У радіусі п'ятиста кілометрів від верхньої платформи космічного ліфта знаходилися й інші рукотворні об'єкти. Втім, вони значно поступалися «Жовтій річці» за розмірами. Їх розмістили довільно за зразком індіанських тіпі на Великих рівнинах, які ще застали підкорювачі Дикого Заходу. Ці будівлі лише передували справжнім оселям людей у просторах космосу. Найбільшим серед спроектованих був космічний док, який мав удесятеро перевищити розміри «Жовтої річки». Але поки що змонтували тільки головний каркас, здаля схожий на кістяк гігантського доісторичного монстра.

Чжан Бейхай прилетів з першої бази, побудованої Космічними силами на геостаціонарній орбіті. То була окрема космічна станція, розташовувана за 80 кілометрів; за розмірами вона ледь дорівнювала п'ятій частині «Жовтої річки». Бейхай уже три місяці жив тут і працював разом з іншими членами першої групи, що готувалася до десанту в майбутнє. За цей час він лише раз побував на планеті.

Тут, на об'єкті з простою назвою База №1, він терпляче очікував слушної нагоди. Нарешті вона трапилася: еліта аерокосмічної галузі зібрала нараду найвищого рівня на «Жовтій річці», й уся трійця, на його щастя, також виявилася серед запрошених. Відтоді як космічну орбітальну станцію «Жовта річка» ввели в експлуатацію, на ній відбувалися численні заходи, серед іншого — засідання та наради очільників аерокосмічної галузі. Вони мовби намагалися компенсувати те, що більшості співробітників цієї галузі так ніколи й не судилося вийти у відкритий космос.

Перш ніж відлетіти з Бази №1, Чжан Бейхай відстіб-нув і залишив у своїй кімнаті систему позиціонування скафандра. Він сподівався, що система моніторингу бази не зареєструє в автоматичному режимі факт його відсутності, й це залишиться непоміченим. За допомогою невеличкого реактивного двигуна малої тяги, яким було вкомплектовано ранець скафандра, він пролетів 80 кілометрів у космічному просторі на заздалегідь обрану позицію і почав спокійно чекати.

Він знав, що нарада вже скінчилася й невдовзі всі учасники мають вийти в космос.

За традицією подібних зустрічей, усі присутні наприкінці наради роблять групове фото в космічній порожнечі. Але щоб станція на задньому плані постала в усій красі й знімок вийшов достатньо контрастним, фотографувати мали проти Сонця. Під час фотографування кожному з групи доводилося піднімати світлофільтри шолома, щоб на знімку було видно обличчя. Якщо Сонце до цього моменту вже стояло високо, яскраве світло сліпило людям очі й нагрівало внутрішню поверхню шоломів. Тому найзручнішими моментами для фотографування вважалися світанок і захід Сонця. На геостаціонарній орбіті схід і захід чергуються кожні двадцять чотири години й ніч надто коротка; Чжан Бейхай чекав на захід.

Він знав, що система просторового моніторингу «Жовтої річки» неодмінно визначить його, але не надто цим переймався. На цій початковій стадії розбудови космічних об'єктів довкола вже зведених і не добудованих споруд левітувала безліч ще придатних до застосування будівельних матеріалів та острівців відходів і сміття, за розмірами часто більших за людину. Крім того, між ліфтом і навколишніми космічними об'єктами встановився транспортний і логістичний зв'язок, подібний до інтенсивного руху між великим містом і навколишніми селами, адже постачання околиць цілком забезпечувалося вантажними можливостями ліфта. Адаптуючись до косміч-ного простору, люди поступово звикли й до прогулянок за межами кораблів і станцій. У досвідчених мешканців станцій скафандр став чимось подібним до космічного велосипеда: реактивний двигун ранця міг забезпечити рух зі швидкістю 500 кілометрів на годину. Подібний спосіб пересування між ліфтом і навколишніми космічними станціями в радіусі кількох сотень кілометрів тепер користувався найбільшою популярністю.

Але зараз Чжан Бейхай відчував, що навколишній простір порожній. Окрім Землі, яка з висоти геостаціо-нарної орбіти мала вигляд повної сфери, та призахідного Сонця, все довкола заливавала бездонна чорнота. Розсип зір здавався лише блискучим пилом, якого замало для заповнення порожнечі Всесвіту. Він знав, що система життєзабезпечення скафандра розрахована лише на дванадцять годин автономної роботи. До цього часу мусив повернутися на Базу №1 за 80 кілометрів звідси. Нині він міг бачити її як ледь помітну точку. Ця база недовго проіснувала б, відірвавшись від пуповини космічного ліфта. Але тепер, плаваючи в безмежній порожнечі, Бейхай відчував, як рветься його зв'язок із блакитним світом, що залишився там, унизу. Почувався цілком самостійною формою буття без ґрунту під ногами, не належною до жодного зі світів. Зусібіч був лише безмежний простір, і Бейхай плив у Всесвіті так само, як Земля, Сонце й Чумацький Шлях. Без початку, призначення та кінця — лише чисте існування; і це відчуття йому подобалося.

Він навіть устиг подумати, що батьків дух на небесах має відчувати щось подібне.

Цієї миті сонячний диск став на лінію поверхні Землі.

Чжан Бейхай підняв руку, якою тримав багатократний оптичний приціл. За допомогою візира знову виміряв відстань до вихідного шлюзу «Жовтої річки» — 10 кілометрів — і пересвідчився, що круглі герметичні двері шлюзу на широкій випуклій стінці зовнішньої обшивки станції досі зачинені.

Він повернув голову й глянув на Сонце — світило встигло сховатися до половини й перетворило Землю на сліпуче осяйне коло.

Повернувшись до «Жовтої річки», Чжан Бейхай помітив, що сигнальний індикатор біля шлюзу змінив колір із червоного на зелений. Це означало, що викачування повітря з перехідної камери завершено. Невдовзі двері поповзли вбік і випустили у відкритий космос групу приблизно з тридцяти осіб у білих скафандрах. Вони організовано рушили вбік, їхні тіні на зовнішній обшивці «Жовтої річки» росли з кожним метром віддалення від шлюзу. Їм потрібно було відлетіти від станції так далеко, щоб вона повністю потрапляла в об'єктив. Незабаром група почала рухатися повільніше, й нарешті під керівництвом фотографа люди почали шикуватися в лінію.

До цього часу Сонце встигло на дві третини сховатися за Землю. Видима частина світила була схожа на лампу, вмуровану в поверхню планети. Ніжне сяйво стояло над гладеньким дзеркалом океанів, барви на їх поверхні змінювалися із темно-синього до помаранчевого. Хмари облямували водяну гладінь перистою рожевою габою.

Коли Сонце втратило яскравість і люди, готуючись позувати, почали деактивувати світофільтри в шоломах, Чжан Бейхай підкрутив коліщатко фокусної відстані прицілу, ще більше наблизив групу й легко відшукав трійцю обраних. Як він і очікував, усі троє, відповідно до займаних високих посад, розташувалися у першому ряду.

Чжан Бейхай розтиснув пальці й відпустив приціл, дозволив йому нерухомо зависнути в полі зору, потім лівою рукою повернув металеве з'єднувальне кільце на правій рукавиці скафандра й зняв її. Тепер одну його руку захищала лише тонка рукавиця термобілизни, й мертвотний холод космосу негайно дався взнаки. Аби уникнути швидкого обмороження, він так змінив положення тіла, щоб останні слабкі промені Сонця падали на праву руку. Далі натренованим рухом дістав із бічної кишені скафандра пістолет та два заряджені магазини. Лівицею перехопив приціл, що нерухомо висів поруч, встановив його над затвором пістолета. То був оптичний приціл з далекобійної снайперської рушниці. Чжан Бейхай додатково встановив на нього магнітні кріплення, щоб мати змогу використовувати разом із пістолетом.

Переважна більшість вогнепальної зброї може використовуватися в космосі так само, як і на Землі. Вакуум не є обмежником, адже пороховий заряд містить достатньо окиснювача. Чинником, який слід враховувати, є різкий перепад температур у космосі — як зі знаком плюс, так і зі знаком мінус, — що може негативно вплинути на зброю і набої. Саме тому Чжан Бейхай не наважувався надовго діставати пістолет із магазинами. Щоб скоротити час, необхідний для виконання задуму, він упродовж трьох останніх місяців навчався швидко вихоплювати пістолет у стані невагомості, готувати його та прикріплювати оптику.