Це був спільний проєкт Об’єднаного флоту та ООН, який мав на меті перевірити ефективність використання планет-гігантів як щита під час знищення Сонця.
Для імітації вибуху світила було вирішено підірвати водневу бомбу великої потужності. Хоча тротиловий еквівалент уже давно не використовувався для вимірювання потужності ядерної зброї, Чен Сінь повідомили, що заряд цієї дорівнює 300 мегатоннам. Для реалістичнішого моделювання умов вибуху й подальшого виверження Сонця водневу бомбу обгорнули товстим шаром оболонки, що імітувала зоряну речовину, яка розлетиться Сонячною системою. Роль восьми планет грали уламки об’єктів із Поясу астероїдів. Чотири брили, призначені імітувати планети земної групи, були приблизно 10 метрів у діаметрі, а скельні породи, що грали роль планет-гігантів, — значно більші, близько 100 метрів у діаметрі. Усі вісім брил було розміщено навколо водневої бомби пропорційно до реальної відстані планет до Сонця, що створювало мініатюрну репліку Сонячної системи. Найближча брила — «Меркурій» — розташовувалася лише за чотири кілометри від «Сонця», тоді як найвіддаленіша — «Нептун» — перебувала уже за триста кілометрів. Проведення експерименту в точці Лагранжа обумовлювалося необхідністю зменшення впливу гравітації планет та Сонця, таким чином, міні-система могла певний час залишатися стабільною.
З наукової точки зору не було жодної потреби в цьому експерименті. Комп’ютерне моделювання з наявними на сьогодні даними про Сонячну систему може надати результати з високим ступенем вірогідності. Та навіть якщо необхідність проведення тестів у натурі й існувала, їх можна було зробити в лабораторії у меншому масштабі, що за ретельного підходу до реплікації реальних умов також забезпечило б високу точність отриманих результатів. Тож із погляду науки цей масштабний експеримент у космосі був незграбним шоу для розумово відсталих.
Однак ідеологи, розробники та виконавці цього експерименту насправді й не мали на меті проведення наукового дослідження. По суті, це був дорогий пропагандистський трюк для завоювання довіри міжнародної спільноти до проєкту «Бункер». А це вже висувало зовсім інші вимоги до експерименту: доступність розуміння процесів для абсолютної більшості людей і максимальна візуалізація подій, щоб картинку можна було транслювати по всьому світові.
Після остаточної відмови від будівництва надшвидкісних космічних кораблів світ опинився в умовах, дуже подібних до початкового періоду Епохи кризи. У ті часи світове співтовариство взялося реалізовувати два проєкти захисту від вторгнення трисоляріан: першим і головним став план розбудови системи оборони Сонячної системи, другорядним — проєкт «Обернені до стіни». Тепер основні надії людство покладало на проєкт «Бункер», а «Чорний домен» нагадував «Обернених до стіни» — чиста авантюра, що таїла в собі безліч невідомих пригод. Обидва проєкти реалізовувалися паралельно, але на цей момент у рамках «Чорного домену» можна було проводити тільки базові теоретичні дослідження, що потребувало порівняно невеликих коштів. Натомість проєкт «Бункер» спричинив величезний вплив на міжнародне співтовариство і потребував докладання значних зусиль для забезпечення підтримки широких верств населення Землі.
Щоб підтвердити достатність захисного ефекту брил, які відігравали роль планет-гігантів, можна було обмежитися розміщенням датчиків чи принаймні використати піддослідних тварин. Однак для створення ефекту сенсації у медіа організатори вирішили розташувати за брилами людей-добровольців, яких шукали по всьому світу.
Ідея взяти участь у випробуваннях належала АА. Вона наполягала, що це ідеальний безкоштовний маркетинговий хід, який дасть змогу «Зоряному кільцю» взяти участь у проєкті «Бункер». Вони з Чен Сінь чудово розуміли, що весь експеримент ретельно змодельовано на комп’ютері, тож участь у ньому не несе реальної загрози життю і здоров’ю, а от піар-ефект просто величезний.
Човник Чен Сінь зупинився в затінку брили, яка імітувала Юпітер. Вона не мала сферичної форми, радше нагадувала величезну картоплину завдовжки 110 метрів й завширшки 70 метрів і за розмірами приблизно дорівнювала великій будівлі на Землі. Сховок Чен Сінь, що перебував на відстані 50 кілометрів від епіцентру вибуху водневої бомби, виявився найближчим до «планети» з-поміж човників інших добровольців. На транспортування цієї скелі з Поясу астероїдів знадобилося понад два місяці. Під час доставки «Юпітера» на місце один із творчих інженерів проєкту у вільний від роботи час розмалював бік брили, поцяткувавши її смугами і навіть зобразивши Велику червону пляму, щоб вона нагадувала справжню планету. Але здалеку брила радше мала вигляд якогось космічного монстра з червоним невсипущим оком.
Як і минулого разу, човник Чен Сінь летів у напрямку сліпучого Сонця, але після потрапляння в затінок брили усе довкола враз потемніло, оскільки в безповітряному просторі світло не розсіюється. Сонце з іншого боку скелі ніби перестало існувати, і Чен Сінь здалося, буцім вона опинилися біля підніжжя скелі глухої півночі.
Навіть якби цей величезний валун не перекривав огляду, Чен Сінь усе одно не побачила б водневої бомби, яка імітувала Сонце. Але в протилежному напрямку було добре видно інший астероїд, що відігравав роль Сатурна. Пропорційно до відстані між реальними небесними тілами, наступна брила приблизно такого самого розміру була розташована рівно за 100 кілометрів від «Сонця» і за 50 кілометрів від «Юпітера». «Сатурн» був залитий яскравим сонячним світлом, і його було добре видно на чорному тлі космосу. Можна було розгледіти й «Уран» за 200 кілометрів звідси, але він мав вигляд лише яскравої плями, що погано вирізнялася на тлі зірок. Решту «планет» годі було й сподіватися вгледіти.
Поруч із човником Чен Сінь на зворотному боці «Юпітера» було пришвартовано 19 інших суденець, які разом мали імітувати 20 космічних міст, що будуть збудовані в майбутньому за проєктом «Бункер». Усі космічні апарати вишикувалися в три ряди — човник Чен Сінь опинився на самому початку, за 10 метрів від брили. Загалом екіпаж космічних суден нараховував понад 100 добровольців. АА також планувала летіти з Чен Сінь, але завадили невідкладні справи компанії. Швидше за все, човник Чен Сінь був єдиним, на борту якого перебувала лише одна людина.
Їм усім із відстані 1,5 мільйона кілометрів було добре видно яскраво-блакитну Землю, на якій три мільярди людей, затамувавши подих, дивилися пряму трансляцію експерименту.
Таймер зворотного відліку показував, що до вибуху залишилося 10 хвилин. На каналах зв’язку запанувала тиша, аж раптом почувся чоловічий голос:
— Привіт. Я в кораблі поруч із тобою.
Чен Сінь здригнулася, впізнавши голос. Її човник був останнім у першому ряду з п’яти суденець. Поглянувши праворуч, Чен Сінь побачила сферичний корабель, що обрисами дуже нагадував човник, на якому вона літала на зустріч із Юнь Тяньміном. Майже половина обшивки корабля лишалися прозорою, і Чен Сінь роздивилася всередині п’ятеро пасажирів. Томас Вейд розташовувався найближче до неї й привітно махав рукою. Чен Сінь змогла впізнати його з першого погляду, оскільки він єдиний з усіх не був одягнений в легкий скафандр, а досі носив ту саму чорну шкіряну куртку, ніби демонструючи зневагу до космосу. Виявилося, що Вейд так і не погодився на протезування — один із рукавів бовтався порожнім.
— Нам є про що поговорити, тож я зайду до тебе, — сказав Вейд і, навіть не дочекавшись згоди Чен Сінь, почав процедуру стикування. На його човнику активувалися маневрові рушії, й космічний корабель почав плавно наближатися. Чен Сінь неохоче запустила процедуру стикування. З легкою вібрацією два човники торкнулися стикувальними модулями, й люки безшумно ковзнули вбік. Через вирівнювання тиску повітря між двома кораблями у вухах Чен Сінь зашуміло.
Вейд переплив із сусіднього човника. Йому нізвідки було взяти значного зореплавного досвіду, але здавалося, що він, як і Чен Сінь, народився в космосі. Дивно, але навіть після ампутації його рухи у невагомості лишалися твердими і відточеними, ніби на нього досі діяла звична сила тяжіння. У кабіні човника панували пів сутінки. Якийсь відсоток віддзеркаленого Землею сонячного світла потрапляв на брилу перед ними, і вже зовсім дещиця відбивалася від неї всередину човника. У цьому тьмяному світлі Чен Сінь поглянула на Вейда і зрозуміла, що плин часу залишив на його обличчі не так багато слідів — він не дуже змінився за ці вісім років, що спливли відтоді, коли вони востаннє бачилися ще в Австралії.
