— Ви справді вважаєте, що мені до снаги відвернути все це? — запитав Ло Цзі й підняв очі.

— А чом би не спробувати? Серед усіх Обернених ви — найперспективніший. Я сьогодні приїхала, щоб сказати це вам.

— Чому ви так вирішили?

— Тому, що ви єдиний із усього людства, кого Трисолярис прагне вбити.

Ло Цзі знову прихилився до колони та з подивом втупився в обличчя Заїр. Не міг збагнути, про що йдеться, хоча й намагався пригадати щось подібне зі свого життя.

— Та автомобільна аварія, в якій загинула ваша дівчина, не була випадковістю. І загинути мали ви, а не вона.

— Але це точно було випадковістю: просто зіштовхнулися дві автівки, водій третьої намагався уникнути зіткнення, тому й викрутив кермо.

— Вони розробляли цей сценарій досить довго, щоб усе мало вигляд нещасного випадку.

— Але тоді я був простою людиною без охорони. Й убивство не становило жодних труднощів. Навіщо вигадувати щось аж таке складне?

— Щоб усі навколо вважали це простим нещасним випадком і не шукали жодних прихованих мотивів. Того дня в місті сталася 51 дорожньо-транспортна пригода з п'ятьма смертельними випадками. Але наші агенти, заслані до лав ОЗТ, повідомляли: цей замах ретельно планувався й виконувався силами членів організації. Найбільше шокувало те, що вказівка щодо вбивства надійшла безпосередньо з Трисоляриса. Її передали Евансу за допомогою софонів. Це був єдиний подібний наказ за весь час їхнього спілкування.

— Мене? Трисолярис замовив мене?! Але чому? — Ло Цзі знову почувався зле.

— Я цього не знаю, й ніхто не знає. Еванс, можливо, знав, але він мертвий. Та саме він наказав замаскувати ваше вбивство під нещасний випадок, щоб не привертати до нього зайвої уваги. Це доводить вашу значущість у майбутньому.

— Значущість? — Ло Цзі посміхнувся, похитав головою. — Погляньте на мене: чи схожий я на людину, наділену певним надзвичайним даром чи здібностями?

— Немає у вас жодних суперздібностей, навіть і не думайте про це, щоб не зайти в глухий кут! — Заїр підняла руку для підсилення своїх слів. — Ми проводили спеціальні дослідження й моніторили вашу особистість, тож упевнені, що й натяку на особливі здібності, звісно, в межах відомих на сьогодні законів природи чи техніки, ви не маєте. Як слушно ви зауважили: «Я — звичайнісінька людина». Ви не відбулись як серйозний учений, щоб ваші відкриття становили певну загрозу. Немає у вас нічого екстраординарного; принаймні ми цього не знайшли. А вимога Еванса обставити все як нещасний випадок, не привертаючи надмірної уваги, також опосередковано доводить, що якесь ваше вміння чи знання цілком може бути перейняте кимось іншим.

— Чому ви раніше мені цього не розповідали?

— Побоювалася, що зайва обізнаність може вплинути на це невідоме знання чи вміння. У вашому випадку забагато невідомих у рівнянні, тому ми вирішили залишити все, як є.

— Я мав плани щодо вивченням космічної соціології, адже… — цієї миті його зупинив кволий внутрішній голос, не чутий раніше: «Пам'ятай, ти — Обернений!». Навіть здалося, що він виразно чує дзижчання софонів, які нишпорять, кружляючи довкола, й побачив кілька блискучих плям, віддзеркалених їхньою поверхнею. Уперше в житті Ло Цзі вчинив так, як личить Оберненому: вчасно прикусив язика, проковтнув зайве і наївно поцікавився: — Це має якесь значення?

— Навряд, — похитала головою Заїр. — Нам відомо, що це лише запропонована вам тема дослідження, яке ви так і не спромоглися розпочати, не кажучи вже про певний результат. Та навіть якщо знову візьметеся до цього, ми не очікуватимемо від вас більш значущих результатів, ніж від будь-яких інших вчених.

— Чому так?

— Докторе Ло Цзі, ми зараз розмовляємо, як ніколи, відверто. Я вже казала, що ви — вчений-невдаха. Ви займаєтеся науковою роботою не тому, що хочете здійснити відкриття або винахід, відчуваєте відповідальність перед людством або просто прагнете слави мирської, а лише для того, аби заробляти на прожиття.

— І що в цьому поганого?

— Та, в принципі, нічого. Але у вашій поведінці є багато несумісного з іменем серйозного вченого: ваші дослідження були надто прагматичними й мали суто утилітарне застосування; ви часто вдавалися до спекуляцій і публікацій не перевірених фактів, аби отримати додаткові гранти для досліджень, частину яких успішно привласнювали й розтринькували. За вдачею ви цинічна, безвідповідальна людина, яка з презирством ставиться до прагнень справжнього вченого… Ні для кого не таємниця, що вас нітрохи не обходить доля людства.

— Тому ви вирішили шантажувати мене у наймерзен-ніший спосіб… Ви ж і раніше зневажали мене, зізнайтеся.

— За звичайних обставин ви ніколи не отримали б такого відповідального завдання. Але є одна деталь, що змушує нас ризикувати, — Трисолярис вас боїться. Станьте сам собі Руйнівником і дізнайтеся, чому.

Заїр відвернулася, зійшла з ґанку під дощ і сіла в автомобіль, що чекав на неї. Авто швидко рушило й невдовзі розтануло в дощовій пелені.

Ло Цзі так і сидів під колоною. Він втратив лік часу. Зрештою дощ припинився; посилився вітер і прогнав важкі темні хмари з нічного неба. Щойно засніжені вер-шини гір в яскравому світлі місяця виринули з-за хмар, світ довкола знову став сріблястим. Перш ніж увійти в дім, Ло Цзі кинув останній погляд на переливчастий Едемський сад і від усього серця подумки покликав рідних: «Любі мої, чекайте на мене на порозі останнього дня людства».

У затінку гігантського космольота «Високий рубіж» Чжан Бейхай намагався осягнути його велетенські розміри й мимоволі згадав такий само циклопічний, але давно утилізований авіаносець «Тан». Подумав навіть, чи не стали кілька листів крицевої обшивки з «Тана» частиною корпусу «Високого рубежа»? Після більш ніж тридцяти опіків через перехід із космічного простору в щільні шари атмосфери на його об'ємному череві залишилися численні сліди барви стиглої шовковиці, і це надавало йому ще більше схожості з нефарбованим корпусом «Тана», який Чжан Бейхай бачив на верфі. Лише два прискорювачі циліндричної форми, підвішені під крилами, здавалися зовсім новими. Це нагадувало про усталену практику оновлення старовинних будівель у Європі: відреставрована частина завжди помітно контрастує за кольором з усією спорудою, і відвідувачам легко впізнати новобудову. Справді, якщо зняти ці прискорювачі, «Високій рубіж» стане тим самим неоковирним старим вантажним літаком-трудівником.

Але космоліт був не надто давньою розробкою і вважався одним із небагатьох проривів у аерокосмічній галузі за останні п'ять років. Та він цілком міг виявитися представником останнього покоління космічних апаратів із двигунами, що працюють на хімічному паливі. Концепт космольота запропонували ще в минулому столітті; він мав прийти на зміну спейс-шатлам — стартувати міг зі звичайної злітно-посадкової смуги аеропорту, підійматися до меж атмосфери, як і кожен літак, а далі запускати ракетний двигун і виходити в космічний простір. «Високий рубіж» був четвертим апаратом, поставленим на крило; багато подібних космольотів ще тільки збирали, аби в недалекій перспективі реалізувати проект будівництва космічного ліфта.

— Я гадав, нам за життя не судилося побувати в космосі, — звернувся Чжан Бейхай до генерала Чана Вейси, який приїхав провести його. Він та ще двадцять офіцерів Космічних сил, які представляли всі три Інститути стратегічних досліджень, вирушали до МКС на борту «Високого рубежа».

— А є в нас офіцери флоту, які жодного разу не виходили в море? — у відповідь посміхнувся Чан Вейси.

— Звісно, багато хто мріє про таку долю, але я не з цього племені.

— Бейхаю, не забувайте, що досі не всі астронавти служать у Військово-повітряних силах, тож ви будете першими з особового складу Космічних сил, хто полетить у космос.

— На жаль, у цьому польоті в нас нема певної конкретної місії.

— Найголовніше завдання — придбати досвід. Розробники стратегії військових дій у космосі мають на собі відчути, що таке космос. Про напрацювання таких практичних навичок до появи космольотів не могло бути й мови — запуск одного астронавта коштував десятки мільйонів. Тепер це значно дешевше. У майбутньому плануємо постійно запускати наших стратегів; зрештою, ми ж Космічні сили. Нині просто носимо воду в решеті, а це неприпустимо.