Але Байрон прокидається, і то дуже неприємно! Організація вже існує, але то людська організація, відома як «Phoebus», міжнародний картель електричних лампочок з осідком у Швейцарії. Гóловно підпорядковується «GE International», «Osram» та «Associated Electrical Industries of Britain», якими, своєю чергою, на 100, 29 і 46 відсотків відповідно володіє американська «General Electric Company». «Phoebus» фіксує ціни і визначає довговічність усіх лампочок світу, від Бразилії до Японії та Голландії (хоча «Philips» у Голландії — скажений собака картелю, будь-якої хвилини готовий зірватися і завдати страхітливої шкоди всій великій Комбінації). Беручи до уваги такий стан загального пригнічення, новонародженій Лампо-Малечі, здається, нема іншої ради, як починати з низів.

Але наразі «Phoebus» не знає, що Байрон безсмертний. Свою кар’єру він починає з винятково жіночого опійного кубла у Шарлоттенбурзі мало не на очах статуї Вернера Сіменса, палаючи в канделябрі з багатьма іншими лампочками, що стали свідками наймлосніших форм Республіканського декадансу. Він запізнається з усіма лампами закладу: Беніто-Лампа із сусіднього канделябра планує втечу, тоді ж бо як Берні — далі коридором, у туалеті — завжди має напоготові безліч анекдотів про урологію, а його мама Бренда в кухні розповідає про кукурудзяні галушки з гашишем, про дилдо з приспособою для перекачування струменів опійного оргазму у капіляри матки, про молитви до Астарти і Ліліт, королеви ночі, про досягання істинної Ночі Іншого, ти холодна і гола на лінолеумній підлозі після багатьох днів без сну, тож мрії та сльози стають природним станом…

Одна за одною, місяць за місяцем перегорають і зникають лампочки. Перші такі випадки Байрона боляче вражають. Він досі вважається новоприбулим, ще не прийняв свого безсмертя, але в години світіння починає усвідомлювати швидкоплинність інших: дізнається, що любити їх, поки вони тут, стає легше, і любов до них гострішає — любити, ніби їхній термін служби добігає кінця. Невдовзі Байрон стає Незмінним Старожилом. Інші одразу розпізнають його безсмертя, але ніколи про це не говорять, так, хіба загальними словами, коли з інших частин Мережі доходить, блимаючи, усілякий фольклор, казки про Безсмертних: одна у кабінеті кабаліста в Ліоні, нібито знається на магії, інша в Норвегії, висить на стіні складу, дивиться в арктичну білизну, тож південніші лампочки від самої лиш думки про такий стоїцизм починають злегка стробувати. Якщо там навіть і є інші Безсмертні, вони залишаються безмовними, але у цій безмовності дуже багато всього, а може, й геть усе.

Отже, після Любові наступний Байронів урок — Мовчання.

Тривалість його світіння сягає вже майже 600 годин, тож спостерігачі у Швейцарії починають придивлятися до Байрона уважніше. Осередок Спостереження «Phoebus» розташовується під маловідомою полониною — холодна кімната напхана німецьким електрообладнанням, склом, латунню, ебонітом і сріблом, масивними блоками терміналів — аж волохатих від мідних затискачів і гвинтів, — працівники у стерильних білих халатах вештаються від лічильника до лічильника, легкі, як снігові вихори, переконуються, чи все добре, щоб у жодної лампочки термін служби не тривав, бува, довше належного. Можете собі уявити реакцію ринку, якби таке сталося.

Байрон проходить червону 600-годинну лінію Спостереження, тож його у робочому порядку негайно перевіряють на опір нитки розжарення, температуру світіння, вакуум, енергоспоживання. Все у нормі. Тепер Байрона перевірятимуть кожних 50 годин. Щоразу, коли підходитиме час, на станції стеження лунатиме тихий передзвін.

Коли минає 800 годин, вдаються до ще одного застережного заходу: в опійне кубло з Берліна присилають агентесу — з метою передислокації Байрона. Агентеса у лайкових рукавичках на азбестовій підкладці та в туфлях на семидюймових шпильках-підборах — ні, не для того, щоб злитися з натовпом, а щоб дотягтися до канделябра і викрутити Байрона. Решта лампочок спостерігають, ледь приховуючи свій переляк. Новина розлітається всією Мережею. Зі швидкістю, дуже близькою до швидкості світла, всі лампочки — «Azo», що дивляться згори на чорні та порожні бакелітові вулиці, «Nitralampen» і «Wotan G» на вечірніх футбольних матчах, «Just-Wolfram», «Monowatt» і «Sirius» — геть усі лампочки Європи знають, що сталося. Всі змовкають від безсилля, від капітуляції перед лицем боротьби, яку вони вважали міфом. А що ми вдіємо, мерехтить спільна думка над пасовиськами сплячих овець, вздовж автобанів, аж до понурих кнехтів на вугільних пристанях півночі, ми ніколи нічого не могли вдіяти… Щойно хтось їм дає бодай найменшу надію на вихід за межі, як виникає Центр Розжарювальних Ультра-аномалій і його забирає. Можливо, дехто і подекуди все ж протестує, але це лише інформація з модульованим розжаренням, безневинна, вона навіть близько не стоїть до вибуху в пику можновладців, вибухів, які Байрон передбачив ще колись у палаті для Малят, у пору своєї невинності.

Його забирають до Нойкьольна, до підвальної кімнати в будинку склодува, який боїться ночі, тож Байрон світитиметься постійно і наглядатиме за келихами із безбарвного скла, грифонами та квітковими кораблями, альпійськими козлами у стрибку, зеленими павутинками, похмурими крижаними божествами. Це одна з багатьох так званих «контрольних точок», де здійснювати моніторинг підозрілих лампочок дуже легко.

Не минає і двох тижнів, як у скрижанілих камінних коридорах лунає гонг, і обличчя на мить відриваються од лічильників. Гонг лунає нечасто, гонг — це щось особливе. Байрон просвітився 1000 годин, і тепер процедура стандартна: Центр Розжарювальних Ультра-аномалій відправляє до Берліна вбивцю.

Але стається щось незвичайне. Так, збіса дивне. План такий: розтрощити Байрона і просто у майстерні перетворити на бите скло і сировину — вольфрам, звичайно ж, утилізувати, а решта нехай переродиться у наступній роботі склодува (повітряна куля, що вирушає у далеку подорож з вершини білого хмарочоса). Такий розвиток подій для Байрона аж ніяк не найгірший, бо він, як і «Phoebus», добре знає, скільки годин відбув. Тут, у майстерні, він досить надивився, як скло у печі перетворюється на безформну масу, з якої знову й знову виливають скляне розмаїття, тож залюбки крізь усе це пройшов би й сам, але його затягло у Кармічне колесо. Палахкотить помаранчева шихта, глузує, знущається. Байронові не втекти, він приречений на нескінченний цикл патронів і крадіїв ламп. Ось заскочив юний Ганзель Ґешвіндіх, ваймарський безпритульник, викручує Байрона з-під стелі й обережно запихає до кишені, а тоді Gesssschhhhwindig[611]! — і знов у двері. У сни гутника вривається пітьма. З усіх прикрощів, які його сни вихоплюють з нічного повітря, згасле світло стає найгіршим. Світло у його снах завжди було сподіванням: головним, смертельним сподіванням. Отже, контакти обриваються по спіралі, сподівання перетворюється на пітьму, а склодув раптом прокидається у сльозах:

— Хто? Хто?

«Phoebus» не шаленіє, таке раніше вже бувало, на все є відповідна процедура. Декому доведеться попрацювати понаднормово, тож від такої неочікуваної удачі виникає неясне, повне співчуття задоволення і тією ж мірою непевне збудження порушення рутини — якщо тобі потрібні сильні почуття, забудь про «Phoebus» одразу. Їхні пошукові загони з кам’яними обличчями вже виходять на вулиці, вони більш-менш знають, де в цьому місті шукати, і припускають, що жоден з їхніх споживачів не знає про Байронову безсмертність, отже, дані про викрадання Не-безсмертних лампочок можна застосувати і до Байрона. Такі дані накопичуються у бідних столичних районах, єврейських кварталах, наркоманських закамарках, де нипають гомосексуалісти, повії та ворожки. За логікою, саме там і мешкають крадії лампочок, якщо брати до уваги злочинність. Бачте, яка пропаганда, це злочини супроти моралі. «Phoebus» виявив — зробив одне з найбільших відкриттів нашого часу, — що споживачам потрібне відчуття гріховності, що почуття провини у відповідних невидимих руках є найпотужнішою зброєю. В Америці Лайл Бленд і його психологи мали цифри, свідчення фахівців і гроші (гроші у пуританському значенні — зовнішнє і видиме схвалення їхніх намірів), яких вистачало, щоб у точці перетину між науковою теорією та фактом спрямувати Відкриття Почуття Вини у потрібному напрямку. І підтримати Бленда судилося саме темпам зростання за останні роки (насправді, Бленда підтримав секстет почесних носіїв домовин, старші члени «Салтьєрі, Пур, Неш, де Брутус і Шорт», та ще шмаркатий Лайл-молодший — Бадді останньої миті захотілося піти подивитися «Дракулу». Ну й добре). З усього спадку, залишеного Блендом, Єресь Лампокрадства, очевидно, була найграндіознішою. Це не просто означає, що хтось не купить лампочки, це означає, що хтось не подасть енергії в патрон. Це гріх як проти «Phoebus», так і проти Мережі, такому ніхто з них не потуратиме.