Слідом торкнулися політики, але Дункан чомусь майже відразу перервав напрямок бесіди присутніх. Раптом він попросив Ленокса зіграти що-небудь завзяте на волинці. Деяких інших, вочевидь, теж граючих на музичних інструментах – підіграти здорованю на ударних і струнних, щоб потішити його наречену, а заразом і гостей.

Мелодії виявилися, дійсно, веселими і хвацькими. Барабани видавали ритмічні звуки, а яскраві наспіви волинки змусили велику частину чоловіків виробляти захоплюючі кренделя національних танців. Паркенс дивувалася цьому диковинному видовищу танцюючих горян. Такого вона ще ніде не бачила!

Серед захоплюючого шуму, спричиненого напівдикими танцями і сміхом, Джессіка звернула увагу, що Дункану щось стурбовано шепотів слуга, який виник раптово. МакКоул підвівся і пройшов до виходу із залу із загальними веселощами. Там вона побачила, як чоловік, ймовірно, подорожній, безлад його зовнішнього вигляду красномовно на це вказував, вручив йому сувій паперу, оперезаний печаткою. Дункан запросив гінця приєднатися до їх бенкету, а сам, анітрохи не зволікаючи, розгорнув сувій і квапливо пробігся по ньому очима. Після прочитання послання він ніяк не виявив своєї реакції на його вміст. Лише підійшов до місця, де сиділа Джесс, і, чемно подав їй руку, оголосивши про свій подальший намір тільки дівчині:

– Сподіваюся, сьогоднішній вечір додав вам позитивних емоцій і ви не пошкодували, що провели весь цей час з нами. Але не варто вас перевтомлювати після перенесеної хвороби. Я хотів би зараз супроводити вас в вашу спальню і побажати вам доброї ночі. Завтра вас чекає насичений день. Як я вже сказав, завтра нам доведеться дати один одному клятви вірності перед Всевишнім і гостями. Любові від вас вимагати не смію, так як сам не безгрішний.

Джессіка, не беручи всерйоз його слова, все ж поспішила піти з галасливого залу. Вона розраховувала, що Норміна на цю годину вже зможе її порадувати будь-якими вістями про втечу, що замишлялася. Всю дорогу до її покоїв Джесс наполегливо мовчала. Нехай МакКоул думає собі, що хоче! Але вона страшенно втомлювалася від постійної напруги від надзвичайного проведення часу в замку! Ось тобі так відпочинок з милим у відпустці!

Джессіка не помилилася, як тільки затихла карбована хода в коридорі МакКоула, що повертався в зал, в її покої безшумно впурхнула Норміна.

– Леді, я майже все підготувала до нашої «прогулянці» біля замку, – вона підійшла зовсім впритул до Джесс і додала: – Нам доведеться скористатися потайним виходом із замку через печери. Я знайшла відданого леді Равенні старенького слугу, який один з небагатьох знає цей шлях. Він проведе нас, але тільки за однієї умови.

– Якої, Норміна? Говори, не зволікай, – хвилювалася Паркенс.

– Він погодився зробити це відразу після вашого вінчання з МакКоулом-старшим. До цього, він упевнений, це буде неможливо зробити. Зараз охорона розставлена всюди, немов всі знають про вашу затію. Він сподівається, що після церемонії вінчання, причини недовіри до вас зникнуть. Після торжества я буду чекати вас у вашій спальні, щоб підготувати вас до першої шлюбної ночі. Цими хвилинами ми і скористаємося для втечі. У таємного виходу нас будуть вже чекати. Але лабіринт печер я не знаю, тому і покладаюся на цього дідка-провідника.

Джессіка мовчала кілька хвилин, в цей же час взявшись нервово ходити по спальні і заламувати руки. Потім різко зупинилася і випалила:

– Я згодна, Норміна! – на підтвердження своїх слів вона міцно стиснула обидві руки добрій дівчині, немов благаючи її в відданості, так як повністю зважилася довірити себе їй.

Цю ніч Джессіка Паркенс провела без сну. Під ранок вона нарешті таки заснула. Потім вона дізналася, що слуги марно намагалися її розбудити пополудні. В замку повзли чутки, що леді Равенна намагалася накласти на себе руки за допомогою отруйних ліків. Викликаний монах Іеген привів її в бадьорий стан якимись нюхальними травами.

І тут понеслося …

Всі без винятку метушилися до наміченого ввечері урочистого церемоніалу. Скільки, виявляється, традицій мало це таїнство.

Знадвору було чути мелодії вуличних музикантів, радісні крики простолюдинів, які очікували милостей від господарів на честь весільних веселощів. Але навіть вони не могли заглушити рев молодих свиней, яких чекала доля стати окрасою не одного святкового столу в цей урочистий вечір. Хоча по замку вже зараз розносилися хвилюючі аромати вишуканих весільних страв і без цих нещасних чотириногих.

Спочатку Джессіку злегка нагодували лише вівсянкою, нагадавши їй, що в такий день за традицією це нехитре блюдо служило сніданком для всіх, без винятку6. Хоча вона страшенно хотіла їсти, слуги їй чомусь не дали можливості насититися вдосталь, нагадуючи, що її вже зараз чекає обряд «очорнення нареченої». Ніби вона знає, що він їй обіцяє! Звичайно, Джесс трохи захвилювалася і, безсумнівно, хотіла поцікавитися, що це за обряд. Вона стала шукати очима Норміну, з метою тихенько вивідати у неї тонкощі цього ритуалу, щоб не потрапити в халепу. Але її єдиної спільниці в цьому «театрі абсурду» ніде не було видно.

Паркенс одягнули з двох принесених нарядів в зовсім простеньку сукню. Друге, не займане, як їй сказали «Поки!» також навряд чи можна було назвати вінчальним, тому що було не звичним білим або іншого кольору вишуканим, а скоріше національним, з картатої спідницею.

Волосся їй також не стали укладати в зачіску. Лише стягнули в якийсь безформний вузол, накривши щільною однотонної косинкою.

Коли Джессіка глянула на себе в дзеркало, майнула думка: «М-да! Незавидна доля середньовічної нареченої-леді! Я уявляла собі трохи інакше її весільне вбрання! Як же тоді виглядали простолюдинки-наречені?! » Пухкенька служниця Гленна, як ніби прочитала міркування Джессіки, зробила, на її думку, заспокійливе зауваження:

– Радійте, леді, що вам, хоча б, на щастя, чи не доведеться ніколи випробувати муки «Права першої ночі», як нам простим смертним дівчатам.

Паркенс мимоволі ковтнула повітря, згадавши все, що знала про згадану Гленною жорстоку традицію тих страшних варварських часів, коли існувало право землевласників і феодалів після укладення шлюбу залежних селян провести першу ніч з нареченою, позбавляючи її невинності.

Після таких моторошно картинних слів Гленни, Джесс вже вирішила, що стерпить усе що завгодно до самого кінця! Хіба може бути щось гірше того, що пригадала Гленна?! Нагородою їй буде – особистий вдалий «подарунок» нареченому, коли він свою першу шлюбну ніч проведе в обнімку з вишитою подушкою! А вона, Джессіка Паркенс, в цей час буде добиратися до Англії на попутках і репетирувати, що вона скаже Семюелу при зустрічі! «А може бути, я поспішаю з висновками? І це було б моє останнє випробування? Може, в цей самий момент з'явитися Сем і нарешті зізнається в своєму розіграші, нехай і невдалому?! Не може ж Дункан МакКоул і справді її примусити до плотських шлюбних утіх! »

Поки вона тішила себе цими думками, її дружною юрбою вивели у двір фортеці. Двір вона ще жодного разу не бачила, якщо не брати до уваги один раз вночі (чи багато в темряві побачиш!) після прибуття в замок і другий – з висоти кріпосних стін – коли її перелякану в той же перший пізній вечір волокли до поручнів кам'яного балкона, щоб оголосити про її згоду стати Равенной МакКоул.

Двір був широким, багатолюдним. У центрі майданчика, якраз навпроти згаданого балкона, стояв поміст. Ймовірно, зроблений для проголошень волі господарів замку або для місця покарань за провини, можливо, і страт. Біля нього зібралося багато роззяв, що сміялися, і потішалися. Причому більша частина з них були подані МакКоула або васали-союзники. Там був і Локслі, і Донован, і МакКоул-молодший, і Ленокс. Коли низка слуг супроводила наречену ближче до цього видовища, Джесс розгледіла крізь натовп біля ганебного стовпа помосту прив'язаного чоловіка в «чудовому костюмі Адама». Коли її погляд повільно піднявся від м'язистих стегон до обличчя володаря красивого нагого тіла, Джесс зніяковіла, бо зустрілася очима зі своїм уявним нареченим, Дунканом МакКоулом! Але як же це, можливо?! Воїни-чоловіки раділи, вигукуючи різні підбадьорливі фрази в честь нареченого. Джессіка боялася знову підняти очі на Дункана, не здогадуючись про причини його ганебного полону біля жердини. Врятувала становище Норміна, служниця якимось чином опинилася поруч, а може вона вже давно її супроводжувала, а Джесс від щохвилинних потрясінь могла її і не помітити. Норміна, бачачи її перелякані очі, прошепотіла, що так чоловіки святкують останню холосту ніч нареченого, і це її традиційні наслідки. Зазвичай жених або напивається в крайній раз в устілку, або виснажений різними способами: тренувальною битвою з рівними на мечах, непосильною працею, навмисним дводенним безсонням, нарешті, в сонному «вирубі» піддається такому жартівливому випробуванню.