Переді мною стелиться Центральна площа. Міська охорона займала ключові місця на площі: оточили ґанок у Будинку Уряду, де буде стояти королева, біля кожного виходу на площу організували пости, розосередилися по периметру біля інших будівель. Представники ЗМІ встановлювали апаратуру на дахах будівель та на металевих вежах, що встановили на всіх перехрестях.

Добре, що я влаштувалася на основі скульптури Таглара Бєйока, як раз під хвостом. Таглар стоїть на досить високому постаменті, ще й хвіст закруглюючись обвиває ноги, приховуючи що за ним. А то два журналюги й оператор, що залізли на дах музею, могли б мене помітити. Вони розташувалися на розі даху, звідки добре видно Будинок Уряду, метрах у двадцяти від мене, і почали встановлювати камеру на тринозі.

Я припала до окулярів бінокля й почала повільно оглядати печеру. Глядачі, які прийшли першими, уже бродили по площі, оглядали охоронців, репортерів, фотографували та робили селфі.

Акуратно дістала з кишені фотографії об'єктів. Дух високий, світловолосий; перевертень - висока брюнетка; фея - кучерява блондинка середнього зросту; дракониха – невисока стрижена блондинка. Але ж на них швидше за все будуть маски й колір волосся нічим мені не допоможе. Тільки й залишається виглядати групу з чотирьох осіб: двоє високих і двоє нижчих.

Ось іде група людей. Ні, це не можуть бути мої, оскільки їх аж семеро. Може я зробила дурість погоджуючись з порадами Стіва? Народ все прибуває.

- Роні, перевірка зв'язку, - тихенько сказала в мікрофон на комірі, хоча вже гомін такий, що мої сусіди не почують навіть якщо говорити в голос.

- Шеф, я на місці, - почула у навушнику.

- Відбій… Заку, перевірка зв'язку.

- Я на місці.

- Відбій… Жуане, перевірка зв'язку.

- Я на місці.

Чудово! Хоч би я їх не пропустила.

Внсі

Потік емоцій не слабшає, навіть здається стає сильнішим. Хоча куди вже сильніше! Частиною свідомості я відчуваю, що мене кудись тягнуть. У вухах стоїть галас і зовнішні звуки я чую як через вату. Перед очима літають зірочки й навести різкість ніяк не виходить. Залишається тільки сподіватися на те, що дівчата мене не кинуть. У всякому разі Карай дуже совісна, та й фея за своєю природою покликана допомагати стражденним.

Дерія

Карнавал йде повним ходом. Народу - хоч греблю гати. Усі радісно махають прапорцями, скандують здравниці королеві (невже вони її так люблять? Якщо так, то значить ящіркам пощастило з правителькою).

Усе частіше серед низькорослих дагонців миготять високі прибульці. Але, судячи по співвідношенню кількості осіб у групі і їх зросту, це не мої.

Ось четверо! Двоє високих, двоє нижче! У всіх маски у вигляді голови собаки.

- Жуане, з боку торгівельного центру наближаються четверо, від тебе метрів за п'ятдесят. Спробуй пробитися до них.

Жуан зіскочив з драбини металевої вежі, і, як криголам, рушив у напрямку об'єктів через натовп дагонців. Йому вдалося наблизитися до них. Він посмикав високого за руку й почав щось пояснювати йому розмахуючи руками. Низький, що йшов поруч, теж підключився до розмови. Потім вони потиснули один одному руки й Жуан попрямував назад.

- Шефе, це не вони. Це хлопці з нашого зорельоту, яких відпустили відпочити.

- Дякую. Повертайся на місце. Відбій, - сказати, що я була розчарована, нічого не сказати. Де ці поганці бродять? Може вони взагалі вирішили подивитися це неподобство в новинах?

Краєм ока вловила, що недалеко від ґанку Будинку Уряду виник окремий потік, який рухався до будинку, а не прямо. Придивилася уважно. Овва! Ось вони, голубчики! Попереду невисока дівчина в масці ящірки з піднятими руками, відразу за нею троє: по середині дух з маскою у вигляді голови слона в руках (добре, що обличчя хлопця відкрито і я можу переконатися, що це дійсно ті, хто мені потрібен), ліворуч висока в масці у вигляді восьминога - це перевертень, праворуч - дівчина в байкерському шоломі. Дівчата вчепилися в духа, як в рідного. Навколо них невеликий порожній простір, напевно завдяки зусиллям "ящірки".

- Роні, об'єкти поруч із ґанком Будинку Уряду. Прямують до будівлі. Підійди ближче, але так, щоб вони тебе не бачили. Хочу простежити, куди це вони так поспішають.

Карай

Один за одним ми протиснулись за ріг. На сходах щільно стоять охоронці і я крокую майже їм по ногах. Добре, що це не люди, а ящери, вони так міцно впираються хвостами в сходи, що через нас ніхто не впав. Тай добре! Уникли ми міжгалактичного конфлікту! Далі йти легше, тому що всі стоять обличчям до нас і дають пролізати крізь натовп. Варда, як трактор з причепом, тягне нас у бік музею. Чим далі від центру, тим більш жвавим стає Внсі. Ще трохи й вийдемо до тунелю.

- Пусти, я можу йти сам, - Внсі висмикнув у мене свою руку.

- Нема за що, капосник, – люб’язно відповіла я.

Ми зайшли в отвір тунелю й втомлено опустилися на лавку біля входу. Познімали маски й зітхнули з полегшенням. Сам транспортний тунель знаходиться на рівень нижче, а тут невеликий майданчик з лавками й початок сходів вниз. По сходах піднімається родина дагонців: тато - "крокодил", мама - "коза" й дитина - "равлик". Дивлюся, що мешканці цієї планети підходять до святкування з усією фантазією, на яку здібні.

З печери на майданчик похитуючись зайшов чоловік-людина. На голові маска у вигляді голови кабана, в одній руці напівпорожня пляшка спиртного напою, в іншій - на мотузочці смикається вгору рожева повітряна кулька у формі поросяти. Дурдом "Веселка"! Він зупинився поруч з нами, постояв, хрюкнув як свиня й пішов до сходів, сів на верхню сходинку, притулився до поручнів, притиснув до себе обома руками пляшку й завмер, мабуть, заснув.

- А народ уже святкує! - сказала Варда, - чуєш, Віко, може ми з тобою так відсвяткуємо твій перший візит на Ровеллу?

Варда подивилася Віці в очі та хитро їй підморгнула. Фея ж на фразу перевертня спантеличено випалила:

Ні, я за ЗОЖ (здоровий спосіб життя).

Так ти ж якийсь коктейль, чи що то було, пила, коли ми були на тих мінеральних водах?

Він був безалкогольний! – виправдовуючи себе відказала Віка.

- Може вже підемо додому? - запитав дух.

- Дівчата, нам ще збиратися в печеру Таглара. Їхати туди години дві, так що встати треба раніше, і думаю, що треба прихопити із собою їжу, раптом у дорозі зголодніємо, - бадьоро заторохтіла Віка.

- Може ну її ту печеру? Подивимося в інеті, лежачи на дивані? - спробувала попросити я.

- Та як ти можеш так казати? Це найголовніша пам'ятка Дагона! Якщо не бачила її, то вважай на Дагоні не бачила нічого! Ні! І ще раз ні! У печеру ми поїдемо! - голос Віки дзвенів від напруги й стримуваних емоцій.

Відмовитися, значить нажити ворога на найближчий час.

- Гаразд, печера, так печера.

Пастка

Дерія

- Шефе, завтра з ранку вони їдуть у печеру Таглара Бейока.

- Дякую, Роні. Ти з хлопцями вільний. Гроші за роботу вам заплатить капітан Чак.

Тепер, непомітно вибратися з-під скульптури й покинути дах. Оператор знімає, журналісти про щось сперечаються, показуючи руками вниз і смішно стукаючи один одного хвостами по ногах.

Я швидко прибрала килимок й бінокль у сумку, злізла з постаменту й бігом попрямувала до пожежної драбини. До готелю дісталася на автобусі. Обід замовила в номер. Спочатку ознайомилася з планами печери Таглара, які є в інеті, прикинула можливість організації засідки, зв'язалася з Ролель, описала їй ситуацію. Потім зустрілася з найманцями й пояснила їм їх завдання. У печеру прийдеться їхати з вечора, щоб визначиться на місці та зустріти об’єкти вже там. Роботи непочатий край.