Карай, підсмаж його! - крикнув Найтон. Я з переляку виплеснула струмінь полум’я перед собою. Добре, що Варда вже відскочила від тварини, а я була повернута обличчям саме до носорога. Він загорлав ще голосніше, але вмирати не збирався. Я відкрила очі й побачила, що ця машина смерті повертається в мій бік. Кривава морда дивилась на мене сліпими очима, від жаху я виплеснула ще більше вогню. Носоріг почав обвуглюватися, а потім упав мордою на землю. Я відчула, що не можу зупинити потік вогню!

Досить!!!

Все!!!

Перестань!

Три голоси пролунали одночасно, але пізно. Я не можу зупинитися! В очах потемніло, знесилена я впала на землю. Щось холодне торкнулося обличчя й я відкрила очі. Віка сидить і, тримаючи руку на моєму лобі, щось шепоче. Я обережно повернула голову, на місці носорога лежить великий обгорілий шмат м'яса, над яким в'ється димок. Ого, це все я зробила? Добре що я ліс не підпалила.

А воно смачно пахне, - заворожено сказала Варда. - Хтось буде це їсти?

Їсти носорога? Я розумію курку з’їсти ще можна, а от носорога.

Ні, дякую, - в один голос відповіли ми.

Після цього Варда перетворилась на довгого товстого пітона. Вау, я думала перевертні це вовки, або хоча б ведмеді. Пітон широко відкрив щелепу й як рукавичка натягнувся на останки носорога. Змія стала схожа на повітряну кульку й насилу повернулася в нашу сторону. Варда нас не ковтне, сподіваюсь? Чотири пари очей дивляться на неї ошелешено, а їй хоч би хни. Перевертень повільно, але повернувся в образ людини. Незважаючи на те, що пітон зжер цілого носорога (те що від нього залишилось), на дівчині це не відбилося ніяк (і куди все поділося?), ну хіба що вираз обличчя був дуже задоволений, але й стурбований. Я зрозуміла, Варда не хотіла розкривати всі козирі одразу. Звідки тоді пішли легенди про перевертнів-вовків? Ну, люди ж не просто так казали про це.

У перевертнів є багато кланів, але найпоширеніші - це клани собачих, здебільшого вовків. Я з клану зміїних, можу перетворюватися на любу змію. Мій клан - не забутий, забуті клани - це павуків, ящірок та птахів.

Всі зреагували однаково - закивали головами. Відчуваю, що це ще не всі козирі.

А те, що ти кігті відростила?

Так, це всі перевертні можуть.

Тиша… Усі замовкли. Про мене забули. Ну, і класно, не люблю коли мені приділяють багато уваги. Треба щось робити з приливами, а то в найнеобхідніший момент упаду. Це буде точно так, як на олімпійських іграх: лижниця після неймовірного сальто не втрималась на ногах. Я встала.

Так, йдемо далі? - подала я голос.

Йдемо, бо мій брат вже знає де ми, - упевнено сказав Найтон. Його брат?! То був його брат!

Твій брат? - Варда зашипіла. Зараз буде щось страшне, бо злити Варду не треба. Вона з виду така беззахисна, тендітна, але якщо розізлити - буде не солодко. Її очі з карих перейшли на срібний колір. Що Варда буде робити?

Так, але я тут ні до чого.

Найтон повільно відійшов назад. Як це він ні до чого? Що ж тоді він просто так нас виловлював. Який сенс допомагати брату, якщо все рівно потім зрадиш? Так багато запитань, так мало відповідей.

Феє, з’єднай мої думки та думки Карай, дракони не вміють брехати.

А ти вмієш! - сказала Варда.

Добре, тоді задайте їй таке питання, на яке не захоче відповісти людина.

Всі подивились на мене, задумались. Я все більше дізнаюсь про себе. Я не вмію брехати? А на яке питання не може відповісти людина?

Скажи, що ти думаєш про Варду, - з посмішкою сказав демон. Він напевне хоче, щоб я розізлила Варду. А я не буду нічого говорити!

Моїм першим враженням стало те, що Варда любить, коли на неї звертають увагу. Не те, щоб я судила, але таких людей я недолюблюю. Хороших рис не мало, але й поганих не багато. Можливо я ще не знаю всього про неї, але рішення зміню не скоро. Друге враження: вона сильна, надійна, щедра людина, але трохи неврівноважена, - зрозумівши, що це я патякала швидко додала, - вибач!

З’єднай! - Варда прошипіла Віці. Я надіюсь мені голову не відірвуть за прямоту. Віка почала щось говорити на тамільській. Я цю мову тільки почала вчити. Голова стала боліти. Здається я в голові Найтона. Зі сторони бачу палаючий будинок, чоловіка, який щось робить з Найтоном. Він стоїть перед тим чоловіком на колінах й каже, що він помстився за те, що йому не дозволяють любити Ролель. Дівчина являється донькою мера, який як раз хоче забрати в Найтона силу вогню. Навколо зібрався народ. В один момент це зникло й я почула:

Я підіграв брату, щоб зруйнувати його мрію, бо не хочу, щоб він став повелителем Тунни! Він не пропонував силу й мені теж, тому я образився. Я би допоміг, але я також хочу влади!

Я дослівно передала всім те, що чула. Варда заспокоїлась і ми швидким кроком вирушили далі. Тепер кожен недовірливо дивиться один на одного. Більше всіх мені недовіряє Варда, на другому місці демон. Він чомусь єдиний розуміє, що якщо мене знайде його брат, то отримає любу інформацію. Хоча можливо є спосіб просто мовчати, але видно, що слова тоді самі вирвались.

Я навіть не думала, що Найтон мав силу вогню. Якщо подумати логічно, то він демон і його стихія вогонь. Ну, я так думаю. Як меру вдалось позбавити його сили, я не побачила. А звідки він знав мого діда? Може він знає багато про драконів? Може я можу перетворитися на дракона. Хто знає?

Після трьох годин походу ми зробили привал. Ну, не можемо ми йти безперервно цілий день! Ми не кіборги. Зупинились на манюсінькій галявинці біля величезної сосни.

Щоб відволіктись від втомлених фізіономій, увімкнула на телефоні відео концерту з філармонії. Там моєї подруги викладач з оркестру брав участь. Їй дали білет на двох та вона запросила мене. Було цікаво слухати! Музика з фільму «Пірати карського моря» у виконанні симфонічного оркестру. Дивовижно! Там ще грали народну музику на старому духовому інструменті, але мені подобається щось більш сучасне.

Звідки ти знаєш мого діда? - сіла я поряд з Найтоном. Так, треба це розвідати.

Ми з ним раз… перетнулись, - викрутився він після паузи.

Як?

Спогади Найтона

Ми опинилися в степу. Було прохолодно. Світило стояло досить високо. Вітер колихав високу пишну траву. Розійшлись, як й домовлялись, у різні боки. Найон пішов на захід, а я – на схід. Через деякий час я спускався з пагорба й у долині побачив старого дідуся. Він ішов по дорозі. Невисокий, кремезний, з прямою спиною та високо піднятою головою. Із-за дефекту подорожування між світами я став дуже голодним і слабким. Подумав, що літра крові мені вистачить для відновлення, а дідусю це не зашкодить. У крайньому випадку допоможу йому добратися до житла.

Я кинувся до людини, на ходу відрощуючи кігті й ікла, і вже відчував на губах смак його крові. Але дідусь, різко повернувшись до мене, випустив такий струмінь вогню, що тільки диво врятувало мене від миттєвого перетворення на шашлик. Таку силу я бачив вперше! Дмухати вогнем можуть дракони, але вони ж практично вимерли, хіба ні? Зупинятися було не можна, оскільки це загрожувало вірною смертю. Я знову кинувся на супротивника, намагаючись вчепитися йому в горло. Дід був дуже сильним. Мисливець перетворився на жертву: дід, ухилившись від моїх кігтів, схопив мене за плечі й кинув на землю, та так, що з мене вибило дух. Я намагався зробити подих і піднятися з землі. Тоді дід замахнувся, щоб зламати мені щелепу, напевне. У нього це майже вийшло, але я все ж таки вирвався. У діда була залізна хватка! Щоб знову не підсмажив мене, я крикнув:

Ніхто із смертних не може так битися. Хто ти?!

Тоді він, якогось біса, відростив вогняні крила (сказав той, хто сам і є бісом). Руки стали червоними, а на них виросли чорні-чорні кігті. Ніколи не бачив такого, бо таку здатність мають тільки легендарні верховні дракони. Ось це я пообідав! Був телепнем, думав я зможу перемогти якогось смертного.

Настала його черга нападати. Дід розігнався і, схопивши мене, жбурнув що сили об землю. Якщо чесно, страшно стало мені. Він же міг заживо поховати. Я зобразив мертвого. Дідусь не повірив, але відпустив й зробив шаг назад, підіймаючи руки перед собою.