Якось мені пощастило побувати в краях поблизу Хорольця, і я завітав до нього. Він розповів мені усе те, що я подаю в цих оповідках. Василь Семенович клявся, що все це чистісінька правда - від початку до кінця. Підстав не вірити йому в мене немає.

Це запрошення на іменини поставило Комашку на роздоріжжя: з одного боку, не хотілося йти...

- Щоб того дідько за ребро на тому світі гаком підчепив, хто цю традицію впровадив, аби на всякі оказії нести дарунки! - мовив він.

З другого - не йти до Мирона Панасовича не міг, бо той у міськкомунгоспі людина не з рядових.

- Крути не верти, а цей чоловік таки колись знадобиться! - чухав потилицю Стратіон, бо тепер уже мусив думати про дарунок іменинникові. Одразу ж згадав про транзистор, якого давненько хотів спекатися, оскільки цей апарат мовчав роками і найавторитетніші радіомайстри, до яких Комашка звертався за порадою, тільки розводили руками.

- Захоче послухати - клац-клац, а він мовчить. Ото лютуватиме! - зловтішався Стратіон. - А так зверху штучка непогана. Як думаєш? - допитувався у дружини.

- На краще він і не заслуговує, - підтакнула Комашкова «половина». - Пригадуєш, як він на мій день народження припер якусь кривобоку вазу і носився з нею, як дурень із ступою: «Єдиний зразок народного майстра!» Так що катюзі по заслузі! Гірше, коли йому прибандюриться випробувати транзистор при гостях.

- Можеш не переживати: і коза буде ціла, і вовк ситий, - відповів Комашка.

Їх зустрів сам іменинник:

- Ласкаво просимо, дорогі наші гості! А ми тут уже очі за вами прогледіли.

- Ну, дорогий Мироне Панасовичу! - враз споважнів Комашка і виголосив промову, засипаючи іменинника спочатку трудовими здобутками рідного . комунального господарства, тоді прейшов на особистість. - А тепер прийми від нас подарунок! - кинувся до господаря з обіймами і, ніби ненароком, впустив додолу транзистор.

Усі ахнули, а з транзистора враз полинула задерикувата пісенька:

Ти ж мене підманула, Ти ж мене підвела...

Комашка як стояв, так і остовпів з роззявленим ротом. Звеселілий господар підняв з підлоги дарунок, ще раз подякував за увагу й заходився припрошувати гостей до столу.

- Бодай тим майстрам руки повикручувало! - лаявся Комашка, як ішли додому. - Це ж, вважай, такі гроші на вітер викинули!

- А все ти винен, не міг знайти путящого радіомайстра, - дорікала дружина. - Як удома, то кожну копійку лічиш, а тут жест мільйонера.

- Жінко! - мало не заревів Комашка. - Не доводь до гріха! Дай уже мені спокій з отим транзистором. Най він ним удавиться!

До самого ранку тинявся сон попід вікнами Стратіонової оселі, а як почало благословлятися на світ, пішов геть.

Після отого клопоту з транзистором Комашка довго не ходив на забави.

- Одні тобі збитки від тої гостини, - хмурнів він лише при згадці.

Так зустрів, і запрошення на весілля своєї родички.

Та дізнавшись, що воно відбудеться у ресторані «Усмішка», одразу змінив думку - з адміністрацією цього харчоблоку мав особисті рахунки.

Одного разу, коли був напідпитку...

- Отакої! Комашка напідпитку? - скажуть мені ті, хто його знає.

Мушу їх розчарувати: Комашка не вживає хмільне лиш тоді, як за нього треба самому платити. Коли ж його частують і хтось скаже збоку: «Та ви ж непитущий, Стратіоне Лукичу!» Комашка стає у позу й одвічає незмінним дотепом: «Тепер, голубе сизий, одна сова не п'є, бо вдень не бачить, а вночі гастрономи зачинені!»

Так отого злощасного вечора (саме тоді він пив «на дурняка») засперечався Комашка з компанією, доводячи, що він колись, у юні роки, грав по весіллях на бубні.

- Не вірите? - скипів Стратіон. - Зараз переконаєтесь!

І тут же подався до оркестрантів, аби вони дали йому можливість довести своє музикальне обдарування. Та, як на гріх, музиканти вперлись і не дозволили Комашці продемонструвати свій хист.

Такої зневаги Стратіон не зміг стерпіти і з люті так вгилив ногою у бубон, що черевик заліз всередину ударного інструмента. Разом із бубном музиканти потягли Комашку через увесь зал до адміністратора. Викликали міліцію, і цей інцидент «влетів» Стратіонові в добрячу копійку.

З того часу зачаїв він на той ресторан образу і чекав слушної нагоди, аби поквитатися. Тепер така нагода сама пливла йому до рук.

...Весільний банкет відбувся, де й було задумано. Молодят і гостей вітав бородатий метрдотель. Страви були вишукані, гості поводилися делікатно: їли піднесено й серйозно, за винятком Стратіона Лукича. Той одразу накинувся на печінку та інші страви і вплітав за обидві щоки, аж йому жир стікав по підборіддю.

- Схаменися, чоловіче! - штурхнула його ліктем під бік дружина. - Вечір лише почався, а ти пакуєш, як з голодного краю вирвався.

- Вмій бути стриманою хоча б на людях, - буркнув Стратіон, давлячись смаженим коропом. А як проковтнув, злісно додав: - Вечір короткий - у мене справ по горло! - Штрикнув виделкою заливного язика і, поки ніс до рота, встиг пояснити: - Б'юсь об заклад, що ця публіка, - кивнув головою на офіціантів, - общипує весільного гостя, як гусака.

- Роби, як знаєш, - одвернулася дружина і почала вирішувати з сусідкою глобальну проблему - скільки може коштувати сукня нареченої?

Чоловік, котрий сидів поруч Комашки, трохи захмелів і став розповідати, як у нього якось злодій з автомобіля дзеркало поцупив:

- У житті стільки горя не зазнав, як тоді, - закінчив він розповідь. Налив у чарки й запропонував випити.

Комашка спорожнив свою і підвівся з-за столу. В його голові вже визрів план дій - схопити оцих пройдисвітів на гарячому. Він навіть уявляв собі, як персонал ресторану на колінах вимолює у нього пощади.

- І ви в мене також затанцюєте, голубчики, - показав кулака музикантам.

План Комашки був простий: як лиш подадуть другу страву...

Ніби на замовлення, офіціанти почали розносити відбивні. Та тільки-но впоралися з цим, як Комашка вибіг посеред залу і заляпав у долоні:

- Хвилиночку уваги, товариші! Прохання до всіх - не їсти відбивних, поки я їх не перерахую. Отже, шановні гості, розсідайтеся по місцях! Наведемо порядок, тоді веселіться хоч до ранку!

У залі почулися обурені голоси. І враз сталося таке, на що Стратіон не розраховував, - до нього підлетів батько нареченої і показав жестом на двері:

- Залишіть нас негайно!

Надворі Комашка люто подивився на освітлені вікна «Усмішки»:

- Міщани нещасні! - погрозив кулаком, спересердя сплюнув та й пішов додому.

А все вона, весна, наробила. Ну, хіба не пустунка! Посудіть самі: всю землю квітом-рястом заквітчала, а Стратіонові Комашці будяка приткнула.

- Непорядок, Ніно Юхимівно, - дорікнув Стратіон двірничці. - Під моїм вікном будяк росте.

- А ви його, Стратіоне Лукичу, сапкою- та за пліт!

- Чого я, а не ви? Хіба я в жеку гроші отримую? Того дня Комашка завітав до начальника жеку: - Під моїм вікном виріс будяк.

- Так зрубайте його, - почув у відповідь.

- Дозвольте, шановний, - до глибини душі образився Стратіон. - А для чого ж тоді двірничка? До речі, вам, як начальникові, слід звернути увагу на її негідну поведінку: вона також примушує мене будяка нищити!

- Чоловіче добрий, - скривився начальник. - Вам що, робити нічого? Он люди з серйозними справами чекають.

- Зрозуміло! - наїжачився Комашка. - Кругова порука, значить!

А наступного дня пішов шукати справедливості у вищу інстанцію- міськкомунгосп. Але й там його висміяли. Гадали, спекалися Комашки. Та помилилися - Стратіон воїн витривалий. У нього тактика така: навіщо свої нерви колошматити (нервові ж клітини не відновлюються), як на те е чужі. Аркуш паперу, кулькову ручку, конверт - і ламайте собі голови.

А скарга є скарга: на неї треба реагувати.

- Товариші, - лине голос у жек з телефонної трубки, - розберіться з Комашкою.