіть любить.

І здвигнула плечима.

— Ну, тобі ж відомо, як це буває... Не знаю нікого, хто б подобався мені більше, тому й вирішила — чому б не ощасливити його?

Феннер кивнув, відкинувся у кріслі й запалив сигарету.

— І хто ж тоді тобі Тейлер?

Обличчя Керлі наче закам'яніло. Радість полишила її очі.

— Детектив завжди залишається детективом, — гірко константувала вона, підводячись. — Та я ж не про справи з тобою розмовляю, сищику!

— То ти вже все знаєш?

Керлі почала прибирати посуд.

— Нам відомо усім про це.

— Найтінґейл?

— Так!

— Але ж Найтінґейл мене з усього цього й витягнув!

— Він має якийсь борг перед Кротті, — пояснила Керлі, виносячи тарілки.

Феннер сидів, розмірковуючи. Коли Керлі повернулася, мовив:

— Не ображайся, мала. Кожен з нас займається своїм ділом.

Керлі перехилилася через стіл. Обличчя її було суворим та підозріливим.

— Стосовно цього ти з мене нічого не витягнеш, — відрізала, — тож краще забудь свої запитання.

Феннер погодився:

— Так, справді: забудьмо.

Коли вона зачинилась у ванній кімнаті, зайшов Найтінґейл. Він стояв і пильно дивився на Феннера.

Феннер мовив:

— Дякую тобі, друже. Ти витягнув мене з дуже скрутного становища.

Найтінґейл ані порухався. Потім зауважив:

— Оскільки ти вже очуняв, тобі краще «злиняти» звідси. Це містечко замале для вас із Карлосом.

Феннер підтвердив:

— І я так вважаю.

— Що за справи у тебе з Кротті, сищику? — поцікавився Найтінґейл. — Якісь спільні діла?

— Карлос у чомусь перейшов дорогу Кротті. Тож я тут, щоб дістати Карлоса. Просто виконую волю Кротті.

Найтінґейл пройшовся кімнатою.

— Тобі слід негайно щезнути з цього міста. Якщо Карлос дізнається, що я тобі допоміг, як думаєш, що він зі мною зробить?

Феннер вдивлявся ув обличчя Найтінґейла.

— Я починаю полювання на Карлоса. Тобі краще стати на бік переможця.

— Так, я це вже зробив. Забирайся звідси якнайшвидше, інакше допоможу тобі з цим.

Найтінґейл проказав це дуже спокійно та серйозно.

Феннер розумів, що далі говорити з ним нема сенсу.

— Роби, як знаєш, — резюмував він.

Найтінґейл, провагавшись, витягнув з кишені поліцейський револьвер 38-го калібру і поклав на стіл.

— Це для того, щоб ти зміг вибратися з містечка живим. Кротті так багато для мене зробив. Якщо до вечора не змиєшся звідси, то можеш спокійно стріляти у мене першим, зрозумів?

І він вийшов, легенько зачинивши двері.

Феннер, узявши револьвер, зважив його на долоні.

— Це вже щось.

Керлі вийшла з ванної і побачила зброю.

— Приходив Найтінґейл?

Феннер неуважно кивнув.

— Чи був він налаштований дружньо?

— Приблизно так, як ти.

Керлі буркнула:

— Ти вже готовий? Я візьму машину й підкину тебе, куди скажеш.

— Добре.

Він трохи подумав, а потім поглянув на неї.

— Даю Карлосові від сили кілька днів. Може, хочеш щось мені сказати?

Керлі стиснула губи, а потім кинула:

— Дурниці! Твій одяг у шафі — принаймні, зможеш зайти у ньому в готель.