За дві секунди здолала відстань до дерев і причаїлась там, гасячи дихання.

Златан озирнувся в її бік. Але залишився на місці. Біля опори підйомника.

З іншого боку на просіку вийшли троє. Варта впізнала їх одразу, навіть здалеку. Люсент знову в білому, мовби напрошується на роль мішені, Арман, посередній маг, і... і Морт.

Якого біса Морт робив у компанії світляків, дівчина не знала. Вона на мить подумала, що він — жертва темних. Проте виглядало на те, що його ніхто не зв’язував, і рухався маг вільно та швидко.

Варта стиснула кулаки. Ще кілька секунд — і її ауру помітять. Якщо ще не помітили. Першою треба напасти на Люсент. Сестра голови світляків сильна і небезпечна. Далі — Арман. Він теж не останній маг, проте слабший і має гіршу реакцію. З Мортом вона сподівалась поспілкуватися наприкінці.

Три.

Варта напружилась, перебираючи пальцями напружену павутину. Сил мало вистачити.

Два.

Вона подалась уперед.

О...

— Стій, — шепнув Златан їй просто у вухо.

— Трясця! — дівчина з несподіванки зойкнула.

Вона вже вирішила, що то хтось зі світляків зайшов з іншого боку і побачив її.

— Що ти...

— Цить.

Проклятий чех розвернув її до просіки — Люсент, Армана і Морта там не було.

— Вони потрапили акурат до петлі. Як я і розраховував. А ти, — руки на плечах Варти на мить стиснулись, але тут же відпустили, — може, перестанеш нападати на мене?

— Якби я знала, на що ти розраховував...

— Ти не знала. Якби я почав пояснювати, вони могли б нас почути.

— Ні, я не згодна.

— З тим, що нас могли б почути?

— З твоїми методами. Можливо, тобі й відомо щось більше, ніж нам усім. Можливо, ти і сильний чародій, але, трясця, Златане, я думок не читаю. І більше покладаюся на власну силу, ніж на ідеї, котрих ти не озвучуєш. Хочеш працювати разом — то навчися працювати разом, а не очікуй від мене сліпого розуміння. Я через це вже провалилась у твою кляту петлю. А нема великого задоволення гуляти цвинтарем у парку Знесіння поночі!

— Гаразд, — маг зробив крок назад, закинув голову вгору і глибоко вдихнув. — Гаразд, Варто Тарновецька. Урочисто обіцяю, що відкриватиму тобі більше зі своїх планів.

— Чудово. Але там був Морт зі світляками...

— Ну, співпраця не заборонена. Ви ж обмінялись другими жертвами. Утім, до ранку він нікуди звідси не подінеться. Мої петлі надійні.

— Тоді ми можемо поспілкуватися з Мортом, якщо йому й так не втекти.

— Ні. Я все ще не хочу спалити свою персону та ще й на вашому боці.

— Я сама можу.

— Одна проти цих трьох? Гадаєш, вони налаштовані на спокійну розмову? Я так не думаю. Узагалі, справи з іншими учасниками можна вирішити за денного світла. А зараз нам краще зосередитися на Грі. Тому тепер, анемічна панно, пропоную повернутися до цвинтаря. Точка десь у тому напрямку, якщо вже світляки нічого не знайшли там, звідки їх принесло.

— Анемічна панна не має бажання знову гуляти цвинтарем сама, — фиркнула Варта і першою взяла Златана за руку.

Варті хотілося вбивати. Розпочати з алхіміків. Безперечно, з алхіміків. Адже вчора вони зі Златаном знайшли-таки четверту точку. Але у них не було жертви.

— І не буде, — роздратовано шепотіла Дикоросла, розмішуючи заспокійливе в глиняному глеку. — Бо алхіміки — бовдури.

— Вони мають на це право, — Варта спрагло вдихала аромат заспокійливого, бо темрява накотилась на неї і не відпускала.

— Бути бовдурами?

— І це теж. Але якщо ми скажемо, що знайшли точку, може, погодяться.

— Ой, не думаю. Моль казав, що вони однаково не підуть на обмін зі світляками, — хмикнула відьма і вихлюпнула вміст глека в горнятко. — На, пий! Вони ж злющі, бо друга жертва вижила, тож із помстою не склалось. Третя точка світляцька. А Софі досі мертва.

— Ох, щоб їм добре було! Крейдоголові думають, що ситуацію покращило б убивство Мілена? Чи відсторонення Тайфуна за порушення? — чаклунка, попри звичну прихильність до алхіміків, сьогодні не могла себе опанувати.

— Ти ж знаєш їх, — Дикоросла скептично подивилась на подругу. — Їм що Гра, що якісь правила, що кінець світу — однаково! Як образяться, то вже управу не знайти.

— Тоді ми не підемо на цей обмін! — Варта хряснула горнятком по столу. — Пошлемо під три чорти алхіміків, пошлемо Люцема і знайдемо жертву самі. І постараємось зробити це швидше, ніж світляче кодло. Та й усе.

— Як варіант, — відьма похитала головою з боку на бік. — Слухай, Варто, я тут думаю поїхати в гори. На тижні два. На випадок, якщо алхіміки і маги таки зіткнуться лобами — мовчу вже про світляків. Не хочеш зі мною?

Варта заперечно похитала головою. За інших умов вона б із задоволенням рвонула з міста на всі чотири сторони. Але роль жертви не дасть їй зробити цього. І домовленість зі Златаном теж. І бажання перемогти світляків. Надто багато...

— Як бажаєш, — Дикоросла підійшла до вікна й визирнула назовні. — Мені тут гарно. Але ти ж знаєш відьом. Ми — сильне насіння. Де сипнеш, там і проросте. А я не люблю війни водити. Але спочатку Софі! Потім те, що з Таєм стало на мітці. Теперки оно алхіміки збунтувалися. Зараз чуюся так, мовби світ піді мною розверзнеться й проковтне. А Я не хочу.

— Знаю, — кивнула Варта, швидко допиваючи зілля. — Я теж не хочу.

— Не знаю я, хто наша жертва. Навіть не питай, — сказав Еверест замість вітання. Він вправно витискав гірку вершків на каву по-віденськи.

— Я б змінила свою думку про тебе, якби ти здав своїх отак просто, — хмикнула Варта, поправляючи серветки на таці.

— Хах! Можна подумати, в тебе дуже хороша думка про мене.

— Краща, ніж про більшість ваших.

Блакитні очі зиркнули в її бік.

— Мені подобається, що, навіть роблячи комплімент, ти намагаєшся вдавати дуже нехорошу темну, — осміхнувся маг. — Але я теж кращої думки про тебе, ніж ти думаєш.

Раптово Варті здалося, що ця заувага з боку Евереста прозвучала більш товарисько, ніж мала би.

— Мені настільки фіолетово, як чорниці, які ти, до слова, вже мав би дістати й розморозити, — різко відповіла дівчина. — О, здається, Церберова суне сюди!

Еверест звів брови, а тоді мовчки кивнув і кинувся до холодильника швидко, мов тінь. Більше він не розмовляв з нею до кінця зміни.

А під вечір Дикоросла написала, що Тайфун здурів, і довелося якнайшвидше йти до відьом.

— А тепер, дорога подруго, нам насправді потрібно дізнатися, хто жертва, — вибачливо проспівала Ружичка, вливаючи до рота Аллі правдовод.

Алхімея сіпалась, проте Тайфун і Ад тримали її міцно за обидві руки і вдавлювали в спинку дивану.

— Не зобижайся, — додала голова відьом, спостерігаючи за Аллі зі схрещеними на грудях руками.

Алхімея гаркнула і виплюнула зілля.

— По-хорошому вона не хоче, — констатував Тайфун холодно.

— Коли алхіміки дізнаються...— Аллі клацнула зубами, але не договорила, бо Адова павутина здушила її горло.

— Таю, що тут в бісової мамці за катавасія? — Варта щойно переступила поріг — дверей відьми не замикали — і ще ззовні відчула, як аури магів горять злістю.

— Переговори йдуть, відвали! — огризнувся Тайфун, надто зайнятий спробою напоїти Аллі зіллям.

Варті не сподобався цей метод переговорів з алхіміками. Та нікому не хотілося, щоб четверте очко дісталося світлякам. А вчора Люсент потрапила в петлю неподалік від точки. І суперники можуть повернутися цієї ночі, щоб продовжити пошуки. Точніше, вони обов’язково повернуться.

Алхімея блиснула злісним поглядом, коли правдовод таки вплинув на неї.

— Ґайра. Наша жертва — Ґайра!

— Молодець, Аллі, — Тайфун відпустив її, і алхімея впала на диван позаду неї.

— Ти труп, гаде, — видавила вона, відпльовуючись. — Ти труп, Таю! Я б сама пішла й допомогла тобі влити цю твань в горлянку нашого старого друга Люцема, якби покликав. Але ти натомість вирі, шив виступити проти мене. Тому тобі кінець, тобі...