АА й собі поглянула на стіну печери, а потім перевела здивований погляд на Ло Цзі:

— Тобто ви вигравірували тут тексти, які навіть ми не можемо зрозуміти, сподіваючись, що якісь прибульці зможуть розшифрувати їх у майбутньому?

Це було щирою правдою: для прибульців класичні тексти людської цивілізації, висічені на стінах печери, здаватимуться не зрозумілішими, ніж для нас критське ієрогліфічне письмо, лінійне письмо А чи інші старовинні недешифровані письмена. Можливо, ніхто з ідеологів цього проєкту навіть не сподівався, що їхню працю хтось колись зможе зрозуміти. Коли будівничі цієї циклопічної споруди зрозуміли реальну силу часу, вони не думали про те, що зникла цивілізація здатна залишити по собі згадку, яка проіснує еони. Як і казав Ло Цзі — тут не музей.

Музей створюється для відвідувачів, а тут від самого початку планувався надгробок для творців.

Трійця рушила далі під ритмічний перестук костурів Ло Цзі.

— Я часто прогулююся тут, розмірковуючи про дещо цікаве… — Ло Цзі зупинився й тицьнув костуром у зображення стародавнього воїна в обладунках і зі списом у руках. — Це інформація про завоювання Сходу Александром Македонським. Якби він тоді просунувся ще трохи східніше, то зустрівся б із військами династії Цінь часів кінця періоду Чжаньґо. Яким шляхом тоді пішла б історія людства і де ми опинилися б зараз? — Через кілька метрів він знову вказав на стіну, де значки малої печатки поступалися місцем лішу[28]: — О, ми дійшли до часів династії Хань. Відтоді Китай пережив два об’єднання, які призвели до уніфікації суспільної думки та філософських поглядів. Як ви гадаєте, чи стали ці об’єднання благом для людської цивілізації? Зрештою, династія Хань підтримала конфуціанство як панівну ідеологію, але якби й надалі тривала суперечка сотень філософських шкіл, як у часи періоду Чжаньґо, то яким було б майбутнє? І чи стояли б ми тут зараз? — Ло Цзі костуром намалював у повітрі величезне коло: — У кожному історичному моменті ви можете відшукати безліч втрачених можливостей.

— Як і в житті, — стиха додала Чен Сінь.

— О ні, ні, ні, — заперечно захитав головою Ло Цзі. — Принаймні не для мене. Здається, я від життя отримав все сповна, ха-ха-ха. — Він із побоюванням глянув на Чен Сінь: — Дитино, тобі здається, що ти чогось недоотримала в цьому житті? Тоді не дай цьому повторитися в майбутньому.

— У нас нема майбутнього, — холодно зазначила АА, вважаючи, що в Ло Цзі почалися прояви старечої деменції.

Вони дісталися кінця печери, й Ло Цзі роззирнувся, аби поглянути на надгробний камінь людства. Почулося довге зітхання.

— Що ж, це місце будувалося, щоб простояти сотню мільйонів років, але все скінчиться менш ніж за сто років.

— Хто знає? Може, все це зможе побачити якась двовимірна пласка цивілізація, — відповіла АА.

— Гм, сподіваюся, що ти маєш рацію… А в цих трьох залах зберігаються артефакти.

Чен Сінь і АА роззирнулися й побачили, що простір знову розширюється. Але це були не виставкові зали, а радше запасники, місце зберігання фондів. Культурні реліквії були запаковані в однакові металеві бокси з ярликами, на яких детально перелічувався вміст кожного.

Ло Цзі постукав костуром по найближчому боксу:

— Як я вже казав, тут сховане не найважливіше. Уміст цих боксів збережеться щонайбільше впродовж 50 тисяч років, хоча статуї зможуть протриматися й мільйон. Але я не рекомендую вам забирати їх звідси: хоча в умовах мікрогравітації ви легко зможете їх транспортувати, вони займатимуть занадто багато місця… Утім, гаразд, ви можете відібрати все, що вам до душі.

АА схвильовано роздивилася навколо.

— Я пропоную брати картини, а не старовинні рукописи, бо їх все одно ніхто не зможе прочитати. — Вона підійшла до боксу й натиснула на щось, схоже на кнопку, проте ляда не відкрилася автоматично, як вона очікувала, не з’явилося й жодної підказки. Чен Сінь підійшла і вручну підняла ляду. АА дістала першу картину.

— Виявляється, картини також займають чимало місця, — сказала вона.

Із кишені комбінезона, що лежав на сусідньому боксі, Ло Цзі дістав викрутку й канцелярський ніж і простягнув їм.

— У цих картин занадто масивні рами. Вирізайте й забирайте лише полотно.

АА взяла викрутку й хотіла братися до рами, але Чен Сінь здивовано скрикнула:

— Не треба!

Вони роздивилися картину — це була «Зоряна ніч» Вінсента ван Гога.

Здивування Чен Сінь було обумовлене не тільки цінністю картини, а й тим, що їй уже доводилося бачити її раніше: чотири століття тому, незадовго до початку роботи в АСР, вона завітала до Музею сучасного мистецтва, де побачила кілька полотен майстра. Найбільше її вразило те, як ван Гог уявляв космос, — здавалося, він сприймав його як структурований об’єкт. Тоді знання Чен Сінь у теоретичній фізиці ще не були достатньо ґрунтовними, але вона знала, що згідно з теорією струн космос пронизують мікроскопічні вібрувальні струни. Саме їх художник і зобразив на картинах: усі об’єкти — гори, пшеничні поля, будинки та дерева — пронизували дрібні вібрувальні збурення. Але найбільше її вразила саме «Зоряна ніч», і побачити її знову за чотири століття на далекому від Землі Плутоні було справжнім дивом.

— А я кажу: вирізайте з рам, бо так ви зможете взяти набагато більше, — Ло Цзі незадоволено змахнув костуром. — Ви думаєте, що ці речі й дотепер коштують шалених грошей? Та навіть усе це місце цілком уже нічого не варте.

АА з Чен Сінь усе-таки вирізали картину з рами, проте не зняли з твердої підкладки, щоб запобігти згинанню полотна й псуванню шедевра. Вони продовжили роботу, й незабаром на підлозі навколо них уже громадилися купи рам. Ло Цзі підійшов до них і поклав руку на невеличку картину.

— Оцю залиште мені.

Чен Сінь і АА відсунули картину вбік, а потім поклали на бокс, який стояв біля стіни. Вони невимовно здивувалися, коли роздивилися, що це «Мона Ліза».

Вони продовжували вирізати картини з рам. АА прошепотіла:

— А в старого непоганий смак — залишив собі найцінніше.

— Я не думаю, що він зробив це через ціну.

— Може, він колись кохав жінку, яку звали так само?

Ло Цзі сидів поруч із «Моною Лізою» й старечою рукою гладив ще старішу раму картини.

— Я не знав, що ти тут, — бурмотів він собі під ніс. — Інакше я частіше навідувався б до тебе.

Почувши сказане, Чен Сінь підняла голову й побачила, що старий дивиться не на полотно. Його погляд був спрямований уперед, ніби зазирав у глибини часу. Чен Сінь здалося, що в запалих очах Ло Цзі бринять сльози, але вона не була впевнена.

Усередині розкішної гробниці під поверхнею Плутона, осяяна тьмяним світлом, яке мало би не згаснути впродовж сотні тисяч років, усмішка Мони Лізи то виринала з напівмороку, то знову зникала. Секрет цієї посмішки бентежив людство протягом дев’яти століть, а тепер вона здавалася ще загадковішою і моторошнішою. Жінка ніби знала всі таємниці, проте не могла нічого вдіяти перед лицем Смерті, що невмолимо наближалася.

Рік 68-й Епохи сховищ. Двовимірна Сонячна система

Чен Сінь і АА з першою партією артефактів рушили на поверхню. Окрім понад десятка картин, вирізаних із рам, вони також прихопили дві ритуальні бронзові посудини часів династії Західна Чжоу та кілька античних фоліантів. На Землі їм забракло б сил перенести такий вантаж, але в умовах мікрогравітації Плутона вони легко з цим упоралися. Опинившись у шлюзовій камері, жінки чітко виконали настанови Ло Цзі: спочатку щільно зачинити внутрішні двері й тільки потім відкривати зовнішню браму, інакше їх разом із реліквіями викине назовні тиском повітря. Коли вони відчинили браму, невеличкий об’єм повітря, що потрапив у шлюзову камеру, під дією могильного холоду Плутона одразу перетворився на зливу кристалів льоду. Спочатку вони гадали, що кристали заблищали у світлі прожекторів «Зоряного кільця», проте після того як блискучий вихор опустився на землю, Чен Сінь і АА побачили, що корабель автоматично вимкнув освітлення. Поверхню Плутона осявало якесь джерело світла з космосу, й «Зоряна кільце» та моноліт відкидали довгі тіні, добре помітні на білій засипці майданчика. Вони підвели погляди і з жахом відступили на кілька кроків.