Невдовзі після цього в екологічній зоні №3 сталася невеличка аварія — з якогось дива тріснула надміцна, виготовлена з вуглецевого волокна трубка системи живлення рослин, яка навіть не була під тиском. Інженер-технік Іванов проминув густі, немов тропічний ліс, зарості культур, які вирощували аеропонічно, й побачив, що живильну рідину, яка жовтим потічком витікала на підлогу, вже прибирають кілька людей.

Роздивившись уважніше розламану трубку, Іванов забовванів.

— Це схоже на… влучання мікрометеорита!

Хтось засміявся. Іванов був досвідченим інженером-техніком у поважному віці, тож його припущення здавалося ще безглуздішим. Усі без винятку екологічні зони були розташовані в самому центрі корабля, а зону №3 від переборок зовнішнього корпусу відділяло кілька десятків метрів.

— Я пропрацював у зовнішній інженерній службі понад десять років і добре знаю, який вигляд мають сліди влучання мікрометеоритів! Неправильно буде просто закрити очі на цей випадок. Погляньте, це характерні ознаки високотемпературної абляції по краях розриву!

Іванов підніс ближче до очей місце розриву й уважно оглянув трубку зсередини. Потім попросив техніка вирізати пошкоджену ділянку, аби роздивитися її під мікроскопом. Він виставив 1000-кратне збільшення на монокулярі, й усі ахнули від побаченого: в стінках трубки застрягли маленькі чорні часточки завбільшки в кілька мікронів. На сильно збільшеному зображенні грані кристалів виблискували, мов пари непривітних очей. Досвідченим астронавтам не склало жодних труднощів зрозуміти, що саме вони бачать: діаметр мікрометеорита дорівнював приблизно ста мікронам, від зіткнення з трубкою він розлетівся на друзки, і фрагменти, що втратили більшу частину кінетичної енергії, застрягли в стінці трубки якраз навпроти проламу.

Усі, отетерівши, в одну мить підвели очі догори.

Стеля екологічної зони на вигляд була неушкодженою, крім того, над нею розташовувалися ще добрий десяток інших приміщень і сотні переборок різної товщини, які відділяли це приміщення від космічного простору. Подібне ушкодження будь-якої з цих переборок вже увімкнуло б сигнал загальної тривоги.

Але, зважаючи на ступінь пошкодження, цей мікрометеорит міг прилетіти тільки з космосу, оскільки його швидкість мала б дорівнювати щонайменше 30 000 метрів на секунду. Неможливо прискорити камінчик до такої великої швидкості всередині корабля, а тим паче в екологічній зоні.

— Якась чортівня з привидами, — пробурмотів лейтенант Айк, а потім повернувся й пішов. Його слова виявилися пророчими: за десять годин він побачить іще одного, значно більшого привида.

У той момент Айк уже лежав у ліжку своєї каюти, намагаючись заснути. Раптом він помітив круглу діру діаметром близько одного метра в стіні навпроти, де до цього висіла картина із зображенням природних красот Гавайських островів. Багато перегородок всередині корабля справді мали здатність утворювати проходи за побажанням членів екіпажу, проте вони не були ідеально круглі за формою. До того ж переборки між каютами молодшого офіцерського складу були суцільнометалевими й не могли трансформуватися подібним чином.

Айк уважно оглянув отвір і відзначив, що його краї ідеально відполіровані до дзеркального блиску. Хоча поява подібної аномалії мала вкрай дивний вигляд, Айк був більше заінтригований, ніж стривожений, бо в сусідній каюті мешкала молодший лейтенант Верина.

Верина обіймала посаду інженера-техніка системи штучного інтелекту корабля, й Айк ніяк не міг викинути з голови цю красуню, хоча вона, схоже, мало цікавилася його залицяннями. Айк пригадав позавчорашні події, коли вони одночасно закінчили службу й разом поверталися до офіцерського блоку. Айк подумав знову спробувати напроситися на гостину до її каюти, але, як і щоразу, Верина без зайвих слів заступила прохід.

— Та я тільки на секунду зазирну. Люба, ми ж сусіди, а ти мене ще жодного разу не запросила до себе. Це принижує мою чоловічу гідність, — заливався соловейком Айк.

— Гідні представники чоловічої статі на цьому кораблі тримають себе в руках, а не ломляться у двері до кожної жінки, — відрізала Верина, скоса глянувши на Айка.

— Звідки в тебе такий меланхолійний настрій? Після того як ми наздоженемо цю банду вбивць, у світі більше не лишиться загроз, тож настане епоха загального щастя й благоденства.

— Вони не вбивці! Якби ми не створили системи стримування, «Синій простір» залишився б єдиною надією на виживання людства. А ми зараз заради їхнього переслідування співпрацюємо з ворогами людства. Тобі взагалі це не муляє?

— Ого, дорогенька, — Айк тицьнув пальцем у повні груди Верини, — то ось як ти заспівала. Тоді чому ж ти…

— Погодилася відлетіти в цю місію? Вгадала? То йди напиши рапорт про мої переконання на ім’я капітана й очільника психологічної служби, і мене примусово помістять у гібернацію, а після повернення взагалі виженуть із лав флоту. Я й сама цього прагну! — І Верина грюкнула дверима перед носом у Айка.

А тепер Айк отримав законний привід потрапити до каюти Верини крізь цей отвір. Він відстібнув протиневагомий пояс і підвівся з ліжка, але за секунду завмер на місці. Разом із частиною стіни зникла верхня третина комода, неначе його відрізали гострим і невидимим різаком, а найдивніше було те, що його поперечний переріз також виблискував дзеркальним глянцем. Одяг, що зберігався всередині, так само потрапив під різець і сяяв гладенькими зрізами. Усі дзеркальні краї збігалися з краями круглого отвору, утворюючи суцільну сферу.

Айк відштовхнувся від ліжка й поплив у невагомості вгору. Зазирнувши крізь отвір до сусідньої каюти, він ледь не скрикнув від жаху. Це мало би бути просто нічним кошмаром!

Зникла частина односпального ліжка Верини разом з її гомілками! Хоча обрубки кінцівок також сяяли дзеркальними поверхнями, немов були намащені ртуттю, він міг легко розгледіти гладенькі зрізи м’язів і кісток. Решта тіла Верини здавалася неушкодженою. Дівчина міцно спала, й її великі груди мірно здіймалися в такт диханню. За нормальних обставин така картина неабияк збудила б Айка, але тепер він лише вклякнув від надприродного жаху. Дещо опанувавши свій страх, Айк підсунувся ще ближче й пересвідчився, що поперечні перерізи ліжка й ніг сусідки також мали сферичну форму, яка збігалася з краями круглого отвору.

Він дивився на якийсь бульбашкоподібний об’єкт діаметром близько одного метра, що стирав усе матеріальне, що потрапляло в його середину.

Айк підхопив скрипковий смичок, який стояв у головах ліжка, й тремтячою рукою проштрикнув невидимий міхур. Очікувано частина смичка, що потрапила всередину, зникла з поля зору, але пучок волосся залишався натягнутим. Айк витягнув смичок і побачив, що той лишився цілком неушкодженим. Але він все одно радів, що не ризикнув проплисти крізь отвір — хтозна, чи й він лишився б цілим.

Айк спробував опанувати себе й перевести думки в раціональне русло: що може слугувати причиною настільки дивної аномалії? Потім вирішив вчинити те, що вважав найрозумнішим у цій ситуації: натягнув шапку для сну й улігся в ліжко. Він знову затягнув ремінь і активував шапку, виставивши таймер сну на пів години.

Прокинувшись за тридцять хвилин, він побачив, що ситуація не змінилася.

Тож Айк установив таймер ще на одну годину. Прокинувшись і знову оглянувшись, він пересвідчився, що круглий отвір зник, а перегородка повернулася на місце разом із гавайським пейзажем, що висів на стіні, цілком недоторканий на вигляд.

Але в Айка з голови не йшла думка про Верину: чи з нею все добре? Він підхопився з ліжка, вискочив у коридор і, замість того щоб натиснути кнопку дзвінка, загрюкав з усієї сили у двері сусідньої каюти. У його думках напівжива Верина з відрізаними ногами лежала в ліжку.

Минуло кілька хвилин, перш ніж двері відчинилися й сонна Верина спитала, якого дідька йому треба.

— Я хотів просто впевнитися що… з тобою все добре, — пробурмотів Айк, не підводячи очей і роздивляючись пару красивих, струнких і цілком неушкоджених жіночих ніжок.