6
«До уряду СРСР!
УЛЬТИМАТУМ
1. Продовж 30 днів усі вояки, урядовці і служба безпеки московської національности мають покинути Україну і території з етнографічною українською більшістю. На їх місце мають повернутися (на кошт московської республіки) всі українці, що розсіяні по цілому СРСР, включно з в’язнями й засланими на важкі роботи.
2. Продовж 30 днів московський уряд має зголосити в Організації Об’єднаних Націй своє рішення, що московська республіка не зацікавлена поневоленими тепер народами, які мають право проголосити свою незалежність.
3. Продовж 90 днів і після створення тимчасового українського уряду відбудуться в Україні вибори.
4. Новий вільний уряд України устійнить висоту відшкодувань, які московська республіка заплатить за довголітній визиск України та за індивідуальні пошкодження українців б і льш о вицькими експериментами, нелюдською поведінкою, ув’язненнями, виселеннями та іншими втратами на здоров’ї і майні.
5. Дозволяємо, щоб московська держава існувала далі в своїх етнографічних кордонах, які будуть установлені конференцією вільних держав колишнього СРСР, під умовою, що московська територія буде окупована об’єднаними військами тих народів до часу, поки московський народ, репрезентований своїм тимчасовим урядом, а) не зверне всіх національних скарбів інших народів, загарбаних продовж століть і б) не виявить доброї волі співжити з визволеними народами.
До урядів усіх держав світу!
ЗВЕРНЕННЯ
Звертаємо увагу, що кожна держава, яка виступатиме проти розчленування московської імперії, проти незалежности України та інших народів і проти точок, поданих в ультиматумі, наразиться на небезпеку пошкодження, а в тяжчих випадках – знищення. Те саме відноситься і до організацій, які бажатимуть пошкодити інтересам поневолених тепер народів.
До населення У країни!
ЗВЕРНЕННЯ
У наших руках знаходиться незвичайна сила природи, невідома досі ні одній нації світу. Згідно з традиціями української нації і її змаганнями до свободи, усю цю силу віддаємо на услуги визволення народів з– пі д панування нелюдського московського імпері а лізму. Закликаємо українську націю вичекати спокійно висліду наших змагань, щоб не наразити національного організму на зайві втрати. Усім народам, що в цю пору живуть на території української нації, запевняємо безпеку і право дальшого перебування в Україні.
Боротьба з жорстокою московською імперією є важка, і тому вимагає незвичайної уваги в усіх наших намірах і точности в їх здійсненні. Боротьба йде за вартості, які виключають будь-які переговори і компроміси.
Шістка ОУН»
Десятки тисяч цих летючок у мікророзмірах розкинули таємничі літаючі прилади над Києвом, Москвою і над столицями західних держав. Населення не могло відчитати їх змісту, до цього потрібні були особливі побільшуючі апарати. Але ті, до кого в летючках зверталася таємна «Шістка ОУН», продовж кількох хвилин відчитали їхній зміст. Затаїти подію було неможливо: літаючі прилади принизилися над дахи домів, з ревом сирен окружали кількакратно міста, а тоді, рвучко змінивши напрям на прямовисний, зупинялися хвилину непорушно, викидали летючки й автоматично розривалися на дрібний пил.
Загуло й зашуміло в світовій пресі. На перших сторінках появилися відбитки летючок, народ розкуповував щоденники, сенсацію і хвилювання підбичовували коментатори газет.
Лондонська преса, наприклад, докладно описувала появу таємничих літаючих приладів, називаючи їх ракетами. Над самим центром Лондону, а теж Нью-Йорку, Берліну, Москви та інших визначніших міст світу появилися вони із страшним свистом, який приглушував вуличний рух. Розкинувши летючки, ракетка експлодувала, а докладні розшуки за її останками не дали ніякого висліду. Сила вибуху була така велика, що розшматувала ракетку на мікроскопічні частинки, які згоріли в повітрі на попіл. Преса стверджувала, що люди, які підписали летючки, справді опанували невідому силу природи і непокоять нею світ, спрагнений спокою і миру.
Москва мовчала. Врешті після кількох днів агентство ТАРС заявило коротко, що над територією СРСР не появилися ніякі ракети, ні летючки, і ціла історія є провокацією, придуманою українськими націоналістами, ворогами поступу й миру, які мають мету знищити дружнє співжиття народів СРСР і приязні стосунки уряду з іншими народами світу.
– Так?! – скипів Семен, коли Гаська покінчила читати газету з комунікатом ТАРС. – Добре! Переконаємо всіх, що москалі брешуть!
– Що зробиш? – запитав дядько.
– Ще не знаю, поміркую!
– Як бачимо, Москва не легко здається! – подражнено докинув я.
– Чого я тут сиджу? – схопився дядько. – Їду додому. Треба готовити останні партії К7!
– Багато маємо? – спитав я.
– Вистачить, щоб знищити Москву!
На летовище відвіз дядька Семен. Коли повернувся, Гаська завважила:
– Я споглядала за вами. Ти мчав щонайменше 250 кілометрів! Налякав дядька!
– Та ні, він сам підганяв мене. «Скоріше, скоріше, чого боїшся?!» – приговорював мені цілу дорогу. Він правий, почали ж ми справу…
Гаська глянула уважно на Семена й на мене:
– Слухайте, хлопці, чим можу допомогти вам?
– Тепер нічим! – відповів Семен.
– Нічим! – гідно додав я, наче б у цій історії я грав найважливішу роль.
– Прийде час, будемо працювати разом. Будь мені в цьому добрим другом!
Не звертаючи на мене уваги, він поклав руку на її стан і глянув глибоко у вічі. А Гаська (такої я її ще не бачив) схилила голівку на його плече! Не промовили ні слова, але навіть я вже знав, що і в найгірших умовах Гаська буде з нами!
Повних два тижні в цілому світі, крім московської тюрми, тільки й писали та говорили про летючки. Пресові агентства висували різні здогади, навіть і такі, що вся ця історія – це московська провокація. А сама Москва склала цілу вину на українських націоналістів, хоч відомо, що вони ніякої сили в західному світі не мають, про них мовчать, вони непопулярні: замість докласти сил до спільного зусилля для світового миру, вони цікавляться тільки своїм народом і постійно викликують несмак своїми виступами проти російської потуги.
А з СРСР приходять вістки про тиху й уперту боротьбу українців проти московського режиму. Вигідніше, однак, не писати про це, щоб не наражувати собі цієї східної потуги.
Дехто знову догадувався, що це був жарт, може, студентів, що студіюють технічні науки, а згодом потрохи вичерпалася уява дописувачів. Ось на боксерській арені смертельний випадок, то знову злодії дуже хитро обікрали банк.
– Семене! – залунав з другої кімнати голос Гаськи. – Ти що, дрімаєш?
– Ні, хочеш поїхати на прогулянку?
– Ні, я питаю, що далі?
– Як то що далі?
– А наша акція? Задрімали, чи що?
Семен підсміхнувся до мене.
– Ходім до неї! – сказав.
Ми пішли в кімнату Гаськи.
– Ми обидва з Паньком придумали таке: поки дядько пришле чи привезе К7, ми можемо почати діло з останками наших припасів. Послухай!
І він розповів наш план, який ми склали довгими ночами останніх двох тижнів.
Гаська захопилася ним. Підстрибнула радісно і, огорнувши його обличчя долонями, поцілувала в сам ніс.
– Що ти? – зареготав я. – Ти вже забула, де цілують?
Гаська спритно висмикнулася з Семенових обіймів, підбігла до мене і теж поцілувала мене в ніс.
– Дякую! – ввічливо промовив я.
– А то буде сенсація в світі!
– Сенсація не має значення, – відповів Гасьці Семен. – Важливіша користь! Ми мовчали два тижні. У Кремлі ждали, хвилювалися, не спалося і не «куталося», одним словом – непевність. Адже не дуже приємно чекати, коли на голову звалиться атомова бомба, та ще не знати чия, і не знати, чи зразу не розвалить цілого комплексу злочину й брехні, яким є СРСР. Отож напевно щось придумали проти нас.
