Невелика мавпа чи орангутанг, тримаючи щось за спиною, непомітно протискається бочком серед ніг у панчохах у сіточку, в білих шкарпетках, підкочених нижче щиколоток, серед дівочих круглих шапочок, запханих за віскозні аквамаринові пояси на таліях. Нарешті він дістається до Слотропа, той нап’яв на себе світлу перуку та довгу, перетягнуту на стегнах тасьмою навхрест сукню, яку Фей Рей одягала для кінопроб у Роберта Армстронґа на кораблі (маючи на увазі історію в туалеті «Трояндового краю», Слотроп вибрав цю сукню, можливо, не лишень з притлумленого бажання бути зґвалтованим ну просто неймовірно великою чорною мавпою, але й з атлетичної невинності перед Фей, про яку ніколи не заводив мови, хіба тицяв пальцем і шепотів: «Он, подивіться…», — з якоїсь чесності, відваги, чистоти перед самою цією сукнею, її величезними рукавами, щоб хай би куди пішов, було видно, де був…).

Ми бачили їх під тисячею імен… «Ґрета Ердманн» — лиш одне з них, у цих дам тільки й роботи — скулюватися від Жаху… а вдома, після роботи, вони засинають, як і ми, і марять про замахи, змови супроти добрих і порядних людей…

Мавпій поплескує Слотропа по сідницях, подає, що приніс, йааггґґхг це кругла і чорна залізна бомба анархіста, ось це що таке, та ще й із запаленим ґнотом… Мавпій вистрибом дає драла, а Слотроп стоїть у засклених і вогких покоях, грим на обличчі потік, переляк в очах чистий, як скляні кульки, а губи надулися, наче бджола вжалила, і-що-мені-тепер-з-цим-курва-робити? Він і слова сказати не годен, бо ж контакту досі нема, а голос може зрадити… Ґніт горить, майже догорає. Слотроп роззирається. Всі рукомийники та пісуари зайняті. Може, загасити ґніт під чиєюсь пуцькою, у струмені сечі… е-е, але чи це не виглядатиме так, наче я до нього підкочуюсь? Ех, суче ти вухо, іноді шкодую, що такий нерішучий… м-може, якщо вибрати когось слабшого за мене… тільки не забувай, що у дрібних з рефлексами все більш ніж добре…

Від нерішучості його рятує дуже високий, огрядний, дещо східний на вигляд трансвестит, чий ідеал, кіношний та особистий, здається, маленька Маргарет О’Браєн[634]. Азіатові якимсь чином вдається виглядати глибоко замисленим навіть зі своїми кісками, коли він вихоплює у Слотропа бомбу, що шипить, відбігає, кидає у порожній унітаз, а тоді змиває, відтак обертається до Слотропа та інших з почуттям добре виконаного громадського обов’язку, аж раптом…

ТИГИДИМ! лунає страхітливий вибух: вода вистрибує здивованими блакитно-зеленими язиками (коли-небудь бачили, як туалет зойкує: «Йой!»?) з усіх унітазів під чорними кришками, труби скручуються і вищать, стіни та підлога здригаються, лускою та запорошеними простирадлами починає опадати тиньк, а щебетливі трансвестити стихають і тягнуться, аби торкнутися когось, хто ближче, наче готуючись цим жестом до Голосу з Гучномовця, який сповіщає:

— Це була натрієва бомба. При контакті з водою натрій вибухає. — Тобто ґніт був лише фальшивкою, ах ти ж невмивана тварюко… — Ви бачили, хто кинув її в унітаз, це небезпечний маніяк, хапайте його — і отримаєте велику винагороду. Гардероб Норми Ширер[635] порівняно з вашим видаватиметься баком для непотребу в підвалі «Ґімбелз[636]».

Тож усі накидаються на бідолашного шанувальника Маргарет О’Браєн, той пручається, а Слотроп, якому, власне, судилося приниження і (тепер, коли з великим запізненням поліція нарешті прибуває) сексуальна наруга та знущання (знімаю капелюха, Татку!), непомітно вислизає і, наближаючись до виходу, розпускає зав’язки атласної сукні, неохоче стягує з намащеної бріоліном голови блискучу перуку невинності…

ВЕСЕЛА ХВИЛЬКА ІЗ ТАКЕСІ Й ІСІДЗО, КУМЕДНИМИ КАМІКАДЗЕ

Такесі високий і товстий (але не заплітає волосся, як Маргарет О’Браєн), Ісідзо невисокий і кощавий. Такесі літає на «Зеро», а Ісідзо на «Ока[637]», що є, по суті, довгою бомбою з кабіною для Ісідзо, ракетним двигуном, вкороченими крилами і кількома елеронами позаду. Такесі проходúв у школу камікадзе на Формозі лише два тижні, а Ісідзо довелося навчатись у школі «Ока» в Токіо шість місяців. Ці двоє різняться, як арахісове масло і желе — тільки не питайте, хто з них що.

Вони — єдині камікадзе на цій повітряній базі, досить таки віддаленій і розташованій на острові, який тепер майже нікого не цікавить. Бої точаться за Лейте… потім переходять на Іводзиму, рухаються до Окінави — завжди надто далеко, жодних шансів долетіти туди звідси. Але у камікадзе — наказ, а також заслання. Розваг обмаль, хіба тинятися по пляжах і шукати здохлих Cypridinae: це схожі на картоплину триокі ракоподібні з контактними вусиками на кінці. Висушені й розтерті на порошок Cypridinae — чудове джерело світла. Щоб ця гидота світилася у темряві, достатньо полити її водою. Світло блакитне, химерних відтінків блакитного, буває трохи зеленкуватим, часом індиго — дивовижно холодна нічна синява. Безмісячними або хмарними ночами Такесі й Ісідзо роздягаються і1 поливають один одного світлом з Cypridinae, бігають під пальмами голяка і регочуть.

Щоранку і часом вечорами Пришелепуваті Вітрогони-Самогубці чалапають до радарного посту під стріхою з пальмового листя, щоб подивитися, чи нема яких американських цілей, вартих смертельного піке, десь у межах дальності польоту, але щоразу те саме — посеред кімнати з передавачами Старий Кеносьо, схиблений оператор радара, постійно варить саке у дистиляторі, який приєднав до трубки магнетрона у свій япона-мать-спосіб, що суперечить усій західній науці, тож щоразу, як приходять хлопці, старий п’яниця починає квоктати: «Сьогодні не вмилаємо! Сьогодні не вмилаємо! Пелеплошую!» і тицяє пальцем у порожні індикатори кругового огляду, де зелені радіуси безшелесно проходять коло за колом, тягнучи за собою павутиння зеленого шампуню, надходять дані про поверхню на стільки миль, що й не долетиш, і фатальну мандалу, від якої серця вискакуватимуть з грудей, зеленої цятки авіаносця, восьмиразово повтореної колом рисок-есмінців… — нічогісінько. І щоранку те саме — лише випадкові білі баранці та старий істерик Кеносьо, який на підлозі вже давиться язиком і слиною — у нього напад, нетерпляче очікуваний щоденний гість, і щоразу судоми ніби намагаються переплюнути попередні або, щонайменше, додати якийсь виверт — він то крутне сальто назад, то гризне туфлі, блакитно-жовті лаковані туфлі Такесі, або зімпровізує хайку: