Внсі

Навіщо я таскаюся за цими навіженими? Так, з ними весело, цікаво, але іноді набридає. Це ж треба, Віка підняла всіх о шостій ранку. Можна подумати, що печера від нас втече або сьогодні останній день її відвідування?

Спочатку їхали в електричці, потім піднімалися на ліфті вгору. Приміщення, в яке ми потрапили з ліфту досить велике, добре освітлене, уздовж стін стоять шкіряні дивани. Симпатична дагонка в зеленому комбінезоні вийшла до нас:

Трагел! Нікон лок верді кенор Таглар Бейок, лекне ратлр нур.

Якщо хочемо відвідати печеру Таглара Бейока, треба тепло вдягнутися, - звично переклала Карай. У нас все з собою, але тут є теплий одяг для тих, хто не подумав про це.

Лакне тірет, - сказала дагонка.

Треба купити квитки, - Карай попрямувала до віконця в стіні, де, мабуть, перебувала каса.

Карай, запитай на рахунок} екскурсовода. Я хочу не лише все побачити, а й почути пояснення, - попросила Віка.

Ми розсілися по диванах, витягли теплі речі й почали на себе натягувати. Згідно реклами, яку знайшли в інеті, у печері має бути близько 50 градусів за Фаренгейтом (+ 10 за Цельсієм). На думку дагонців - моторошний холод. Як на мене, так нарешті дихати можна буде вільно, а то ця задуха дістала.

Маленька стара дагонка в теплому комбінезоні, великих хутряних унтах і кумедній шапочці з довгими широкими зав'язками, обкрученими навколо шиї, у яскравих рукавичках, махнула нам рукою й повела в сусіднє приміщення через подвійні двері. Що цікаво, хвіст у неї захований у комбінезон, напевно для цього штанини були досить широкими.

У наступній кімнаті було значно прохолодніше. Ми зупинилися біля дверей ліфта, дагонка повернулася до нас обличчям.

- Яти Даво. Лакне но такне ноці, но воли, но крито кат… - монотонно гугнявила старенька.

- Мене звуть Даво. Прошу вас нічого не торкатися, стіни не чіпати, голосно не розмовляти, у кожному приміщенні ведеться відеозйомка, - перекладає Карай. - При виникненні непередбачених ситуацій, біля кожного входу/виходу є червона кнопка для виклику охорони. Балуватися з нею не раджу, за помилковий виклик – штраф.

Даво дістала із сумки чотири пари навушників, приєднаних до маленьких приладів, і роздала кожному:

Ентро транср.

Автоматичний перекладач, - пояснила Карай. Сама вона від пристрою відмовилася, пояснивши це тим, що хоче практикуватися в заклодонільській мові. Тим часом, Даво дістала невеликий скляний екран і стала на ньому щось набирати. Через пару хвилин, кожен зазначив на її екрані мову, на якій бажав би прослухати лекцію про печеру.

Під'їхав ліфт і ми піднялися ще вище вгору. Холодне повітря потрапило в легені, змусивши зробити великий вдих. Як добре! Дівчата теж радісно втягували носами повітря.

Варда

Досить велика печера, але з низькою стелею, добре освітлена, проте звичайними лампами. Видно дагонці вирішили зберегти все так як було при Тагларі.

«Ця печера є найбільшою й найглибшою від поверхні з тих, які використовував Таглар під час свого проживання на Дагоні, коли досліджував його. Оскільки було не раціонально перебудовувати печери, то він використовував природні переваги кожної з них: в одній зберігав продукти, в іншій - інструменти та зброю, у третій – спав», - розповідь на фармській мові, яку казав приємний чоловічий баритон (Овва! От тобі й старенька-дагонка!), органічно вписувалася в навколишнє середовище.

Я уявляла могутнього ящера в теплому комбінезоні, який неквапливо готував собі їжу на електроплитці. Навколо ні душі! Поруч будиночок з пінопласту, де обладнано спальне місце. Пінопласт абсолютно не проводить тепло й тому невелике добре ізольоване приміщення зігрівається до необхідної температури диханням сплячого. Та й будь-які обігрівальні прилади нагріють його за пару хвилин.

У будиночок можна зазирнути, плиту й посуд – розглянути. Ось так завжди, першопроходець просто робив свою роботу, а нащадки розписали подвиги на кожному кроці!

Даво веде нас далі. Підлога печери піднімається вгору, з'являються вузькі проходи, невеликі відгалуження, які ведуть в інші приміщення, які Таглар використовував під склади.

У печері, в яку зайшли, на стінах висять якісь мотузки, стоять стенди з виробами з металу. Біля протилежної стіни стоїть висока струнка дівчина з довгим русявим на голові й зеленим на кінцях волоссям та уважно роздивляється вузол на мотузці. Я думала, що тільки ми такі ненормальні, що приперлися в таку рань оглядати печеру! Дівчина обернулася на нас і мазнула поглядом, потім перейшла далі й почала розглядати металеві гачки на стенді.

Ого, що це так зацікавило Внсі в незнайомці? Упала в око?

«На поверхні Дагону погодні умови не сприяють розвитку життя, а в печерах круглий рік досить тепло й волого, що призвело до появи флори й фауни. Головною особливістю життя в печері є темрява, як наслідок - немає фотосинтезуючих рослин, а печерні тварини позбавлені пігменту забарвлення або взагалі прозорі. Нашими вченими виявлені гризуни, кажани, саламандри, тритони, молюски, комахи та шістнадцять видів риб, з рослин - мохи й гриби. При вивченні печер першопроходець Бейок вивчав і представників тваринного світу, описував їх. У цій печері ми бачимо рибальські снасті й мисливські тенета, які Таглар використовував для риболовлі й полювання. Їсти постійно консервовану їжу важко і, таким чином, він урізноманітнював своє меню».

Внсі ступив до мене, схопив за руку й потягнув до іншої стіни:

- Ти глянь яка мотузка! Усе життя про таку мріяв! - захоплено вигукує він.

- Ти що, головою вдарився ...- почала говорити я, але він стиснув мою руку й зробив великі очі, - так мотузка нічого собі, мені б теж така стала в нагоді, - бадьоро говорю я. Що відбувається?

- Щось не так. Дівчина чекала нас і боїться чогось, - шепоче мені Внсі. - Може треба замовити таку мотузку? Потім стане в нагоді? - голосно питає він.

- Як він не боявся лазити по всім цим печерам один одним? - пролунав голос Віки.

- Попередь дівчат, - шепоче дух.

«Далі в нас знаходиться печера з інструментами та зброєю. Прошу, будь ласка, пройти в неї,» - лунає в навушниках.

Ми розвернулися й пішли за дагонкою до входу в іншу печеру. Тут незнайомка вихоплює з кишені маленьку книжечку, розгортує її і читає: - Нака вер ментк!

- Проходьте, я вас наздожену, - каже наш екскурсовод і повертається до дівчини. Ми пішли вперед. Я смикнула Карай за лікоть і шепнула їй: "Будь уважна. Щось повинно трапитися". Внсі йшов останнім.

Внсі

Екскурсія так собі. Не люблю я цю сиву старовину, але від дівчат, особливо від Віки, так тягне інтересом, подивом, захопленням. Ням, ням! Після кошмару на площі, мої здібності дуже загострилися, я можу вловити найменші емоції оточуючих. Наш екскурсовод, наприклад, нудьгує й трохи зневажає нас.

Ми зайшли в печеру з приладами для риболовлі та полювання. Там біля стіни стояла дівчина й уважно розглядала експонати. Ще одна любителька давнини? Ой! Відчув полегшення й азарт. Так вона нас чекала? З чого б це? Я підійшов ближче й придивився. Від дівчини потягнуло страхом. Овва! Так вона знає хто я і що можу?

Я підійшов до Варди, схопив її за руку й потягнув до іншої стіни:

- Ти глянь яка мотузка! Все життя про таку мріяв! - на жаль нічого розумного в голову не прийшло.

- Ти що, головою вдарився ...- почала шипіти на мене Варда, довелося показати, що все це не просто так, - так мотузка нічого собі, мені б теж така стала в нагоді, - бадьоро промовила вона, підхопивши мою маячню. Слава Космосу! Перевертень розуміє дуже швидко.

- Попередь дівчат, - прошепотів їй.

На запрошення екскурсовода ми йдемо в сусідню печеру. Бачу спини дівчат. Варда нахиляється до Карай і шепоче та киває. Ззаду вдаряє по нервах азартом і страхом, повернутися вже не встигаю. Мої руки притягує до тіла якась мотузка і я розумію, що стати нематеріальним не можу, тіло не слухається. Дівчина робить мені підніжку й штовхає на підлогу. Повний абзац!