За таке порушення правил ця учениця була покарана — її примусили пройти навприсядки навколо шкільного стадіону. Хоча учитель чітко наказав дівчині притримувати спідницю так, щоб не було видно спідньої білизни, вона спеціально проігнорувала цю частину наказу, через що учитель був змушений здатися і сказав їй зупинитись після першого ж кола. Поки ця учениця чекала в учительській на наступне покарання за непослух, її однокласниця, яку теж викликали в учительську через порушення правил щодо шкільної форми, спитала бунтарку, чому та виставила усім напоказ свою білизну.

— Я хотіла, щоб учитель на власні очі переконався, наскільки наша форма незручна, — відповіла вона.

Після цього інциденту правила залишилися незмінними, але старости та вчителі, не змовляючись, стали закривати очі на дрібні порушення учениць, і ті могли собі дозволити одягнути футболку чи навіть прийти до школи у спортивному взутті.

Ще однією вічною проблемою учениць був сумнозвісний місцевий ексгібіціоніст. Протягом багатьох років він постійно з’являвся в той самий час у тих самих місцях. Зранку його зазвичай можна було зустріти на дорозі, що вела до школи, де він своєю несподіваною появою у непристойному вигляді розлякував дівчат. У похмурі дні він полюбляв тинятися на площадці просто попід вікнами класу, який був закріплений за 8-ю групою 8-ого класу, який, за збігом обставин, складався з одних дівчат. І так уже сталося, що коли Джійон перейшла у восьмий клас, вона потрапила саме у цю групу. Дівчата, які потрапили у восьму групу, хоч і розпереживалися, знаючи, що їм доведеться споглядати з вікон класу, але водночас підхіхікували між собою.

Це сталося згодом після початку весняного семестру. У той день на світанку накрапав дощ, і місто огорнув туман. На перерві після третього уроку одна з учениць, яка сиділа на останній парті і мала репутацію хуліганки, виглянула у вікно і раптом щось збуджено вигукнула. Ще декілька дівчат, які полюбляли пустувати, підбігли до вікна і почали вигукувати: «Ще! Давай ще раз! Ууууу!» Вони плескали в долоні і сміялися до сліз. Джійон, парта якої стояла далеко від вікон, сиділа і лише чимдуж витягнула шию, намагаючись розгледіти, що ж там таке відбувається. Їй було цікаво, але вона соромилася підійти до вікна, здогадуючись, хто саме став причиною неспокою. Пізніше однокласниця, яка сиділа біля вікна, розказала, що цього разу ексгібіціоніст, підбадьорений вигуками школярок, влаштував під вікнами незабутнє шоу.

Та в той час веселощі були вмить припинені вчителем, відповідальним за шкільну дисципліну, який увірвався у клас, немов ураган:

— Ви що?! Хто це там кричить з вікон? Ану всі стали сюди! Негайно!

Вишикувавши тих, хто стояв чи сидів біля вікон, перед усім класом, учитель спробував знайти винних. Проте абсолютно всі учениці повторювали одне: «Ми нічого не робили, ми лише сиділи біля вікна, ми нічого не вигукували». Урешті-решт, учитель вибрав на свій розсуд п’ятьох дівчат, яких відправив отримувати своє покарання в учительську, а решту класу заставив писати пояснювальні записки з вибаченнями і присвятив весь четвертий урок читанню нотацій. Після обіду у клас повернулася головна хуліганка і, плюнувши у відчинене вікно, вигукнула:

— Ця сука світить голим задом під вікнами, а винуваті ми? Замість того, щоб зловити збоченця, ці ідіоти змушують нас вибачатися і писати пояснювальні записки! Вибачатися за що?! Це що, я роздяглася?!

Дівчата захихотіли, а хуліганка ніяк не могла вгамуватися, і ще кілька разів сердито сплюнула у вікно.

П’ятеро дівчат, яких тоді відправили в учительську, зазвичай запізнювалися на уроки, але після того випадку почали приходити в школу раніше за всіх, через що постійно куняли на заняттях. У всіх складалось враження, що це неспроста, і дівчата щось затіяли, але оскільки нічого не відбувалося, а дівчата поводилися чемно, вчителі перестали звертати на це увагу. Через деякий час усі дізналися, у чому полягала причина їхньої дивної поведінки. Дівчата весь цей час, мов розвідники на війні, вистежували ворога. Якось рано-вранці вони таки зустріли ексгібіціоніста на одній з бічних вулиць і уп’ятьох накинулися на нього, зв’язали заздалегідь приготованими мотузками і ременями та потягли у найближче відділення поліції. Ніхто так і не дізнався, що тоді відбувалося в поліції і що потім сталося з цим ексгібіціоністом, але він уже не з’являвся біля школи. П’ятеро дівчат отримали сувору догану. Їх на тиждень звільнили від занять, і їм знову довелося писати пояснювальні записки і вибачатися. І дівчат покарали тим, що змусили вичистити усі шкільні туалети і прибирати стадіон. Коли героїні цієї історії повернулися до занять, вони не сказали нікому ні слова. Усім, що свідчило про те, що щось таки сталося, і чутки виникли неспроста, були лиш поодинокі потиличники, які діставалися дівчатам від учителів час від часу, і супроводжувалися чимось на кшталт:

— І як вам не соромно, ви ж дівчата! Як ви могли таке зробити? Осоромили всю школу!

У таких випадках найзлісніша хуліганка лише тихо матюкалася крізь зуби вслід учителям, коли ті уже не могли її почути.

У восьмому класі у Джійон почалися місячні. Це було не рано і не пізно. Тим більше, що у її старшої сестри Инйон місячні також почалися у восьмому класі, а у сестер будова тіла, ріст та вага були ідентичними — вони могли спокійно носити одяг одна одної, тому можна було очікувати, що фізіологічні процеси відбуватимуться у сестер подібним чином. Коли цей день настав, Джійон не розгубилася і спокійно взяла одну із прокладок у голубій упаковці, які старша сестра зберігала у верхній шухляді свого столу, а ввечері розказала Инйон, що тепер і у неї почалися місячні, на що сестра відповіла:

— Ну що ж, от і скінчилися твої щасливі дні.

Джійон не знала, чи варто розказувати про це батькам, а якщо варто, то що саме і як краще сказати. Кінець сумнівам поклала Инйон, яка сама розказала все матері, на цьому все й закінчилося. Батько у той день затримався на роботі, тому вечеряли вчотирьох. Рису у рисоварці залишалося небагато, тому мама вирішила зварити три пакети рамьону[14], щоб з’їсти їх разом із залишками рису. На стіл поставили одну велику каструлю з локшиною й чотири миски, і молодший брат Джійон одразу кинувся набирати собі порцію, наповнивши миску по самі вінця.

— Ану! З такими темпами ти нам ні рисиночки не залишиш! — дала братові ляща Инйон. — І де твої манери? Першою порцію собі має набрати мама, а не ти, шмаркач малий.

Инйон сама набрала в мамину тарілку локшини, влила бульйону з каструлі, додала яйце. Після цього вона вихопила миску брата і всипала собі половину з його тарілки, але мама, побачивши це, віддала частину своєї порції сину, розізливши цим Инйон:

— Мам! — закричала Инйон. — Навіщо? Поїж нормально, врешті-решт! Наступного разу просто звари кожному окрему порцію, в окремих каструльках!

— Відколи це ти так турбуєшся про мене? Чого ти здіймаєш бучу через якусь нещасну порцію рамьону? Ну і хто митиме посуд, якщо я наступного разу зварю вам всім окремі порції в окремих каструльках? Ти?

— Без проблем, помию. Я й так це роблю — і посуд мию, і квартиру прибираю, і білизну розвішую після прання. Джійон також допомагає. Тут лише одна людина й пальцем не поворухне, щоб зробити щось у хаті, — відповіла Инйон, гнівно зиркнувши на брата, та мати стала на його захист:

— Твій брат ще маленький, — сказала вона, погладивши сина по голові.

— Маленький? Йой, та я з десяти років уже піклувалася про Джійон, збирала її портфель і перевіряла її домашнє завдання. А у його віці ми з Джійон і підлогу мили, і білизну розкладали сушитись, і навіть готували собі їжу! Хай простеньку — локшину чи яєчню — але робили це самі!

— Инйон, він ж наймолодшенький...

— Йому все сходить з рук не тому, що він наймолодший, а тому, що він — хлопець! — крикнула Инйон, жбурнувши на стіл палички для їжі, і втекла у свою кімнату.