Він не думав, що заплаче, коли вона піде. Але заплакав. Шмарклі кубічними ярдами, очі — гвоздиково-червоні, ледь ліва нога торкалася землі, блискавка болю пронизувала пів черепа. Це, мабуть, і називається «болем розлуки»! Повсякчас з’являвся Пойнтсмен з купою роботи. Роджер виявився нездатен забути Джесіку, а про Слотропа майже не згадував.

Та якось забіг Мілтон Ґлоумінґ і врятував його від апатії. Ґлоумінґ щойно повернувся з екскурсії Зоною, опинився там у тимчасовій оперативній групі з Йозефом Шляймом, середнього розуму перекинчиком, що раніше працював на «IG» у конторі доктора Райтінґера — «VOWI[595]», статистичного відділу «NW7[596]». Там Шляйма прилаштували в американську секцію збирати для «IG» економічну інформацію через дочірні фірми і ліцензіатів на кшталт «Chemnyco», «General Aniline and Film», «Ansco», «Winthrop». У 36-му він прибув до Англії працювати на «Імперський хімічний» у статусі так до кінця і не з’ясованому. Про Слотропа він чув, ще б пак… пригадував його з минулих днів. Коли Лайл Бланд вирушив у свою останню подорож за Стіну, багато тижнів потому коридорами «IG» та Geheime Kommandosache пурхали чутки, які з’єднувалися і розпадалися, наче молекули кам’яновугільної смоли під тиском, мовляв, хто ж візьме на себе нагляд за Слотропом, раз Бланда вже нема.

Сталося це ще на початку великої битви за розвідувальну машину «IG», за нею ганялися і економічний департамент міністерства закордонних справ, і закордонний департамент міністерства економіки. Так само й військові, зокрема Wehrwirtschaftsstab[597], відділ Генерального штабу, відповідальний за зв’язки OKW з промисловістю. Власний зв’язок «IG» з OKW здійснювався через «Vermittlungsstelle W[598]» під орудою докторів Дікмана та Ґорра. Ситуацію ще більше ускладнювало дублювання установ нацистської партії організаціями абвера, які після 1933 року поширилися на всю промисловість. Сторожовий собака нацистів у «IG» називався «Abteilung А[599]» і був розташований у тій самій будівлі, що й власна група «IG», відповідальна за зв’язки з армією, «Vermittlungsstelle W», тож вони, як видавалося, діяли досить злагоджено. На жаль, Технологія, увінчана косами діва із золотистими стегнами, завжди прагне відхопити такий шматок собі. Найімовірніше, ніякі не докори сумління через Гітлера, а просто конфлікт інтересів і торг Партії з Армією врешті-решт випхали Шляйма за кордон. Так чи інак, а він пам’ятає, що спостереження за Слотропом доручили новоствореній «Sparte IV[600]» під егідою «Vermittlungsstelle W». «Sparte І» займалася азотом і бензином, II — барвниками, хімікатами, каучуком, медикаментами, III — плівкою та волокнами. IV відповідала лишень за Слотропа, крім хіба що — до Шляйма доходили чутки — одного чи двох сторонніх патентів, придбаних у якихось оборудках з «IG Chemie» у Швейцарії. Анальгетик, назви якого він не міг згадати, і новий пластик, щось на зразок «Mipolam»… «Polimex», ну щось отаке…

— Це більше пасувало б «Sparte II», — зауважив тоді Ґлоумінґ.

— Кілька директорів були невдоволені, — погодився Шляйм. — Тер Меєр був Draufgänger[601] — вони з Гьорляйном обоє виявилися напористими хлопцями. Могли б загарбати під себе.

— А Партія призначила в цю «Sparte IV» людину з абвера?

— Та мусили, не знаю тільки, з SD чи з SS. Їх усюди було рясно. Пригадую, один чоловічок в окулярах із товстезними скельцями раз чи двічі виходив з кабінету. Одягнутий у цивільне. Прізвища не знаю.

— Стежили? — Роджер заметушився, пригладжує волосся, поправляє краватку, торкає вуха, ніс, хрускотить суглобами пальців. — «IG Farben» почали стежити за Слотропом? Ще до Війни? Але, Мілтоне, навіщо?

— Дивина, правда? — Побачимось, скік за двері без жодного зайвого слова, а Роджер лишився один, і перед ним починає розтікатися непривітне маєво краєчка одкровення, сліпучого серпика десь на периферії мозку. Отже, «IG Farben»? Містер Пойнтсмен дружить, і тепер майже винятково, з вищими ешелонами ІХТ. У тих картельна угода з «Farben». Покидьки. Таж він, схоже, про Слотропа знав від самого початку. Оборудки з Джемфом були прикриттям для… от і спробуй дізнайся, що за херня тут відбувається.

Дорогою до Лондона (Пойнтсмен забрав у нього «ягуара», тому Роджер на мотоциклі з гаража ПОТОКу, чий парк складається з одного мотоцикла й одного «морріса» практично без зчеплення) Роджерові спало на думку, що Пойнтсмен навмисне підіслав Ґлоумінґа, такий собі тактичний прийом у цій Нейленд-Смітовій кампанії, яку Пойнтсмен, очевидно, провадить (той володіє повним зібранням великої маніхейської саги Сакса Ромера і останнім часом узяв за звичку забігати будь-коли, зазвичай, коли Роджер спить чи хоче спокійно посрати, і буквально висить над душею, стовбичить перед вбиральнею, читає вголос значущі витяги з тексту). Пойнтсмен не гребує нічим, гірший за старого Пудинга, геть втратив стид і совість. Використовує кого завгодно — Ґлоумінґа, Катьє Борґесіус, Пірата Прентіса, і ніхто не (Джесіка) врятується від його (Джесіка?) макіавеллівських прийомів…

Джесіка. Ох. Так аякжеаякже Мехіко курвий ти недоумок… не дивно, що 137-ма ходила колами. Не дивно, що накази Джесіці надходили з Недосяжних Високостей. А сам він ягнятком скакав довкола рожна, розпитував Пойнтсмена, чи не можна що-небудь вдіяти… Бовдур. Бовдур.

Він прибуває у «Дванадцятий дім» на Ґеллаго-М’юз у смертовбивчому настрої. Велосипедні злодюжки біжать провулками, старі профі женуть залізних коней у пристойному темпі колоною по троє. Біля вікон чепуряться молодики з охайними вусиками, у баках зі сміттям порпаються діти. По кутах двориків кружляють офіційні папери, скинута шкура визволеного Звіра, на вулиці чомусь всохло дерево, перетворилося на шпичастий чорний труп. На щиток переднього колеса Роджерового мотоцикла горічерева падає муха, з десяток секунд корчиться, а потім складає тендітні крильця з прожилками і здихає. Раз — і по всьому. Таке у Роджера вперше. Над головою «коробочкою» пролітають Р-47, по чотири галочки заразом, ЧервонийБілийСинійЖовтий, незмінна форма у білястому небі, ескадрилья за ескадрильєю — військові навчання, а чи то чергова війна. За рогом працює тинькар, замазує подовбану бомбою стіну, на кельму набрано спокусливий, наче вершковий сир, тиньк, він працює незвичною кельмою, успадкованою від покійного приятеля, і в перші дні колупає стіну, як учень, блискуче лезо ще не лягло по руці, сили в кельми більше, ніж тинькар уміє вкласти… Генрі був чолов’яга дебелий… Муха, яка і не думала здихати, розгортає крильця й летить дурити ще когось.

Ну гаразд, Пойнтсмене, він тупотить у «Дванадцятий дім», грюкає по пресованих плитах через сім коридорів і прольотів, а секретарки довгими руками тягнуться до телефонів дідько забирай де ж ти…

У кабінеті нема, однак сидить Ґьоза Рожавьольдьї і намагається влаштувати Роджерові нагінку.

— Юначе, та вже май-те со-ром отаке роби-ти.

— Стули пельку, мурло трансильванське! — реве Роджер. — Я шефа шукаю, допетрав, тільки дригнешся, і групу 0, резус негативний, більше не спробуєш, Джексоне, твої ікла вівсянкою плямкати не зможуть, коли я з тобою покінчу… — Сполошений Рожавьольдьї задкує за бак з водою, намагається захищатися, пробує вхопити гвинтовий стілець. Сидіння злітає, і він лишається із самою лиш основою, яка, до всього ж, має в основі хрест.

— Де він? — це безвихідь, Роджер стискає зуби не впадай в істерику, це непродуктивна розкіш, з нинішньою безпорадністю ти не можеш її собі дозволити… — Колися, педрило, або тобі ніколи більше не бачити труни зсередини…