— Містер Інформація завжди відповідає на питання.

— І робить це так, що я навіть відповіді ставив би під питання. Чи тут сніжить? Певна річ, у Щастиграді сніжить. Якби не так, це не влаштувало б чимало сніговиків!

— Пригадую, у Вісконсині вітер дмухав просто уздовж доріжки, наче гість, який сподівається потрапити в дім. Надме снігу аж під вхідні двері, суцільні замети… Таке буває у Щастиграді?

— Ще як буває, — одказує робот.

— А хтось пробував відчиняти двері під час такого вітрюгану?

— Тисячі разів.

— Тоді, — б’є навідліг полковник, — якщо двері — це ніс будинку, і двері відчинені, та-а всі ті сніжно-білі кристали великою хмарою тягне з Випічної вулиці досередини…

— Ааггхх! — вигукує пластиковий робот і швидким кроком тупцяє у вузьку вуличку. Полковник залишається сам у брунатному і винно-витриманому районі міста: саманово-піщаникові кольори стін, дахів, вулиць, не видно жодного дерева, а хто це крокує назустріч по Шоколадештрассе? Ого, та це ж Ласло Джемф власною персоною, дожив аж до таких літ, зберігся, як той «форд-37» всупереч Світовим злетам і падінням, які у Щастиграді виглядають щонайбільше слабкими змінами в усмішці — від широко-перлової до журливо-серпанкової. Доктор Джемф має галстук-метелик кольору якоїсь прив’ялої сіруватої лаванди, барва для довгих помираючих надвечір’їв за вікнами оранжереї, мінорних lieder[608] про давноминулі дні, жалібних фортепіано, люлькового диму у задушливій вітальні, прогулянок уздовж каналів похмурими неділями… ось двоє чоловіків, точно і дуже ретельно прокреслених на цім надвечір’ї, дзвони з-за каналу пробивають час: ці люди прийшли дуже здалека, після мандрів майже нічого не пам’ятають, обоє тут з якоюсь місією, але жоден з них не знає про завдання іншого…

Аж тут з’ясовується, що електрична лампочка над полковниковою головою — та сама лампочка «Osram», під якою спав колись на лежанці підземної ракетної фабрики в Нордгаузені Франц Пьоклер. За статистикою (таку Вони пускають чутку), кожна n-тисячна електрична лампочка досконала, всі дельта-q нарощені ідеально, тому не варто дивуватися, що вона досі тут і не перегоріла. Втім, істина ще приголомшливіша — ця лампочка безсмертна! Вона світиться, власне, з двадцятих років, має старомодний дзьобик на кінчику і не така грушоподібна, як нинішні. Ох і багато чого розповіла б ця лампочка, якби вміла говорити — ну, щоправда, говорити вона таки вміє. Сьогодні вона диктує Педді МакҐоніґлу м'язові модуляції важеля, що мають петлю зворотного зв’язку за посередництвом Педді до генератора. Ось вона,

ІСТОРІЯ БАЙРОНА, ЛАМПОЧКИ

Так судилося, що «Tungsram» створив Байрона у Будапешті. Ймовірно, його одразу хапнув ас торгівлі — батько Ґьози Рожавьольдьї, Шандор, що контролював територію всієї Трансильванії і настільки було натуралізувався, що головний офіс уже пробирала параноя, мовляв, Шандор може на всі підприємства навести злі чари, якщо не дати йому того, що хоче. Як не дивно, але йому, торговцеві, дуже хотілося, аби син став лікарем, і це здійснилося, але так, видно, сталося, що погані хитровідьомські аури Будапешта в останню хвилю перенесли народження Байрона в «Osram», що в Берліні. Перенесли, так. Там справжній Рай для Лампенят, над котрим доброзичливо посміювався, наче то якесь кіно абощо, Великий Бізнес, ха, ха! Але не дозволяйте їм себе ошукати, бо передовсім це бюрократія, а Рай для Лампенят — побічне. Всі накладні витрати — так, з власної кишені Компанія оплачує квадратні ліги органді, великі бочки рожевої та блакитної Немовлячої Фарби «IG Farben», хандредвейти[609] хитрих сіменсівських Пустушок для Електричних Лампенят, надає Лампочкам-сисунцям форму для 110-вольтового струму без найменших втрат потужності. Так чи інак, Лампочкові хлопці займаються тим, що створюють видимість потужності, потуги супроти ночі, не беручи до уваги реальності.

Насправді Р. Д. Л. досить таки вбогий. З брунатних крокв звисає павутиння, час від часу на підлозі з’являється тарган, тож усі Лампенята хочуть перевернутися і на нього подивитися (як Лампочки, вони видаються цілком симетричними, Розумнику, але пам’ятай, що контакт у них на кінчику цоколя) й нумо у-гукати! аггг-ґакати! тьмяно присвічувати ошелешеному таргану, що сидить паралізований — так би й розчавив — на голих дошках, а тоді мчить, знову переживає жах несподіваного напливу струму з нізвідки під всевидющою Лампочкою високо над головою. У своїй невинності Лампочки-Малята нічогісінько не петрають в абреакції таргана — вони відчувають його страх, але не розуміють, що воно таке, їм просто хочеться з ним товаришувати — він цікавий і гарно ворушиться. Всі схвильовані, крім Байрона, який вважає решту Лампенят купою дурнів. Він безперестанку веде боротьбу за те, аби звернути їхні думки на щось значуще. Привіт, Малята, я Байрон-Лампочка! А ось і пісенька, що лунає ось так…

Уся біда в тому, що Байрон — стара-престара душа, ув’язнена у скляну світлицю Лампеняти. Він ненавидить це помешкання, лежання горілиць та очікування, поки тебе виготовлять, навіть нічого послухати у гучномовцях, окрім чарльстонів, а тоді час від часу звернення до Нації — хіба це життя? Байрон хоче вшитися звідси і чимсь зайнятися, годі й казати, що тут у нього загострюються різноманітні нервові розлади: Лампеняча Прілість, щось штибу корозії на гвинтовій різьбі, Лампенячі Кольки, гострий спазм високого опору десь у глибині витків вольфрамового дроту, Лампеняче Перенасичення легенів киснем, коли він буквально відчуває порушення вакууму, хоча органічних підстав для такої підозри нема…

Коли зрештою надходить День Мобілізації, будьте певні, Байрон тріумфує. Довший час він виношував справді божевільні й надзвичайно грандіозні плани — він організує всі Лампочки й, уявіть собі, заручиться політичною підтримкою в Берліні, він уже починає петрати в Тактиці Стробування, лишилося тільки виробити навички (це майже йога) вмикатися і вимикатися з частотою, близькою до альфа-ритму людського мозку, а тоді можна досягти навіть епілептичного нападу! Направду. Байрон під кроквами своєї палати мав видіння, 20 мільйонів Лампочок по всій Європі починають світити у певному синхронізованому ритмі, заданому одним з багатьох його агентів у Мережі, і всі ці Лампочки починають стробувати разом, люди борсаються у 20 мільйонах кімнат, як риби на березі Досконалої Енергії… Увага, люди, це для вас пересторога, наступного разу дехто з вас таки вибухне. Ха-ха. Так, ми спустимо на вас наші загони камікадзе! Чули про Киргизьке Світло? Так от це — навіть не гепа світляка порівняно з тим, що ми… ой, ви не чули про… ну, тоді шкода. Тому що кілька Лампочок, скажімо, мільйон, якихось 5 відсотків від нашої кількості, більше ніж прагнуть спалахнути одним грандіозним вибухом, а не перечікувати терпляче задумані проєктом години… тож Байрон мріє про свій Партизанський ударний загін, хоче зацідити Герберту Гуверу, Стенлі Болдвіну[610], всім тим виродкам, простісінько межи очі єдиним скоординованим спалахом…