Бі Юньфен із помітною гордістю додав:
— Циркумсолярний прискорювач використовувався не тільки для проведення наукових експериментів, а й для виробництва антиматерії. Протягом останніх чотирьох років він працював на повну потужність, і зараз ми маємо 15 тисяч подібних набоїв.
За мить, здавалося б, примітивний набій у руці Вейда перетворився на загрозу, що викликала у Чен Сінь озноб. Тепер вона переймалася, наскільки стабільне і надійне магнітне поле в кожному такому крихітному надпровідному контейнері: незначна похибка в параметрах — і антиматерія сконтактує з оболонкою, знищивши у величезному спалаху все Зоряне кільце. Вона перевела погляд на ряди таких набоїв на грудях солдатів — справжні ланцюги бога Смерті. Лише в одному з них цілком вистачило б куль, аби знищити весь бункерний світ.
— Але нам не потрібно виходити у відкритий космос, ми можемо почекати, допоки кораблі наблизяться, й стріляти прямо з міста, — продовжив Вейд. — Ми маємо достатньо набоїв, щоб зробити по кілька десятків чи навіть сотень пострілів у кожен із понад двадцяти військових кораблів, які обложили місто. І будь-яке влучання гарантовано знищить кожен корабель. Хоча подібна тактика вельми примітивна, проте гарантує високу гнучкість та адаптивність на полі бою. Кожен вояк, озброєний подібною гвинтівкою, перетворюється на окрему бойову одиницю, здатну знищити військовий корабель. Ми також маємо засланих агентів із такою ж зброєю в інших космічних містах. — Він повернув кулю до патронташа солдата. — Ми не хочемо розпочинати воєнні дії. На перемовинах маємо намір продемонструвати посланцю Федерації цю зброю й відкрито заявити про нашу тактику ведення бойових дій. Сподіваємося, що Федеральний уряд зважить усі наслідки ескалації конфлікту й зніме облогу із Зоряного кільця. Ми не вимагаємо чогось надзвичайного — лише дозвіл на будівництво бази для проведення випробувань двигунів криволінійного прискорення за кількасот астрономічних одиниць від меж Сонячної системи.
— Але якщо бойові дії таки розпочнуться, чи можемо ми бути впевненими у нашій перемозі? — запитав Цао Бінь, який до цього не проронив ані звуку. Вочевидь, на відміну від Бі Юньфена, він не належав до прихильників партії війни.
— Ні, не можемо, — спокійно відповів Вейд. — Але й вони не можуть бути в цьому впевнені, допоки не спробують.
Побачивши в руках Вейда набій із антиматерією, Чен Сінь одразу збагнула, що мусить робити. Вона не надто переймалася кораблями флоту Федерації, бо вірила, що вони зможуть впоратися із цією загрозою. Зараз її думки були сконцентровані на іншій фразі, почутій від Вейда: «Ми також маємо засланих агентів із такою зброєю в інших космічних містах».
Якщо сутичка все-таки відбудеться, то хтось із цих агентів може відкрити вогонь без команди, влучивши кулею у будь-який об’єкт, зроблений зі звичайної матерії. Вибух від анігіляції матерії з антиматерією миттю розірве тонку оболонку космічного міста, знищивши все всередині нього. Місто, що обертатиметься за інерцією, розвалиться на безліч фрагментів, прирікаючи десятки мільйонів мешканців на вірну смерть.
Оболонки міст насправді крихкі, як яєчна шкаралупа.
Хоча Вейд і не погрожував прямо атаками на космічні міста, не можна бути впевненим, що він цього не робитиме. Чен Сінь пригадала, як 133 роки тому він наставив на неї зброю — цю картину забути їй так і не вдалося. Вона й уявити не могла, наскільки холоднокровною має бути людина, щоб усвідомлено ухвалити таке рішення, але знала, що стрижень душі Вейда витесано з холодного, розсудливого божевілля, приведеного на світ надзвичайною раціональністю. Здається, вона навіть побачила молодого Вейда три століття тому, який волав, немов знавіснілий звір: «Ані кроку назад! Тільки вперед! За будь-яку ціну!!!».
Навіть якщо Вейд не планував і не захоче атакувати решту міст, як щодо інших?
Ніби на підтвердження її занепокоєння, до неї звернувся один із вояків сил самооборони міста:
— Докторе Чен Сінь, ви можете бути певною, що ми битимемося до останнього подиху.
Інший вояк підхопив його думку:
— Це боротьба не за вас, містера Вейда чи навіть наше місто. — Його очі палали, коли він показав пальцем угору. — Розумієте, що вони хочуть у нас відняти? Не Зоряне кільце чи надію на побудову надшвидкісних кораблів, а весь Усесвіт за межами Сонячної системи! Вони намагаються відібрати у нас мільярди інших дивовижних світів! У нас, наших дітей та онуків, зачинивши усіх у в’язниці радіусом 50 астрономічних одиниць, яка зветься Сонячною системою! Ми боремося за свободу, за те, щоби бути вільними людьми у цілому Всесвіті! Ми нічим не відрізняємося від поборників за свободу минулого і стоятимемо до останнього! Я зараз говорю від імені всіх, хто записався у сили самооборони міста.
Решта вояків із похмурою рішучістю кивками підтримали сказане.
У майбутньому Чен Сінь незліченну кількість разів обмірковувала промову цього солдата, але зараз його слова не знайшли відгуку в її серці. Вона відчувала, як душу поглинає морок страху. Раптом на неї нахлинуло відчуття 130-річної давнини, коли вона стояла біля будівлі ООН із дитиною на руках і жадала лише одного — захистити це маля від усього злого у світі.
— Ти все ще тримаєш слово? — запитала вона у Вейда.
Вейд у відповідь кивнув.
— Навіщо тоді я тебе кликав би сюди?
— Гаразд. Негайно скасуйте приготування до збройного опору, передайте всі набої з антиматерії Федеральному уряду. Відішліть особливу вказівку зробити те саме інфільтрованим агентам в інших містах!
Погляди всіх вояків зупинилися на ній, ніби прагнучи спопелити. Сили протиборчих сторін були дуже нерівними: вона протистояла холоднокровним машинам війни, кожна з яких була екіпірована зброєю потужністю в сотні ядерних бомб. Очолювані божевільним упертюхом, вони були готові перетворитися на чорний молох, здатний передавити все навколо. А вона — лише слабка жінка, за словами Вейда — просто дівчисько для цієї епохи, нездатне спинити обертання цього молоху війни. Але вона мусила зробити все, що залежало від неї.
Проте все сталося не так, як вона очікувала. Бог війни відвернув від неї свій погляд разом із поглядами вояків, які повернулися до Вейда. Здавалося, що поступово напруга спадала, але Чен Сінь ще важко було вдихнути. Вейд не відповідав на питальні погляди, а просто не зводив очей із крихітної платформи під скляним ковпаком, яка могла урухомлювати предмети за допомогою сили кривизни простору. Зараз платформа із волосиною Чен Сінь нагадувала священний вівтар, і вона могла уявити, як Вейд раніше збирав довкола нього вірних поплічників для оголошення війни уряду.
— Тобі слід обміркувати все ще раз, — нарешті подав голос Вейд.
— Тут нічого обговорювати, — рішучим голосом заперечила Чен Сінь. — Я повторюю свою волю: припиніть чинити опір і віддайте всі запаси антиматерії, наявні в Зоряному кільці.
Вейд підняв голову і рідкісним для нього прохальним, безпомічним тоном сказав:
— Якщо ми відмовляємося від своєї людської природи, то втрачаємо багато чого. Але якщо заперечуємо своє тваринне єство, то ризикуємо втратити все.
— Мій вибір — зберегти людську подобу, — відповіла Чен Сінь, обводячи поглядом присутніх. — Сподіваюся, що й ваш — також.
Бі Юньфен хотів щось заперечити, але Вейд махнув рукою, і той замовк. Його очі потьмяніли. Щось згасло в них назавжди. Прожиті роки вмить напосіли на його плечі, знесиливши і забравши вогник життя. Ухопившись рукою за металеву платформу, він із зусиллям опустився в крісло, вчасно кимось підсунуте. Потім здійняв руку й показав на платформу перед собою:
— Складайте зброю. Залиште всю амуніцію тут.
Спочатку ніхто не поворухнувся, але Чен Сінь відчула, ніби задушлива темрява почала потроху розсіюватися. Погляди вояків більше не концентрувалися на Вейді. Нарешті перший юнак підійшов і поклав на платформу два патронташі. Хоча він зробив це якнайобережніше, голосний звук удару набоїв об метал змусив Чен Сінь здригнутися. Патронташі нагадували двох золотих змій, які причаїлися на платформі. Підійшов інший чоловік, який поклав свої бандольєри, а за ним прослідувала й решта присутніх. Незабаром на платформі височіла ціла золота піраміда. Після того як остання золотиста куля опустилася на купу, звук, що нагадував шелест дощу, припинився, і тиша знову огорнула присутніх.
