Хіба існує на світі якийсь йолоп, дурніший за нього?!! Він дійсно гадав, що, подарувавши зірку коханій людині, магічним чином отримає таке саме почуття навзаєм? І що вона перелетіла океан, аби своїми святими сльозами врятувати його нікчемне життя? І він дійсно змусив себе повірити в цю дурнувату казочку?
Ні, Чен Сінь тут, щоб дати йому померти так, як потрібно їй.
Наступний елементарний умовивід призвів до ще сильнішого нападу сміху, який ледь не викликав ядуху: до свого приїзду Чен Сінь іще не знала, що він уже встиг погодитися на варіант із евтаназією. Інакше кажучи, якби він просто тихо конав, Чен Сінь спробувала б його переконати пристати на її пропозицію. Можливо, якось улещувала б чи тиснула, допоки він не погодився б.
Евтаназія перекладається з грецької як «гарна смерть», проте той розвиток подій, який підготувала для нього Чен Сінь, не віщував нічого доброго.
Сестра хотіла його смерті через побоювання, що він протринькає на безглузде лікування всі родинні статки. Її прагнення були цілком зрозумілими. Ба більше, вона дійсно бажала йому легкої смерті, аби його страждання нарешті закінчилися.
Тяньмін насправді боявся космосу. Як кожному, хто вивчає космос професійно, Тяньміну ліпше за інших було відомо про його небезпеки. Він добре усвідомив, що пекло не під землею, а на небесах.
І Чен Сінь хотіла, аби його частина, в якій міститься душа, довіку блукала темною безоднею у споконвічному холоді.
І це ще за найкращого розвитку подій.
Якщо його мозок, як цього хоче Чен Сінь, дійсно перехоплять і повернуть до життя трисоляріани, то подальше існування перетвориться на справжній кошмар. Ці жорстокі інопланетяни, які не мають ані найменшого уявлення про гуманність, під’єднають Тяньміна до безлічі сенсорів і розпочнуть дослідження різних відчуттів і рівня його витривалості. Найбільше їх, звісно, цікавитиме біль, а далі за списком: голод, спрага, побої, піджарювання, ядуха, електричні розряди, середньовічні тортури, смерть від незчисленних порізів…
Отримавши доступ до його пам’яті, вони легко дізнаються, якого різновиду тортур він боїться найбільше. Про лінчі[16] він якось прочитав у одній історичній книзі: шкіру людини багато разів надрізали так, що не лишалося жодного живого місця, а потім обмотували бинтами; коли рани через день затягувалися й кров засихала, бинти віддирали, відкриваючи рани й частково відриваючи клапті шкіри… Якщо вони отримають доступ до його мозку, то відшукають цей страх і ретранслюють у нього сигнал, буцім він переживає такі тортури насправді.
Жертва в історичній книзі невдовзі померла, проте його мозку так не пощастить. Найбільше, на що він зможе розраховувати, — втратити свідомість від шоку. Але нічого не завадить їм перезапустити його й знову піддати тортурам — із цікавості чи заради розваги… Він не матиме можливості розірвати порочне коло, звільнитися від страждань: у нього не лишиться тіла, рук і ніг; він навіть не зможе скоїти самогубство, прокусивши язик. Його мозок буде схожий на акумулятор, який нескінченно підзаряджатимуть розрядами болю.
Він зайшовся сміхом іще сильніше.
Чен Сінь відчинила двері й занепокоєно запитала:
— Із тобою все добре?
Тяньмін припинив сміятися, й вираз його обличчя став непроникним, немов у мерця.
— Юнь Тяньміне, від імені Агентства стратегічної розвідки Ради оборони Землі ООН я запитую: чи готовий ти звалити на свої плечі відповідальність за долю всього людства й пристати на пропозицію приєднатися до цієї місії? Участь у проєкті є цілком добровільною, й ти можеш відмовитися без будь-яких наслідків для себе.
Він поглянув на її обличчя, яке світилося урочистістю моменту й усвідомленням того, що вона бореться за всю Землю, захищає майбутнє людської цивілізації… Тяньмін подивився навколо, не розуміючи, чому так швидко змінилася звична обстановка: призахідне сонце, пробиваючись крізь шибку, розтікалося на білій стіні басейном брудної крові; самотнє дерево за вікном раптово стало схожим на кістяк мерця, що встав із могили…
У куточку рота Юнь Тяньміна з’явилася несмілива посмішка, схожа на вищир у агонії, яка зрештою розповзлася обличчям.
— Гаразд, я згоден.
Роки 5–7-й Епохи кризи. Проєкт «Сходовий марш»
Михаїл Вадімов загинув. Його машина злетіла в річку Гарлем із мосту Александра Гамільтона. На те, щоб витягнути машину з води, пішов цілий день. Після автопсії з’ясувалося, що Вадімов хворів на лейкемію, й аварія сталася через напад раптової сліпоти, спричинений кровотечою з очного дна, спричиненою захворюванням.
Чен Сінь була надзвичайно пригнічена цією смертю. Вадімов опікувався її долею, немов старший брат, і всіляко допомагав призвичаїтися до нової, незвичної роботи й життя в іншій країні. Найбільше їй тепер бракувало його великодушності. Чен Сінь із великим завзяттям взялася до роботи й неодноразово демонструвала неабиякі розумові здібності, інколи навіть затіняючи самого Вадімова. І хоча вона обіймала посаду його помічника з технічних питань, він ніколи не виказував ревнощів до її успіхів. Навпаки, всіляко заохочував проявляти свої таланти, підіймаючи її на дедалі вищий рівень.
У співробітників АСР були дві діаметрально протилежні реакції на загибель Вадімова: більшість технічного персоналу, як і Чен Сінь, відчували сум через цю втрату; натомість спеціалісти-розвідники більше шкодували про те, що тіло добу пролежало у воді, тож мозок виявився непридатним для подальшого використання в проєкті.
Туга за загиблим у Чен Сінь поступово змінилася запитанням: а чи не занадто підозрілий цей збіг обставин? Коли вона вперше замислилася над такою ймовірністю, то відчула, як тіло пронизує смертельний холод — якщо це дійсно чиясь змова, вона не витримає таких підлості й підступу.
Чен Сінь проконсультувалася з медичними експертами Центру досліджень і дізналася, що, в принципі, розвиток лейкемії можна спровокувати зовнішніми чинниками. Досить просто помістити поруч із ціллю достатньо потужне джерело радіаційного випромінювання. Проте точно розрахувати необхідну дозу опромінення для початку перебігу захворювання у певний час і тим паче підгадати, щоб потерпілий помер саме в цей момент, — завдання не з легких. Занизький рівень опромінення не викличе хвороби за короткий проміжок часу, натомість зависокий спровокує передчасну смерть уже від променевої хвороби, а не лейкемії.
Якщо спиратися на розрахунки середньої тривалості перебігу хвороби, то гіпотетичний замах на Вадімова мав відбутися якраз у той час, коли АСР почала активно лобіювати ідею ухвалення міжнародним товариством національних законів про евтаназію. Якщо це все-таки вбивство, то виконавець має бути професіоналом високого рівня.
Чен Сінь за допомогою високоточного лічильника Гейгера перевірила робоче місце й квартиру Вадімова — жодних незвичних відхилень у показниках. Незначний рівень радіації легко пояснювався нормальним природним фоном. Проте вона знайшла фотографії дружини й доньки, які він тримав під подушкою: красуня-дружина виявилася на 11 років молодшою за нього балериною, а маленька донечка здавалася уособленням усього прекрасного.
Вадімов якось сказав Чен Сінь, що через свою професійну звичку він ніколи не залишав їхніх фотографій на столі чи приліжковій тумбочці, забобонно вважаючи, що це може наразити їх на небезпеку. Він діставав фотографії зі сховку лише тоді, коли хотів на них подивитися… Чен Сінь відчула, як стискається її серце.
Щоразу, коли Чен Сінь згадувала Вадімова, її думки мимоволі поверталися до Юнь Тяньміна. Він разом із шістьома іншими кандидатами вже перебуває під охороною на таємній базі недалеко від штаб-квартири АСР. Вони готуються до фінальної стадії випробувань, перед тим як на участь у місії буде обраний найбільш відповідний претендент.
Після їхньої останньої зустрічі в китайській лікарні серце Чен Сінь безперестанку краяла туга, яка з часом лише густішала, набувала темних кольорів, аж поки не почала затуляти собою небо навіть у сонячний день.
