— Саме наявності блискучої земної культури ви завдячуєте ще одним шансом на виживання, — закінчила своє звернення Томоко. — Сподіваюся, ви дорожитимете цією можливістю.

Так розпочалося Велике переселення людства до резер­вації в Австралії.

Рік 2-й Епохи постстримування. Австралія

Чен Сінь стояла перед будинком старійшини Фреса й роздивлялася, як хвилі спеки розмивають навколишні пейзажі Великої пустелі Вікторія. Скільки сягало око, скрізь були густо розкидані щойно зведені, неоковирні на вигляд хижки. Під полуденним сонцем ці будиночки, зліплені з композитних панелей і тонкого металевого профнастилу, видавалися саморобними й тендітними, немов велетенські іграшки-оригамі, розкидані по пустелі.

Коли капітан Кук п’ять сторіч тому відкрив світові Австралію, він точно не уявляв, що одного дня все людство збереться на цьому порожньому континенті.

Чен Сінь разом із АА перебралися до Австралії одними з перших. Чен Сінь могла розраховувати на комфортніші умови життя у великому місті, як-от Канберра чи Сідней, але вона наполягла на статусі звичайного ім­мігранта й приїхала до пустельної зони для переселенців із най­гіршими умовами, розташованої посеред материка, поблизу Ворбертона. Чен Сінь дуже зворушило наполяган­ня АА супроводжувати її, хоча вона так само мала право оселитися у великому місті.

Умови життя в зоні для переселенців виявилися скрутними, але попервах, коли кількість новоприбулих була ще незначною, до них можна було притерпітися. Проте значно гіршим порівняно з матеріальними труднощами виявилося цькування інших людей. Спочатку Чен Сінь і АА жили в просторій хижці вдвох, але по мірі збільшення потоку іммігрантів кількість мешканців довели до нормативу у вісім осіб. Інші шестеро жінок народилися й зростали в райських умовах Епохи стримування, й тут вони вперше побачили багато незвичного: нормування їжі та води, кімнати без інформаційних стін і навіть без кондиціонування, громадські вбиральні й душові, двоярусні ліжка… Суспільний устрій у резервації передбачав повну рівність всіх і кожного, статки й колишнє становище не давали жодних привілеїв — усі отримували однакову пайку. Раніше подібні пекельні умови існування ці жінки бачили лише в історичних фільмах, і було ціл­ком природно, що Чен Сінь стала об’єктом їхніх нападів. За найменшої нагоди вони починали клясти її на чім світ стоїть, називати порожнім місцем, яке не змогло дати відсіч Трисолярису. Чим вона думала, коли після отримання від системи раннього сповіщення попередження про напад Трисоляриса відмовилися активувати систему стримування? Увімкнувши передавачі гравітаційних антен, вона примусила б Трисолярис до панічної втечі, й людство мало б іще кілька десятиліть спокійного, комфортного життя. Навіть якби Землю знищили одразу після трансляції в космос, подібна доля була б ліпшою за жевріння в таких умовах.

Спочатку вони обмежувалися лише словесними нападами, але згодом перейшли до фізичного насилля й намагалися відбирати у Чен Сінь її пайку. АА прагнула відчайдушно захищати подругу: вона сміливо вступала в бійку з усіма шістьма по кілька разів на день. Одного разу вона вхопила найзапеклішу супротивницю за волосся й ударила головою об стовпчик ліжка, закривавивши їй все обличчя, — надалі шістка вже не наважувалася заводити сварку на порожньому місці.

Але ненависть до Чен Сінь не обмежувалася лише ставленням сусідок по будинку: переселенці з навколишніх бараків також часто переслідували колишнього Мечоносця: закидали камінням їхню хижку чи збиралися гуртом, аби вигукувати образи.

Чен Сінь мужньо зносила всі тяготи; вона навіть вважала, що за свою невдачу має заплатити значно вищу ціну.

Тоді до них навідався старий Фрес і запросив Чен Сінь разом із АА перебратися до його будинку. Він походив із австралійських аборигенів і, хоча був старшим за 80 років, залишався фізично сильним чоловіком із розкішною білою бородою на майже чорному обличчі. Як місцевому уродженцю йому тимчасово надали привілей мати власний будинок. До початку першої кризи він очолював місцевий осередок організації зі збереження культури корінних жителів Австралії й після виявлення трисоляріанської загрози скористався гібернацією, аби продовжити свою справу в майбутньому. Після пробудження він виявив, що, як і очікувалося, всі австралійські аборигени разом зі своєю культурою майже повністю зникли.

Будинок Фреса був збудований ще в XXI столітті, але досі добре зберігся й мав суттєву перевагу — довкола нього ріс гарний гайок. Після переїзду сюди життя Чен Сінь та АА пішло на лад, а найголовніше — спілкування зі старим принесло довгоочікувану душевну рівновагу. На відміну від більшості людей він не відчував ніякого гніву чи ненависті до трисоляріан; Фрес із байдужістю ставився до ситуації, що склалася, й украй рідко обговорював теперішні події. Усе своє ставлення він умістив у одну фразу:

— Дітки, що люди не накоїли б, боги не забудуть нічого.

Це справді так — навіть людська пам’ять зберігає діяння інших. П’ять століть тому представники найцивілізованішої частини людства висадилися на цьому континенті (хоча більшість із них були злочинцями, засудженими до каторги) й одразу взялися винищувати корінне населення, розстрілюючи людей, немов тварин у лісі. Пізніше, коли все-таки було вирішено, що аборигени належать до людського роду, вбивства не припинилися. Австралійські аборигени населяли ці безкраї рівнини десятки тисяч років, і на момент прибуття європейських колонізаторів їх чисельність становила 500 тисяч, але невдовзі в живих залишилися лише 30 тисяч осіб, яким довелося переселитися в пустельні землі Західної Австралії…

Насправді, коли Томоко проголосила загальне переселення до «резервацій», людство звернуло увагу на використання терміна, який увійшов у вжиток на іншому, далекому від Австралії континенті. Доля американських індіанців виявилася ще трагічнішою за життєвий шлях австралійських аборигенів.

Попервах після переїзду до Фреса АА з цікавістю роздивлялася оздобу й деталі побуту старого будинку: повсюдно стояли шматки берести та уламки скель із малюнками, музичні інструменти з дерев’яних брусків і порожнистих стовбурів, трав’яні спідниці, бумеранги та списи. АА найбільше зацікавили банки з білою глиною, червоною та жовтою вохрою. Вона одразу збагнула, що це, й, умочивши пальці, заходилася розфарбовувати обличчя. Закінчивши з гримом, АА почала повторювати рухи обрядового танцю аборигенів, про який колись дивилася передачу, страшно кричачи й підвиваючи.

— Це до смерті налякало б тих сучок, із якими ми жили раніше, — вимовила вона.

Фрес у відповідь тільки засміявся й похитав головою. Він пояснив, що її рухи — імітація танців не австралійських аборигенів, а новозеландських маорі. Іноземці часто плутають їх, хоча вони геть різні: перші — мирний народ, а другі — люті, безстрашні воїни. Але й маорійську хаку вона станцювала абсолютно неправильно — без належних упевненості у власних силах і демонстрації войовничого духу. Пояснюючи це, старий розмалював своє обличчя в страхітливу маску й зняв сорочку, продемонструвавши неочікувані для його віку кам’яні м’язи на грудях. Підхопивши з кутка справжню маорійську тайаху, він почав свою хаку.

З першого руху танцю Чен Сінь і АА заціпеніли — буденна добросердність і товариськість Фреса зникли без сліду, він за долю секунди перетворився на агресивного, жорсткого, злого духа війни, демонструючи кожним порухом тіла клекотливу міць і нетутешню силу. Кожні його вигук і крок примушували дрижати шибки й тіла дівчат. Але найбільше лякав погляд: убивчий холод і шалений гнів одночасно виблискували в широко розплющених очах, мовби увібрали в себе всю лють і силу штормів та бур Океанії. Їх вираз ніби промовляв: «Не намагайтеся втекти! Я вб’ю і з’їм вас!».

Після закінчення хаки Фрес повернувся до звичного доброзичливого настрою.

— Для маорійських воїнів головним було перемогти ворога в битві поглядів. Досягнувши успіху в цьому, здобути перемогу й убити супротивника тайаху вже було значно простіше. — Він підійшов до Чен Сінь і багатозначно подивився їй у вічі: — Дитино, ти взагалі не дивилася ворогу в очі, — потім лагідно погладив її по плечу, — але це не твоя провина, ніяк не твоя.