— Спокійно, Аллі, — Варта виступила вперед і вирішила спробувати себе в ролі того, хто примирить усіх, якщо вже вона не встигла спинити Тайфуна. — Це нікому не подобається. Але ми повинні отримати наступне очко.

— О так, ти повинна! Ти-и-и! — Аллі осміхнулась до неї. — Молібден сказав мені, що...

Варта вся напружилась. Проте вони так і не дізналися, що сказав брат Аллі. Алхімея зайшлася кашлем і схопилася за горло, ніби її знову щось здушило.

— Дік, це нормально? — спитала чаклунка.

— Правдовод не дуже приємна штука, — знизала плечима відьма і підсунула до дивану яскраво-рожеву балію. — Аллі, якщо тебе знудить, то ось.

— Здохни, відьмо! — вичавила із себе алхімея. Вона розчервонілася, проте стала дихати легше. — Здохніть ви всі!

— Та заткнися ти, гнидо крейдяна! — гаркнув на неї Тайфун. — Як би я поперся на Люцема? Хіба не знаєш, скільки з ним зараз охорони? А стало б ще більше. То ж велике цабе. А нам треба діяти швидко — програємо.

У його голові вже пробивалися ноти провини, проте мало хто бачив голову темних, який насправді просив би у когось вибачення за свої дії.

— Ти за кого взагалі, магіцький виродку? — запитала Аллі злісно.

— За львівських темних, щоб тобі!

— Тоді ти більше не представлятимеш львівських темних. Я тобі це обіцяю...

У двері загупали з такою силою, ніби хотіли їх висадити.

— Відчинено! — гукнула Дикоросла.

Хрипнула ручка.

— Що у вас за фігня? — Макс влетів до кімнати першим. За ним увійшов Молібден.

Варта відчула розсипи мурашок на шкірі, коли алхімік ковзнув по ній поглядом. Востаннє алхімік бачився з нею й Златаном у геть нехорошому настрої.

Максиміліан помітив почервонілу й злу, мов чорт, Аллі на дивані. Тоді зиркнув на Тайфуна, Ада, відьом... І не питаючи більше нічого, кинувся на голову темних із кулаками.

— Що ти їй зробив, гаде? — Максова правиця бухнула вогнем — і Тайфун полетів спиною на журнальний столик.

Затріскотіло скло. Посипалися іскри льоду.

— Ану, геть від моїх меблів! — крикнула Ружичка, проте її ніхто не послухав.

— Тобі зовсім клепку відбило? — маг духопелив Тайфуна так відчайдушно, що благенький стіл під ними тріснув.

Ад кинувся відтягнути Макса, але Молібден дістав крейду і прокреслив щось у повітрі, відштовхнувши іншого чародія до вікна.

— Тільки спробуйте, — процідив він, переводячи крейду з Ружички на Дикорослу і тоді на Варту.

— Годі! — врешті владно кинула Аллі.

Макс, стираючи кров з обличчя, сплюнув на підлогу і грубо стягнув алхімею з дивана.

— Темні алхіміки більше не беруть участі у Грі з вами, — кинув він. — І я не беру. Молю, пішли.

— То ти зрадиш своїх? Через бабу, так? — Тайфун, кректячи, почав підводитись зі скляних уламків столу. Його руки й обличчя нагадували криваве полотно когось із імпресіоністів.

— Скажеш про Аллі ще хоч слово, і я тебе знищу, — відповів Макс найчорнішим своїм тоном. — А від тебе, Варто, ми такого не очікували.

Маг і двоє алхіміків швидко пішли до дверей. Ніхто їх не спиняв.

— Чума на ваші два роди, — прошепотіла Ружичка роздратовано. — Ще й до середини Гри не дійшли, а маги з алхіміками вже перегризлися. І де — на моєму столі! У моїй вітальні.

— Хай тепер хоч згорять. Щойно ми почнемо перемагати, самі прибіжать, — Тайфун харкнув кров’ю і важко заточився. — Бляха! Макс!..

— Про що казав Максиміліан? — шепнула Дикоросла до Варти, поки Ружичка з Адом допомагала Тайфунові дійти до ванної, а Ромашка почала визбирувати уламки скла. — Чого це вони від тебе не очікували?

— Біс їх знає, — відповіла Варта відверто.

Варіантів небагато: або ж Моль якось пригадав, що бачив її зі Златаном, і розпатякав усім, що, бачте, Варта Тарновецька тусується зі світлим, який бився проти Аллі; або ж хтось бачив її з Еверестом, коли той урятував її від нападу? І придумав щось для повноти картини. Або ж...

— Дідько... — прошипіла дівчина, розуміючи, що при достатньому бажанні та при тій напрузі, яка зараз панує у місті, дуже легко знайти причини звинуватити її в чомусь.

— Я пас. Я їду в гори, — Дикоросла осміхнулася стомлено. — А Моль, здається, дахом їде.

— Здається, — погодилась Варта. Її телефон завібрував.

«Падлюка» висвітлювалося на екрані. Дівчина вирішила, що назве його саме так, щоб у випадку, якщо хтось ненароком побачить її мобільний, він не здогадався про особу Златана.

Чаклунка вислизнула на балкон і прошепотіла у слухавку:

— Зараз зовсім невдалий час для розмови...

— Я бачив, як ваші алхіміки здиміли щойно, — реготнув чех. — Спускайся. Чекаю внизу в сусідньому під’їзді.

— Я потрібна тут.

— Ні, не потрібна.

Звичний безапеляційний тон Златана, певного у власній правоті. Варта замислилась, чи не володіє падлючий чех ще й умінням навіювати бажане на додачу до інших непересічних талантів. Проте зараз він таки мав рацію: про точку вже відомо, ім’я жертви для потенційного обміну темні дізналися, хоча й таким неприємним шляхом.

— Дік, мені треба піти, — чаклунка смикнула подругу.

— Овва! То тепер я без тебе маю давати раду цим психам?

— Я впевнена у твоїх силах, — осміхнулась вона.

— Та я у твоїх теж. Тільки будь обережною, — відьма наблизилась і зашепотіла просто у вухо: — Здається мені, твоє везіння зі знаходженням міток викликає занадто багато інтересу...

Варта кивнула й пішла геть, поки не повернувся Тайфун.

— Усе так погано, що ти навіть не кидаєшся злісними коментарями? — спитав Златан замість вітання.

— Маги посварилися з алхіміками. Сильно. Дуже невчасно. А тобі що треба?

— Треба перевірити дещо. Не мені, а нам обом.

— Нам — і не лише обом, а всім темним — треба знайти світляну жертву і перемогти в цьому турі.

— Усе буде гаразд. Я тобі кажу. Деталі потім.

Златан дивився на неї з гіркою усмішкою і певністю на обличчі. Варта відкрила рота, щоб заперечити. Але не зробила цього.

— І куди ми тепер? — видихнула вона вже спокійніше.

— Побачиш. Шоколадку будеш?

— Що-о?

— Шоколадку. Я вдень гуляв тут неподалік і накупив забагато. Було кілька видів, не знав, який обрати, — Златан дістав із внутрішньої кишені знайому Варті упаковку з Львівської майстерні. — У мене є... топлений огризок чорної. Та ну його. А от і недоїдена молочна з родзинками! Якщо не огидно.

— Ну, ти й... дивний, — видала дівчина, проте відчула, що рот наповнюється слиною від одного запаху шоколаду. — Поводишся так, ніби тебе нічого не лякає й не турбує. Ніби живеш у якомусь іншому світі!

— Може, це ти живеш не в тому світі? — хмикнув маг і вклав шоколад їй у долоню. — Пішли. Є ще щматок дороги. Мірек травонувся в якійсь забігайлівці, тому поведу я.

Варті здалось, що пальці мага торкалися її власних довше, ніж було необхідно. Це і несподіваний, але такий доречний шоколад наштовхнули на думку, що чех тепер хоче маніпулювати нею, викликаючи особисту симпатію. Хах! Не дочекається.

Поки шоколад танув у роті, а Златанове авто швидко й безшумно пробігало вулицю за вулицею, слухаючись кольорів світлофорного намиста, Варті стало спокійніше. Вона пригадала кілька давніх історій, коли Тайфун та Аллі гризлися між собою, підхоплені підлітковими ще емоціями. Але врешті все закінчувалося добре — як не молодший шабаш із запальними гулянками, то невідкладні спільні справи завжди мирили магів та алхіміків і стирали їхні конфлікти. Отож, так буде і цього разу. Мусить бути.

— Щоб ти не поспішала обзивати мене брехлом потім, — кинув Златан, не відриваючись від дороги, — скажу одразу. Сьогодні судді зберуть світлих і темних знову. Я везу тебе подалі від цих зборів.

— Чому? Польський суддя вже бачив мене, коли ми прийшли до другої мітки. Та й ні для кого не секрет, що я, трясця, найактивніший гравець.

— Байдуже. Попереду спокійна ніч, і я зможу перевірити дещо. До речі, четверте очко — ваше. Судді про це оголосять на зборах. Більше жодних новин не буде, тож ти нічого важливого не пропустиш.