Намагаючись заробити собі ім'я на рингу, Алекс паралельно працював водієм в Агентстві броньованих автомобілів «Веллінґ». Він протримався рівно десять днів. Дисципліна в «Агентстві» його доконала. Взуття Алекса ніколи не було відполіровано так добре, як в інших водіїв. Та й кермував він надміру розслаблено, що також не додавало балів. Пунктуальністю Кітсон не вирізнявся, а стрілецькі навички викликали тільки саркастичні зауваги інструктора. Тож він не був особливо здивований, коли одного дня шеф видав платню й попросив більше не приходити.

Але за ті десять днів він дізнався про методи Агентства і його людей достатньо, щоб збагнути: Морґан кидає виклик майстрам найвищого рівня. Це наче якби сам Кітсон набрався сміливості й вийшов на ринг проти Флойда Паттерсона[8]. Звісно, в нього був один шанс на мільйон здолати чемпіона, але шанс той був настільки дрібний, що вартий тільки глуму.

Кітсон знав: ні Томас, ні Дірксон не відступляться, а отже, стрілянини не уникнути. Хтось загине. А якщо його спіймають, то посадять на двадцять років або ж відправлять одразу на електричний стілець. Щойно Морґан виклав план, Кітсон вирішив нізащо не брати в ньому участі. Навіть якщо це означатиме прощання з бандою. Він би так і вчинив, якби не ця дівчина з мідним волоссям.

Жодна інша дівчина так не розмовляла з ним і не дивилася на нього так. До миті, коли він став навпроти неї та побачив зневагу в погляді й абсолютну відсутність страху, то гадав, що має владу над жінками.

Звісно, його тіло було по-тваринному привабливим для жінок-вболівальниць, що волочилися за кожним, навіть третьосортним боксером. Але ця руда показала, що влада, якою Кітсон так пишався, була вельми обмежена. Джинні надзвичайно його вразила. Тепер молодик міг думати лише про неї.

Тож саме через неї, і тільки через неї, Алекс взявся за цю роботу. Молодик знав, що справа ця йому не до снаги, що вона може мати фатальний кінець, але йому бракувало сміливості витримати зневагу дівчини.

Алекс стояв і розглядав чагарники навколо дороги, але Джипо так і не бачив.

— Ну добре, ти чудово впорався, — гукнув він. — Де ти?

Кругле обличчя Джипо визирнуло між двома каменями. Італієць помахав Кітсону.

— Я тут, малий. Непогано, правда ж? Ми з людиною-невидимкою схожі, як дві краплі води! — гукнув він.

Кітсон зійшов із дороги й приєднався до Джипо.

— Хороше місце для засідки, — сказав він, сівши навпочіпки біля італійця, а тоді поглянув на годинник. — Якщо вони їхатимуть швидко, то будуть тут хвилин за двадцять.

Джипо простягнувся горілиць. Витягнувши з кишені зубочистку, він заходився длубатися в роті, розглядаючи яскраву блакить неба.

— Бачиш це небо, малий? — запитав італієць. — Воно нагадує мені про рідне містечко. Більше ніде на світі немає такого неба.

Кітсон зиркнув на спільника. Джипо йому подобався. Було в цьому товстунові щось добре і співчутливе, що змушувало цінувати його дружбу. Джипо не був схожим на Еда Блека, котрий завжди хвалився завоюванням жінок, насміхався над людьми, глузував із них і робив їм різні каверзи. Ед був розумним і витривалим, але до нього точно не варто звертатися, якщо вскочив у халепу. А ось до Джипо — варто. Джипо позичить тобі останній долар, не ставлячи зайвих питань, тоді як від Блека годі отримати щось і просто так.

— Де це, Джипо? Де твоє рідне містечко? — Кітсон випростався на животі й підняв голову, щоб чітко бачити дорогу.

— Ф'єзоле — в Італії, біля Флоренції, — сказав Джипо, примруживши маленькі очиці й зморщивши товстий ніс. — Ти бував в Італії, малий?

— Ні.

— Такої країни більше ніде на світі немає, — Джипо щиро зітхнув. — Я не був там двадцять років. Це надто довго. Знаєш, що я зроблю, коли отримаю свою частку? Заберуся звідси. Куплю квиток на корабель першого класу. І щойно ступлю на Батьківщину, як придбаю «альфа-ромео», а тоді поїду до Ф'єзоле. Стара ненька скакатиме від щастя. Куплю собі віллу на пагорбі, що виходить на Флоренцію. Батько помер років десять тому, але мама там, чекає на мене. Я одружуся, займуся господарством і заведу багато дітей. Із грішми можна все. Як там Френк казав? «Увесь світ буде в нас у кишенях». І він має рацію. Так і буде: весь світ у моїй кишені.

«Якщо тебе не застрелять, — подумав Кітсон. — Або якщо копи не спіймають тебе, перш ніж ти сядеш на той корабель».

Джипо повернув голову, поглянув на молодика й усміхнувся.

— А ти що робитимеш з грішми, малий? Уже думав про це? Які в тебе плани?

Слухаючи Джипо, Кітсон почувався так, наче розмовляє з дитиною.

— Гадаю, слід зачекати, доки я їх отримаю, — відповів він. — Надто рано щось планувати. Може, ми ніколи їх і не дістанемо.

Джипо скривився.

— Знаєш що, малий? Будувати плани — найприємніше заняття в житті кожної людини. Може, вони й не здійсняться. Щось станеться не так — і план піде коту під хвіст! Але задоволення полягає саме в плануванні. Мені подобається зазирати в майбутнє й вигадувати всіляке. Багато років займаюся цим. Гаразд, я визнаю, що жоден із моїх планів досі не здійснився, але цей має всі шанси. Двісті тисяч баксів! Тільки подумай, що можна зробити з такими грішми!

Кітсон знизав плечима.

— Так, я міркував про це. Але ж грошей ще немає.

— Закладаюся, ти купиш велику машину, — Джипо зачерпнув піщаний ґрунт опасистими долонями і тепер спостерігав, як він витікає крізь пальці. — Правда ж? Я не знаю нікого, хто б так само добре кермував машиною. Ти вартий великої і швидкої машини. Потім знайдеш собі дівчину: машина, дівчина і, може, стильний одяг, — він похитав головою і всміхнувся. — Як щодо Джинні Ґордон: оце так красуня, хіба ні? Що ти про неї думаєш, малий? Така фігура! Ось що я тобі скажу: таке тіло мають найвродливіші італійські дівчата. Кругленька дупця, тонка талія і повні груди. Певно, для мене вона замолода, а то б я накинув на неї оком. А для тебе вона якраз, малий. Ви були б гарною парою. Не варто хвилюватися через її манеру поводитися, це лише маска. Коли в жінки таке тіло, вона мусить бути створена для кохання. Ти міг би розтопити її. Уся ця жорстокість в очах означає лише одне: ти маєш промовляти до її серця.

Кітсон слухав, відчуваючи, як сонце смалить його потилицю. Якщо будь-хто, крім Джипо, наважився б розмовляти з ним про таке, молодик порадив би тому стулити пельку. Але з Джипо все інакше. Джипо озвучив те, про що міркував і сам Кітсон, і тепер, слухаючи слова старшого друга, він поринув у мрії про дівчину. Певно, італієць мав рацію. Може, вона і створена для кохання. Та пригадавши холодний, байдужий погляд очей кольору морської хвилі, Алекс засумнівався щодо цього.

— Послухай, малий, скажи-но мені щиро, — Джипо заплющив очі й підставив сонцю кругле обличчя, — що у тебе на думці? Мені цікаво. Може, для тебе це й смішно, але я кажу правду. Минулої ночі, коли я погодився на цю справу, то подумав про тебе. Я знаю, що ти, як і я, не хотів цієї роботи, правда? Я теж. Але раптом ти сказав «так». Чому ти так вчинив, малий?

Кітсон витер обличчя затиллям долоні.

— А ти чому, Джипо?

— Було щось у тій дівчині, — відказав Джипо. — Коли вона, така прекрасна, увійшла до кімнати й виклала свій план, мене охопила впевненість. Спочатку, коли Френк розповів про роботу, я не хотів мати з ним нічого спільного. Але коли прийшла дівчина... Не знаю, якось вона змусила повірити у реальність цього плану. Раптом я збагнув, що можна придбати за всі ці гроші. Подумав, як зрадіє мама, коли побачить, як я під'їжджаю на «альфа-ромео» в гарному костюмі. Це допомогло б здійснитися усім моїм мріям.

— Так, у ній щось було, — збентежено погодився Алекс. — Я почувався так само.

Кітсон не міг зважитися визнати перед Джипо, що проголосував разом із рештою, бо боявся зневаги Джинні. Він навіть не сподівався, що вдасться досягти успіху. Це погана робота, надто крута для них. Юнак знав це напевно, тому зараз відчув приплив жалю до Джипо: той просто витає у хмарах, бо з цією справою їм не впоратися.