Висівка показала переговорний пристрій на стіні, за допомогою якого можна зв'язуватися з екіпажем, коло нього віконце, закрите пластиковими дверцятами, через яке відбувається доставка їжі. На стіні екран із меню, нижче отвір, куди ставити використаний посуд. Усе показавши порфоска покинула кают-компанію.

Дерія

Порматен відкрила двері комори й запросила мене на зореліт. Ми піднялися на четвертий поверх.

- Капітанська рубка тут, а приміщення екіпажу на третьому поверсі.

- Спочатку до капітана, екіпаж – потім, - машинально відповіла я.

Вузький сірий коридор вильнув вліво й перед нами з'явилися зачинені двері. Я різко зупинилася та подалася назад. Ще не вистачало, щоб капітан побачив мене й заблокувався в рубці.

- Відкрий двері й тримай їх відкритими, поки я не ввійду, - веліла Висівці.

Порфоска зробила крок до дверей, дістала з кишені картку й приклала до зчитувального пристрою на стіні. Перед нею відкрився невеликий екран, на якому з'явилося обличчя білявого чоловіка.

- Висівко! Гості на місці? - життєрадісно запитав він і подивився вниз, після чого двері безшумно роз'їхалися в різні боки.

- Усе добре, - механічним голосом відповіла Висівка й зробила крок у проріз дверей. Я кинулася за нею. Прослизнувши всередину рубки, зловила погляд капітана. Його рука смикнулась до аварійної кнопки, але я встигла підкорити його розум.

- Спокійно! Не рухатись! Виконуйте мої накази. Ваше ім'я, капітане? - я сіла в крісло другого пілота й повернулася до нього.

- Яник.

- Так ось, Янику, зараз по одному запросиш сюди інших членів екіпажу, - я повернулася до дверей. Порфоска все також стояла в прорізі дверей і дивилася перед собою.

- Висівко, сідай у крісло штурмана й щоб ні пари з вуст.