Не посилайте на мене мітку! Благаю! - зрозумів я що робити. У стародавніх сувоях писали, якщо верховний дракон посилає мітку на когось, вся зграя полює. А якщо зграя полює, то ніхто й ніде не зможе сховатись. Ніколи! Дракони будуть переслідувати мене, поки я не помру від їхніх лап. А найстрашніше те, що вони вбивати будуть повільно, по черзі. Дідусь зупинився дивлячись на мене. Можливо мені повезе. Вставати я не наважувався, щоб показати, що я переможений. Вогняні крила почали гаснути, а руки та кігті ставали нормальними.

Я-як ви діз-дізналися? - я трохи піднявся.

Інтуїція. Вставай, дурню, - мені тоді здалося, що він це трохи з насмішкою сказав.

Вибачте, будь ласка, я вж-же йду?

Куди! - зупинив мене той. Так, то був єдиний раз, коли я когось благав.

У Пеклі, що манер не вчать!

Та ні, я з Тун-тунни.

Тун-тунни?

Ні, Тунни. Це інший вимір. Вибачте, не посилайте на мене міт-тку.

Так, це також був перший раз, коли я від страху затинався. Ну, я звичайно трохи перебільшив зі страхом для Лано Кирила. Може все ж таки пощадить, але рано чи пізно щось погане буде від нього. Він дивився на мене, я на нього. Очі дракона були пронизливо суворі, злі, але на дні зачаїлася мудрість століть.

А, як ставиться мітка? Верховний дракон повинен прийняти людську подобу й палаючим кінчиком чорного кігтя видряпати хрест на тілі жертви. Я завмер на місці, боячись поворухнутися, піт стікав по спині, здається я був на волосок від загибелі.

У Кирила рука стала червоною й виросли ті самі смертельні кігті.

Як сюди потрапив?! - строго запитав дід. Та таким тоном, що мені захотілось провалитися під землю.

Вигнали, - тихесенько відповів я.

Що такого настільки поганого може зробити демон, щоб його вигнали?

Слушне питання. Я взагалі був хуліганом. На всі мої пустощі завжди закривали очі, але після підпалу будинку самого мера до мене стали ставитися, як до злочинця.

Й-а спалив будинок м-мера, а потім взяв у заручники його д-дружину.

От телепень.

П-повністю з вами з-згоден, - як же мене напружувала його лапа. А ну як мітку поставить. Серце тьохкало десь біля п’яток.

Назви мені хоча би одну причину не посилати на тебе мітку.

Врятування власної шкіри не є для цього дракона поважною причиною. Звичайно можна було сказати, але темна репутація демонів все спаплюжила б.

Демони Тунни

Демонів Тунни не можна плутати з демонами Пекла! Демонів Пекла знають усі: роги, копита, хвіст, ніс п’ятаком та бридкий характер. Люди їх називають чортами. Вони безсмертні й нічого не бояться, але православні обряди та святе слово можуть заставити їх кричати від болю. Вони відчувають тільки злість, заздрість, жадібність.

На відміну від них, демони Тунни відрізняються високим зростом, біля двох з половиною метрів та стрункою людиноподібною фігурою. Очі повністю чорні без білків. Скрізь світло-персикову шкіру просвічуються золоті вени, які достигають шиї не піднімаючись на обличчя. Лице має правильні та привабливі риси, не те, що в тих чортиняк з Пекла. Демони Тунни дуже сильні маги. Вони вважають, що демонами можуть називатися тільки вони, а не те «сміття», що мешкає в Пеклі. Демонам не чужі людські почуття, причому позитивні емоції в них також є.

Серйозно, ми не такі, як жителі Пекла. Чомусь усі плутають жителів того виміра з нашим. Майже ніхто не знає про Тунну. Ми - демони з Тунни й демони з Пекла сильно відрізняємось! Дуже сильно! Вони не знають, що таке жалість, доброта, кохання. Особисто я знаю, що таке кохання. Я був закоханий у Ролель, а вона в мене. Сила мого кохання й кинула мене на вчинення божевільних вчинків. Шкода, що я не слухав маму. Вона казала, що домогтися кохання дівчини шляхом спалення її будинку дуже сумнівно. А я думав, що ображу цим тільки її твердолобого батька.

Підпалити будинок тена Гаївського запропонував Найон. Сказав, що за втрату сили помститися треба обов'язково, інакше Ролель відвернеться від боягуза й слабака. Та й надалі ніхто не буде сприймати мене всерйоз у вищому суспільстві Тунни. Демони поважають силу й тільки так. Я з Найоном розбили глечик та випустили джина.

Після мого публічного вигнання, нам з Найоном довелося покинути межі Тунни. Йти треба було якомога далі, рятуючись від найманців мера. Зол він був знатно, аж кипів. Рятувало те, що в Найона була сила вогню, яка дозволяла з використанням магії переміститься в іншу зоряну систему.

Як тільки згадую про Ролель серце обливається кров'ю. Вона була не просто дивовижною, а янголом. Дивно? Тільки так я й сприймав її, з першої миті як побачив. Я б віддав все, щоб знову побачити її ідеальне обличчя, дивну фігуру, приголомшливі очі. Якщо вона буде мене чекати, то ми з нею обов’язково зустрінемось. Я це знаю точно!

Спогади Найтона (продовження)

Для людей вірити демону - це те саме, як вірити лису, який каже «тільки правду». Тільки сильні емоції й чиста правда могли переконати дракона в моїх словах.

У мене з’явилась ідея. Я скажу дракону, що спалив будинок Логега Гаївського, щоб той зрозумів, що я на все готовий ради коханої.

Я хотів помститися Логегу Гаївському, бо він заборонив мені бачити свою дочку. Ви подумаєте, що я брешу - добре. Не вірте, а просто вбийте.

Я бачу правду в очах, - з інтересом подивився на мене Кирил. Якщо дракони говорять тільки правду, то розпізнати її для них дуже легко. Пронесло. Мені більше нічого сказати.

…але ти свято віриш у те, що вона до тебе прийде.

Ой, я здається щось прослухав. Цікаво, що ж він там говорив?

Так, єдине я боюсь, що Гаївський не відпустить Ролель.

Я й не помітив, як його рука стала нормальною. План спрацював. Повезло, що я не набрехав, а то б було не солодко.

- Покарання відміняється? – закріпив успіх я.

- Жити заслуговуєш, дорогий юначе.

Так, ми й познайомились. Ми подружилися, коли він намагався повернути мені силу. Не повернув, але я навчився багато чому. Інформація, яку я маю, на вагу золота. Для драконів я - найкращий наставник. Знаю, як відкрити чакри, як пробудити силу, як пробудити дракона, і як контролювати силу. Найважче - це допомогти контролювати правду.

Село з минулого

Карай

Найтон закінчив розповідь і стало тихо.

Ти можеш мене навчити? - спала мені геніальна думка. Якщо він себе не нахвалює, то я навчусь бути драконом.

На привалах будеш тренуватися контролювати себе.

Ура! (Не подумайте, я не поклоняюся богу Ра.) Я навіть не підозрювала, що якийсь демон може бути таким.

Відпочинок закінчився, пора було йти далі. Десь крізь хащі видніється село, дорога. Наша «дружня» компанія направилась до поселення. Проходимо ми біля руїн невеликої хатинки й у кущах хтось каже:

Вернувщя?

Хто вернувся? Усіх це зацікавило окрім Внсі. Він просто стоїть і нічого не робить, а ми пішли перевіряти хто там.

Агов, з вами все добре? - обережно запитала Віка. З кущів вибігла жінка в рожевому сарафані. Невисока, повна молодичка з довгою косою. Не встигла вона вибігти на дорогу, як дух підлетів до неї і схопив її.

Нам потрібна допомога. Я не зроблю нічого поганого, просто пусти нас.

Внсі відпустив її.

- Та, щоб ти знову по щелу рощгулював?! Ні за що! Тебе взагалі хтошь прошив шюди повертатищя?!

Від такого ми: я, Віка, Найтон, Варда зараз просто повергнуті в шок. Що Внсі робив з невинними людьми? Він - маніяк?

Що він робив? - Віка запитала в жіночки.

Чикайте, че паштка. Він - недруг. Чикайте, поки є надія. Вшіх одражу він не жможє жловити! Він - ненормальний дух. Одержимий!

Ого, заява не з простих. Підозрювала, що у нього не всі дома, але те, що він – одержимий? Я так бачу, у нього тут було темне минуле. Навіщо він взагалі людей крав? Гадаю в кожного тепер є питання до Внсі. Зависла пауза. Ми збентежені страхом селянки.