У природному стані вироджений газ, із якого виробляли вібраційну струну, можна відшукати всередині білих карликів і нейтронних зірок. Проте за звичайних умов вироджений газ перетворювався на звичайні хімічні елементи — за сучасними технологіями, доступними людству, період піврозпаду струни з виродженого газу становить близько 50 років. Після спливання цього строку антена стає непридатною для подальшого використання й потребує заміни.
Основним стратегічним завданням людства протягом першої стадії стримування за допомогою гравітаційних хвиль було нарощування потужностей: планувалося будівництво ста передавачів, розкиданих по всіх континентах. Але обрана технологія стримування мала суттєву ваду — відсутня можливість мініатюризації гравітаційно-хвильових антен у майбутньому. Вони як були, так і залишатимуться громіздкими, надзвичайно складними й дорогими в будівництві та експлуатації. До моменту надзвичайної події, яка назавжди змінила підхід до стратегії стримування, людство встигло побудувати 23 гравітаційно-хвильові антени.
Із початком Епохи стримування активність ОЗТ зійшла нанівець, проте почався розквіт екстремістських організацій протилежного спрямування: їхні прибічники сповідували антропоцентризм і виступали за повне винищення Трисоляриса. Найбільша з них мала назву «Сини Землі». На шостому році Епохи стримування «Сини Землі» здійснили напад на розташовану в Антарктиді гравітаційно-хвильову антену, сподіваючись захопити комплекс і отримати можливість транслювати інформацію. Загін нападників нараховував приблизно 300 осіб, які мали найсучасніші зразки зброї, включаючи мініатюрні інфразвукові ядерні бомби. За допомоги агентури серед співробітників комплексу напад майже досягнув успіху. Якби воєнізована охорона вчасно не підірвала передавальну антену, наслідки були б катастрофічними.
Інцидент із «Синами Землі» спричинив велику паніку в обох світах: людство збагнуло, яку небезпеку приховують у собі гравітаційно-хвильові передавальні комплекси; а Трисолярис розпочав безпрецедентний тиск на Землю задля запровадження суворіших заходів обмеження й контролю поширення технології передачі гравітаційних хвиль. Незабаром після інциденту кількість робочих майданчиків була скорочена з двадцяти трьох до чотирьох: три з них розташовувалися в Азії, Північній Америці й Європі, а четвертий — на борту «Гравітації».
Усі передавачі були закільцьовані на вмикач активного типу, а не за принципом «мертвої руки», який використовувався для запобігання підриву ядерних зарядів довкола Сонця. У сучасних умовах механізм, вигаданий Ло Цзі, вже не мав сенсу — у випадку смерті або вбивства Мечоносця інша людина чи організація може перехопити управління системою стримування.
Спочатку громаддя гравітаційно-хвильових антен можна було збудувати лише на поверхні, але з розвитком технологій на 12-му році Епохи стримування три передавальні антени й усе пов’язане обладнання перемістили вглиб Землі. Проте всім було зрозуміло: подібні запобіжні заходи із додаткового перекриття антенного комплексу й центру управління шаром ґрунту завтовшки в десятки кілометрів здебільшого були спрямовані на нівелювання загроз із боку представників людства й мали незначний захисний ефект від дій Трисоляриса. Краплини, створені з використанням сильної ядерної взаємодії, взагалі не помітять захисного муру гірської породи завтовшки в кілька десятків кілометрів, прорізавши його, немов водний пласт.
Після запровадження Ло Цзі системи стримування трисоляріанський флот, який прямував до Сонячної системи, змінив курс, що було підтверджено засобами спостереження, які працювали ще на технологіях, розроблених людством. Тепер найбільший клопіт викликало місцеперебування десяти Краплин, які до цього моменту вже дісталися околиць Сонячної системи. Трисолярис наполягав на тому, щоб залишити чотири з них у межах нашої системи, мотивуючи це необхідністю можливості миттєвої протидії захопленню передавачів екстремістськими угрупованнями. Якщо подібні спроби знову матимуть місце, Трисолярис залишає за собою право вживати заходів для захисту двох світів. Людство неохоче пристало на цю пропозицію, додатково висунувши вимогу, що всі чотири Краплини мають перебувати за межами пояса Койпера та їх супроводжуватимуть земні зонди, щоб у режимі онлайн підтверджувати місцерозташування й орбіти Краплин. За таких умов, аби зреагувати на напад Трисоляриса, Земля матиме в запасі приблизно 50 годин. Дві з цих чотирьох Краплин супроводжували «Гравітацію» в гонитві за «Синім простором», тож формально в Сонячній системі за поясом Койпера залишилися лише дві з них.
Проте доля шести інших Краплин була загадкою.
За твердженням Трисоляриса, шістка залишила межі Сонячної системи, аби супроводжувати кораблі флоту, й повернеться тільки разом із ними, але жодна жива душа не вірила цьому.
Трисоляріани вже давно не були істотами, наділеними прозорими думками, — за минулі два сторіччя вони швидко опанували мистецтво хитрощів, обману, стратегічного мислення. Напевно, саме це надбання стало найголовнішим для них з-поміж отриманих від людства знань.
Думки більшості схилялися до того, що всі Краплини чи значна їх частина все-таки переховуються десь у Сонячній системі. А позаяк Краплини невеликі за розміром, дуже швидкі й маневрені, невидимі для радіолокаторів, їх пошук і відстеження ніколи не було легким завданням. Навіть із використанням маслянистих плівок та інших найпередовіших методів моніторингу космічного простору радіус ефективного спостереження не перевищував однієї десятої астрономічної одиниці — приблизно 15 мільйонів кілометрів. Потрапляння Краплини у сферу з таким радіусом неодмінно буде помічене системами моніторингу Землі, але за її межами пересування Краплини фактично не було обмежене нічим.
Із найвищою швидкістю Краплина здатна пролетіти 15 мільйонів кілометрів лише за 10 хвилин.
Саме стільки часу має у розпорядженні Мечоносець для ухвалення рішення, якщо система стримування дасть збій.
16:00–16:17, 28 листопада 62-го року Епохи стримування. Центр управління стримуванням
Із важким гуркотом непідйомні сталеві двері завтовшки понад один метр поволі відсунулися, й Чен Сінь із супроводом зайшла до серця системи стримування, що ґрунтувалася на теорії Темного лісу.
Перед очима Чен Сінь з’явилося ще більше порожнечі й відкритого простору. Вони опинилися в напівкруглій залі з вигнутою білуватою стіною навпроти них. Стіна була напівпрозорою й нагадувала брилу льоду, а підлога й стеля виблискували незайманою білизною. Першою думкою Чен Сінь було те, що на неї дивиться величезне око без райдужки, сповнене болю втрати.
Нарешті вона побачила Ло Цзі.
Ло Цзі сидів схрестивши ноги прямо посеред білого залу, обличчям до вигнутої білуватої стіни. Волосся й борода були надзвичайно довгими, але доглянутими й акуратно зачесаними, завдяки абсолютно прозорій сивині вони майже зливалися з білизною стіни, тож його акуратний чорний френч-чжуншань особливо різко впадав у око.
Його стабільна, непорушна поза нагадувала перевернуту «Т», самотній якір на пустельному пляжі, знерухомлений під вітрами часу й ревучими хвилями віків, що вперто чекає на корабель, який уже відплив і ніколи не повернеться. У правій руці Ло Цзі тримав червону стрічку, руків’я свого меча — вмикач гравітаційно-хвильової системи стримування. Його постать додала відсутній ірис очному яблуку, й хоча фігура мала вигляд лише чорної плямки на тлі великого залу, проте притлумлювала відчуття спустошення й змарнілості, додаючи божу іскру. Ло Цзі сидів обличчям до стіни, тож вираз його очей роздивитися не було змоги. Він ніяк не відреагував на появу відвідувачів.
Якщо стіну можна зруйнувати за десять років, то ця біла стіна могла впасти вже вп’яте[20].
Голова РОЗ зупинив Чен Сінь і Начальника штабу й тихо промовив, що до моменту трансферту повноважень іще залишилося десять хвилин.
Останні десять хвилин свого 54-річного строку на посаді Мечоносця Ло Цзі так само лишався непорушним.
