— Заради бога! — вибухнув Блек. — Ти плануєш робити отак ще десять днів?

Джипо розплющив очі.

— Спокійно! — розгнівано буркнув він. — Як я можу працювати, коли ти постійно базікаєш?

— Якщо я не подихаю свіжим повітрям, то просто здохну, — Ед витер обличчя затиллям долоні. — А ми б могли якось зафіксувати штору, щоб і вікно відчинити, і мухи щоб не налітали?

— Фіксуй, — мовив на те Джипо. — Але якщо ти хочеш, щоб я відчинив броньовик, то дай мені спокій.

Блек люто зиркнув на спільника, а тоді підійшов до шафки з інструментами й витягнув коробочку з кнопками й молоток. Він щільно прибив штору до віконної рами, а тоді відчинив вікно.

Ед поглянув на озерну гладь і побачив, як Джинні й Кітсон сідають у човен. Чоловіка пройняв напад ревнивої люті, коли Алекс повів човен далі від причалу.

— Тому придурку випало найлегше! — вибухнув він. — Це мені мало дістатися таке завдання!

Джипо визирнув з-за броньовика.

— Видихни нарешті! — вискнув італієць. — Як я маю працювати?

— Добре, добре, добре, — прогарчав Блек. — Не верещи на мене!

Джипо витер зболілі пальці об штани й поглянув на циферблат. Наразі ще жодна з цифр не проявилася. Він з відчаєм подумав, що може просидіти тут не один довгий день, крутячи циферблат, — і нічого не дізнатися. Може, він узагалі ніколи не відкриє того сейфа.

— Мені потрібно відпочити. Руки вже нічого не відчувають.

Італієць підвівся й підійшов до відчиненого вікна, глибоко вдихаючи свіже повітря, що почало просочуватися у фургон.

— А іншого способу відчинити панцерник нема? — запитав Блек, не відриваючи погляду від човна, що швидко віддалявся, бо Кітсон гріб швидко й сильно.

— Я казав Френку, що це буде складно, — відповів італієць. — Може, я й ніколи не відчиню його.

— Невже? — Блек поглянув на нього. — Краще відчини його, Джипо. Чуєш мене? Краще відчини.

Від загрозливого вогника в Едових очах Джипо здригнувся.

— Я не здатен творити дива, — пробурмотів він. — Може, взагалі нікому не до снаги відчинити броньовик.

— Тоді краще б тобі навчитися творити дива, — різко відказав Блек. — Уперед! Працюй! Чим довше попрацюєш зараз, тим швидше закінчимо! Рухайся!

Джипо повернувся до броньовика, сів, притулив вухо до дверей і знову почав повертати циферблат, сподіваючись почути клацання цифри.

До заходу сонця Джипо геть виснажився. Тепер він сидів на стільці, притулившись до дверей, і навіть не намагався ворухнути циферблат. Помітивши відчай на обличчі італійця і його виснаження, Блек облишив його.

Протягом дванадцяти довгих, спекотних годин Джипо відпочивав лише шістдесят хвилин. Йому вдалося виявити одну з цифр, але він вважав, що лишилося ще не менше п'яти. Тим не менш, початок справі вже покладено, тож оптимізму Блеку додалося. Може, завтра Джипо виявить ще дві цифри. Може, до кінця тижня вони відчинять двері.

Коли достатньо стемніло, Кітсон випустив їх — і ті поквапилися до хижки.

Джинні приготувала вечерю зі свинячої вирізки й батату. Окрім того, вона спекла яблучний пиріг. Чоловіки жадібно їли. Вряди-годи Блек кидав похмурі погляди на Кітсона. Його дратувало засмагле обличчя Алекса, що означало одне: юнак увесь день провів надворі.

Побачивши повну тарілку смакоти, Джипо просвітлів, тож вечеряв з апетитом. Ближче до кінця трапези з його товстого обличчя зник вираз утоми і безнадії.

Після вечері Блек підійшов до крісла, запалив цигарку й поглянув на трійцю.

— Ну, сьогодні у нас є певні успіхи, — оголосив він. — Відтепер хтось має щоночі стерегти фургон. Не можна ризикувати, аби хтось побачив броньовик і спробував зазирнути у вікно чи вдертися всередину. Це буде твоєю справою, Кітсоне. Протягом дня ти розслаблявся, тож уночі мусиш трішки напружитися.

Юнак знизав плечима. Йому було байдуже.

Він чудово провів день. Здається, Джинні трохи розслаблялася в його товаристві. І хоча вони досі розмовляли на абстрактні теми, дівчина була не проти вести бесіди й видавалася не такою напруженою. Зранку він катав її озером на човні, а після обіду — повів плавати.

Коли вони з кимось зустрічалися, Джинні завжди брала його за руку — і це тішило Кітсона.

А якось після обіду, коли вони лежали пліч-о-пліч на сонці, наплававшись — він у пляжних шортах, вона — у цільному білому купальнику, — Джинні раптом повернулася до нього, притулилася щокою до плеча Алекса й поклала руку йому на груди. На мить Кітсону здалося, що крига остаточно скресла, але тут він побачив, що просто двоє людей вийшло на пляж. Коли та пара побачила їх у такому положенні, то з розумінням пішла в інше місце, лишивши Джинні з Кітсоном на самоті.

Він застиг, щоб не ворухнутися, і сподівався, що Джинні також не рухатиметься. Та вона, звісно ж, забрала руку. Щойно ті двоє пішли геть, дівчина підняла голову й поглянула на Кітсона.

— Вибач, — сказала вона. — Я не мала наміру завдати тобі незручностей.

— У жодному разі, — заперечив Кітсон. — Мені було приємно.

Вона розсміялася і сіла.

— Я бачу. Піду ще поплаваю, — дівчина підвелася й побігла до озера.

Кітсон лишився на місці й милувався нею.

Так, вона справді розслабилася з ним. І вперше юнак відчув, що в нього з'явився шанс сподобатись їй. Кітсон розумів, що вимога Блека стерегти фургон — цілком логічна. Будь-яка людина, що вештатиметься тут уночі й надумає залізти до фургона, повністю знищить їхній план.

— Гаразд, — Алекс відсунув стілець. — Піду туди просто зараз.

Блек очікував опору, а тому здивовано спостерігав, як юнак виходить із хижки. Коли за ним зачинилися двері, Блек сказав:

— Гадаю, на ліжках сьогодні ляжемо ми з Джипо, а ти, крихітко, лишишся на дивані. Ми займаємося справою, тож саме нам потрібно добре виспатися. Ти не проти?

Джинні байдуже знизала плечима.

— Звісно.

Блек поглянув на неї.

— Хіба що на дивані може лишитись Джипо.

Дівчина різко підвела погляд.

— Дякую, але на дивані залишуся я, — відрізала вона.

Ед осміхнувся.

— Роби, як хочеш, — він дістав колоду карт, що лежала над каміном, і взявся її тасувати. — Зіграємо партію в кункен[11]?

— Ні, — відказала Джинні. — Я піду прогуляюся. Звільніть кімнату до мого повернення.

Відчуваючи напругу в повітрі, Джипо тривожно почав дослухатися до розмови.

— Звісно, — усміхнувся Блек. — Джипо, ходімо до спальні. Можемо використати замість столу друге ліжко.

Італієць підвівся й рушив до спальні.

— Кімната твоя, крихітко, — сказав Ед. — Чи сподобався тобі день із селюком? Уже запала на нього?

Джинні відкинулася на спинку свого крісла й зневажливо зиркнула на нього.

— Хіба в цьому полягає моє завдання?

— Чого на світі не буває. Підозрюю, існують і такі дівчата, які б могли втюритися в того селюка. Принаймні він на тебе запав.

Дівчина підвелася й підійшла до дверей хижки.

Блек провів її очима.

— Ми з тобою, крихітко, могли б стати гарною командою. Подумай про це, — сказав він, коли Джинні відчинила двері.

— Відвали, — буркнула дівчина, навіть не глянувши на нього. Вона пірнула в пітьму й зачинила за собою двері. У Блека в очах загорівся лихий вогник, але чоловік завагався. Він хотів було піти за нею і добре провчити, щоб знала, як із ним розмовляти, але усвідомлював, що з-за фургона вийде Кітсон, а до бійки з боксером Ед іще не був готовий.

Люто знизавши плечима, він пішов до спальні, де Джипо сидів на ліжку й нервово стискав і розтискав руки.

— Послухай, Еде, — мовив італієць. — Облиш дівчину. У нас і так достатньо клопоту, щоб іще через жінок сваритися.

— Стули пельку! — гарикнув Блек і, сівши на ліжко, взявся роздавати карти.

Близько одинадцятої чоловіки почули, як до будинку повернулася Джинні, а ще за кілька хвилин долинув шум води з душу.

Блек загасив цигарку й згріб карти.

— Давай дрихнути, — сказав він. — Нам треба повернутися у ту бляшанку до світанку.