Так, а що тут роблять антагоністи — просочуються у власну публіку? Ні, насправді не просочуються. Тепер це чиясь, чужа публіка, а ці щонічні видовища є помітною часткою темних годин життя Ракето-столиці. Шансів на парадокс тут менше, ніж вам здається.
Максиміліан перебуває на самісінькому дні оркестрової ями, позує із С-мелоді-саксофоном, при собі має Книгу Таємного Інтелектуала «Мудрість великих камікадзе» з ілюстраціями Волта Діснея — репетують, парость у носі, вишкір білих передніх зубів, косоокі (довгасті, витончені завитки), круглі чорні лакричні з псячими носами япошки на кожній сторінці! і коли Максиміліан не грає на саксофоні, будьте певні, що для випадкового глядача він поглинутий цією недбалою, але приємною забавою. Тим часом Міртл повернулася до смугасто-льодяникової операторської, сидить за пультом і щомиті готова кинутись і рятувати інших, які обов’язково (щонайменше через власну дурість) втраплять у велику халепу. А Слотроп нипає у Туалеті Трансвеститів, серед юрм і диму, дзижчання флуоресцентних ламп, у сечі, гарячій, як розтоплене масло, зауважує кожен порух у кабінках, біля унітазів і пісуарів (тут треба мати вигляд хлопа в спідниці, але не настільки вже у спідниці, а ще не світити металом у життєво важливих місцях, бо вона зніме десять очок за кожну таку засвітку, а бонуси, які вона роздає, тут чітко виписані: за пущену з першої спроби кров — додаткові 20…), цікаво, а чи дійшло те повідомлення у сигаретній пачці, прийдуть вони особисто, а чи Татуньо відрядить кілера, щоб вирішити нокаутом у першому раунді?
Ну, ось вам осердя всього: монументальна жовта конструкція здіймається у нічних приміських нетрях, крізь її шкарлупу сотається безсонне життя і підприємливість, те, що Ззовні і Всередині взаємопроникає надто швидко, надто делікатним лабіринтом, тому жодна з категорій не має відчутної переваги. Безупинне ревю перетинає сцену, купчиться і рідшає, дивуючи, і витискає сльозу у безкінечному невблаганному обертанні храпового колеса:
НИЗЬКОЧАСТОТНИЙ СЛУХАЧ
Німецькі підводні човни встановлювали зв’язок на хвилі 28 000 метрів — приблизно 10 КГц. Напівхвильова антена повинна бути 9 миль заввишки або завдовжки, і навіть складена кілька разів усе одно буде антеною дай Боже. Вона у Магдебурзі, як і німецьке відділення «Свідків Єгови». Отже, якийсь час Слотроп намагається достукатися до субмарини арґентинських анархістів, які наразі перебувають у невідомих водах. Йому вже не до кінця зрозуміло — навіщо. Чи то його ще раз у якийсь спосіб навідав Сквалідоссі, а чи він наштовхнувся на Сквалідоссі випадково, а чи, може, неуважно обмацуючи кишені, серед ганчір’я або у зібганій постелі знайшов повідомлення, що дали йому на зеленому краї Овна ще колись давно у женевському «Cafe l’Eclipse». Він знає лишень, що знайти Сквалідоссі просто тепер — його першочергова потреба.
Хранитель Антени — свідок Єгови на прізвище Pop, він щойно повернувся з табору Равенсбрюк, де перебував з 36-го (а чи з 37-го, вже й не пам’ятає). З таким табірним строком він для тутешніх G-5 політично благонадійний, і ночами його ставлять контролювати мережу найдовшої у Зоні хвилі. Можливо, усе це й випадковість, але найімовірніше, останнім часом запрацювало якесь ексцентричне правосуддя, тому Слотропу слід зайнятися цим питанням. Про перебіг засідання Трибуналу з Воєнних Злочинів у Нюрнбергу ходять різноманітні чутки, але ніхто з тих, кого слухав Слотроп, так і не пояснив йому до пуття, кого і за що судять, але треба пам’ятати, що тут ідеться переважно про мізки, роз"їдені антигромадськими і бездумними насолодами.
Єдині люди — якщо такі є, — готові комунікувати на цих 28 000 метрах (відстань від Випробувального Стенда VII у Пенемюнде до Гафенштрассе у Ґрайфсвальді, де Слотроп на початку серпня може побачити одну газетну фотографію), за винятком недолугих арґентинських анархістів, — так і не денацифіковані нацисти, що вештаються білим світом у неврахованих субмаринах, скликають власні таємні корабельні трибунали супроти ворогів Райху, тому на найближчу до перших християн істоту і покладено обов’язки слухати вісті про несанкціоновані розп’яття.
— Якось нещодавно вночі хтось помирав, — розповідає Pop, — вже не скажу, у межах Зони, а чи на морі. Хотів священника. То що, тра було вийти на зв’язок і розповісти про священників? Чи втішила б його моя розповідь? Іноді це дуже боляче. Але насправді ми намагаємося бути християнами…
— Мої батьки були конгрегаціоналістами, — повідомляє Слотроп, — так мені здається. — Їх дедалі складніше згадувати, бо Бродерік перетворюється на Такого-сякого Татка, а Наллін — на шшшхххїїї… (на що? Що то було за слово? Та менше з тим, але що завзятіше він ганяється, то швидше воно втікає.)
ЛИСТ СЛОТРОПОВОЇ МАТУСІ ДО ПОСЛА КЕННЕДІ
Здоров будь, Джо, як ся маєш? Слухай, Жид-зеппе, ми знову хвилюємося за найменшенького. Чи не міг би ти ще раз посмикати за свої давні добрі лондонські зв’язки? (Обіцяй!!) Навіть якщо то будуть і старі новини, все одно вони нас із Татусем дуже втішать. Досі пам’ятаю, що ти сказав, коли надійшла звістка про торпедний катер, а ти ще не знав, як там Джек. Ніколи не забуду твоїх тодішніх слів. Мрія будь-кого з батьків, Джо, отак от.
Ага, Джозику (та не звертай уваги, бачиш, рука смикнулася! — неслухняна Наллін допиває третій мартіні, то вже кажу, як є). Якось цього тижня ми із Татком чули твою чудову промову на заводі «GE» у Піттсфілді. Ти на правильному шляху, містере К! Навіть дуже правильному! нам таки треба модернізувати Массачусетс, бо в іншому разі буде тільки гірше і гірше. Наступного тижня вони тут голосуватимуть щодо проведення страйків. Хіба НРТК[624] не повинна боротися саме з таким неподобством? Усе направду розвалюється, так, Джо? Деколи, знаєш-но, трапляються пречудові Бостонські Неділі, коли небо над Пагорбом розламане на хмари, наче білий хліб проглядає з-під скоринки, яку тримаєш і ламаєш великими пальцями… Ти знаєш, так? Золоті хмаринки? Часом думаю — ох, Джо, часом собі думаю, що то падають шматки Небесного Міста. Вибач, не хочеться так відразу засмучувати тебе, просто… але ж не розсипається все, чи не так, мій давній гарвардський батьку? Іноді все розпливчасте, та й по всьому. Скидається на те, що все наче проти нас, і хоча, зрештою, все обертається на добре, і ми можемо озирнутися і сказати, аякже, саме так воно і мало статися, бо в іншому разі того-і-того б не сталося, — та все ж таки, поки воно відбувається, у моїй душі кублиться жаский страх, така собі порожнеча, тому дуже важко у схожих випадках по-справжньому вірити у Задум, якого мені збагнути не дано…
Але менше з тим. До біса бурчання! Киш! Мартіні Номер Чотири на підході!
Джек — хороший хлопець. Справді, Джека я люблю, як Гоґана і Тайрона, як сина, як рідного сина. Я навіть так його люблю, як не люблю власних синів, ха-ха! (хрипить), але я дурна стара баба, сам знаєш. І вже не сподівайся, що виправлюсь…
ПРО ВИСЛІВ «ЧЕРЕЗ СРАКУ РОБЛЕНО»
— Ось чого я ніколи не розумів у вашій мові, янко-свинко. — Всенький день Зойре обзивається «янко-свинкою» — прекумедний жартик, який ніяк не йде йому з голови, часто досить тільки мовити «ян…», як він заходиться страхітливо-гугнявим, сухотним захриплим реготом, викашлюючи тривожні тягучі мокроти багатьох кольорів і мармурових відтінків — зелених, наприклад, зелень старих від часу статуй у листяних сутінках.
— Аякже, — відповідає Слотроп, — твоя хоче знати інґліш, моя твоя вчити інґліш. Гаразд, питай, німчуро. — Саме такі пропозиції постійно заводять Слотропа в халепу.
— Чому про якісь неполадки — неправильне підключення, наприклад, якоїсь апаратури — ви кажете «через сраку зроблено»? Не розумію цього. Через сраку нічого не зробиш, хіба ні? — то маєте казати «сракою зроблено», якщо маєте на увазі зроблене абияк.
