Але для Чен Сінь подальше існування перетворилося на безкінечні тортури. Хоча її очі знову бачили довколишній світ, на серці лежав тяжкий камінь, що тягнув Чен Сінь на дно моря депресії. Душевний біль уже перестав бути настільки пекучим і докучливим, проте здавалося, що йому не буде кінця-краю. Біль і депресія неначе оселилися в кожній клітинці її тіла, змусивши забути про існування у житті радісних миттєвостей. Вона максимально обмежила коло спілкування, перестала слідкувати за новинами й не переймалася проблемами бізнесу, що розвивався. Хоча АА була надзвичайно стурбована станом Чен Сінь, їй доводилося левову частку часу приділяти управлінню компанією, тож слабкий вогник життя в колишньому Мечоносці підтримувало лише спілкування з Фресом.
У складні часи наприкінці Великого переселення Фрес і АА виїхали з Австралії. Він деякий час прожив у Шанхаї, проте повернувся у свій будинок у Ворбертоні ще до виїзду всіх емігрантів. Після нормалізації ситуації в Австралії Фрес передав свій будинок у дар уряду для розміщення музею культури аборигенів, а сам спорудив невеличку хижку в довколишньому лісі, перейшовши на спосіб життя своїх предків. Хоча старий жив просто неба, здавалося, що його здоров’я лише поліпшилося. Єдиним досягненням цивілізації, яке він собі залишив, був мобільний телефон. Він дзвонив Чен Сінь по кілька разів на день, щоби сказати лише кілька слів:
«Дитино, тут сонце сходить».
«Дитино, захід сонця все ще чарівний».
«Дитино, я сьогодні цілий день визбирував уламки від ваших хижок. Хочу, аби пустеля знову набула первісного вигляду».
«Дитино, тут зараз дощить. Ти маєш пам’ятати запах пустелі в такі миттєвості…»
Різниця в часі між Австралією й Китаєм становила близько двох годин, і Чен Сінь поступово призвичаїлася до розкладу життя старого. Щоразу, зачувши його голос, вона уявляла, що теж живе посеред лісу, оточеного пустелею, оперезана спокоєм та ізольована від цілого світу.
***
Пізньої ночі Чен Сінь несподівано розбудив дзвінок. Зирнувши на екран, вона побачила, що дзвонить Фрес. Годинник показував 1:14, тож у Австралії було близько третьої. Фрес знав, що Чен Сінь страждає на сильне безсоння й без допомоги апарата для сну може заснути вночі лише на дві-три години. Тому він ніколи не подзвонив би в таку пору без нагальної потреби.
Цього разу його голос втратив звичний спокій, став нетерплячим і знервованим:
— Дитино, прокидайся й поглянь на небо!
Чен Сінь і сама збагнула, що відбувається щось незвичне. В її гарячковий сон увірвався звичний кошмар: посеред пласкої рівнини, закутаної в нічну імлу, загубився величезний мавзолей. Із-під його дверей лине синювате світло, відвойовуючи в мороку клапоть землі…
Саме такий відтінок синього зараз заливав усе надворі.
Чен Сінь вийшла на балкон і побачила посеред неба об’єкт, світіння якого розфарбовувало все довкола у синє, притлумлюючи яскравість інших зірок. Його незмінне положення на небі вирізняло об’єкт серед штучних споруд на навколоземний орбіті. Це світилася зірка поза межами Сонячної системи. Її яскравість лише посилювалася, світло затьмарювало вогні міста й примушувало речі довкола відрощувати тіні. Приблизно за дві хвилини яскравість світла сягнула піку, перевершивши Місяць уповні, змусивши людей прикрити очі. Потім світіння втратило синювате забарвлення, перетворившись на яскраве денне сонячне світло.
Чен Сінь із легкістю упізнала зірку. Протягом майже трьох століть людство, дивлячись на небо, неодмінно зупиняло свій погляд на цій ділянці небосхилу.
У сусідній будівлі на гігантському дереві почулися якісь вигуки й тріск чогось, розбитого об підлогу.
Яскравість зірки після досягнення піку почала поступово зменшуватися, змінюючи забарвлення від яскраво-білого до червоного, аж до повного згасання за пів години.
Чен Сінь не брала із собою телефон, коли рушила на балкон, проте вікно виклику поплило за нею. Вона чула голос Фреса, який ізнову набув знайомих ноток відсторонення та спокою:
— Дитино, не бійся. Що має статися, те станеться.
Дивний, легкий сон розлетівся на друзки: теорію Темного лісу було остаточно підтверджено — її доказом стало знищення Трисоляриса.
Витяг із «Минулого поза часом»: Нова модель теорії Темного лісу
Трисолярис був знищений через три роки й десять місяців після старту Епохи мовлення. Усі були вражені, бо ніхто не очікував настільки блискавичної реакції після активації гравітаційно-хвильового мовлення.
Оскільки Трисолярис перебував під невсипним контролем, то про його загибель людство отримало набагато більше інформації. Цей світ був знищений тим самим способом, як і система 187J3X1, з якою експериментував Ло Цзі: невеличкий об’єкт, що рухався зі швидкістю, максимально наближеною до швидкості світла, знищив одну із зірок методом збільшення її маси внаслідок релятивістського ефекту. Цієї миті планета якраз оберталася навколо цілі атаки, тож також була знищена вибухом зірки.
Під час активації гравітаційно-хвильового мовлення «Гравітація» перебувала від Трисоляриса на відстані приблизно в три світлові роки. Враховуючи те, що гравітаційні хвилі розповсюджуються зі швидкістю світла, місце запуску фотоїда мало перебувати ближче до Трисоляриса, ніж «Гравітація» й «Синій простір». Ба більше — постріл у напрямку Трисоляриса мав відбутися миттєво після отримання гравітаційної передачі. Дані спостережень підтвердили це припущення: слід від прольоту фотоїда чітко відбився на пилових хмарах біля Трисоляриса. Але в цій ділянці космосу не існувало жодних інших зоряних систем, тобто єдиною правдоподібною версією був постріл із невідомого космічного корабля.
Попередні моделі теорії Темного лісу переважно базувалися на прорахунках місця розташування інших зоряних систем, оскільки передбачалося, що подібні атаки на об’єкти з відомим усьому Всесвіту розташуванням ініціюються виключно з інших зоряних систем. Але підтверджена можливість нападу космічних кораблів значно ускладнила й без того непросту ситуацію. Хоча людство володіло достатньо точною інформацією про розташування зірок у Всесвіті, воно не мало жодного уявлення про інші, окрім трисоляріанських, космічні кораблі, сконструйовані розумними істотами. Скільки їх узагалі? Чи часто трапляються? З якою швидкістю і куди прямують? На жодне з цих запитань відповіді не було.
Це збільшувало кількість джерел завдавання ударів у рамках теорії Темного лісу, одночасно значно зменшуючи час реакції. Наступні після Трисоляриса зірки розташовувалися від Сонячної системи на відстані шести світлових років. Але моторошні смертоносні кораблі-привиди могли цієї миті пролітати повз Сонце. Бог смерті, який, як здавалося, існував деінде, з’явився прямо перед очима.
Рік 7-й Епохи мовлення. Томоко
Людство вперше стало свідком винищення цивілізації, збагнувши, що така сама доля може спіткати й їх будь-якої миті. Трисоляріанська загроза, що протягом трьох століть посідала центральне місце в історії людства, розвіялася, немов дим, поступившись місцем жорстокішій невідомості Всесвіту.
Але очікувана хвиля паніки не покотилася світом. Зіткнувшись із винищенням цивілізації на відстані чотирьох світлових років, людство дивно принишкло: всі, вдивляючись у туманну далечінь, чекали пришестя чогось чи когось.
Ще з часів Великого занепаду — хоча відтоді історія кілька разів драматично змінювала свій хід — людське суспільство завжди жило за високого рівня добробуту й високорозвиненої демократії. Два століття сформували у свідомості мас переконання: як скрутно не було б, завжди знайдеться той, хто про них подбає. Ця віра ледь не зазнала краху під час Великого переселення, але того ранку шість років тому, на порозі суцільного мороку диво таки сталося.
Людство й зараз чекало на чергове диво.
Третього дня після знищення Трисоляриса Томоко несподівано запросила Чен Сінь і Ло Цзі випити чаю. Вона повідомила, що не тримає каменя за пазухою, а просто скучила, як за старими друзями.
